Полтавська міська рада: як критикували зірвані ремонти 45 років тому і чому зараз чиновники у «теплій ванні»?

Усі реальні рішення ухвалюються за закритими дверима в.о. міського голови та кількома потужними депутатами, частина з яких є діючими чи потенційними фігурантами справ НАБУ.

Профільні депутатські комісії не те щоб остаточно втратили сенс, але зараз вони точно не є місцем реального вирішення питань. А засідання сесій взагалі перетворилися на банальне технічне голосування заздалегідь узгоджених тем.

І хоча формально міськрада стала максимально відкритою — до будівлі вільно пускають навіть блогерів без статуту і печатки, — самі депутати майже перестали виконувати свою функцію контролю за витрачанням бюджету.

Щоб зрозуміти, як трансформувалися підходи до управління містом, цікаво відмотати час на 45 років назад. Відкриваємо номер «Зорі Полтавщини» за 17 червня 1981 року, випущений тиражем у 155 тисяч примірників. На шпальті — звіт депутата Л. Остапця з сесії міської ради, де обговорювали медицину та оновлення лікарень.

Порівняння реалій 1981-го та 2026-го років виглядає доволі цікаво.

«Тепла ванна» Максима Медведєва vs публічна критика у газеті

У 2026 році жодне комунальне будівництво в Полтаві не завершується у визначений строк. Затримки на рік чи два трапляються регулярно.

Попри це, керівник управління капітального будівництва і за сумісництвом депутат міськради Максим Медведєв усі п'ять років на посаді перебуває в абсолютній «теплій ванні». Жодної критики на річних звітах (які стали до смішного примітивними). Жодного гострого питання на профільних комісіях. Тему капітальних ремонтів депутати обходять десятою дорогою, а питання про звільнення очільника УКБ через профнепридатність навіть не порушується.

Єдина дискусія за останній час стосувалася швидкості відновлення зруйнованого ракетою будинку на Баленка, 7, але й там усе відбулося зовсім не в тому градусі, як мало б бути.

А тепер поглянемо на сесію 1981 року. Керуючого трестом «Полтавпромбуд» та депутата Є. Харченка публічно відчитують з трибуни (а потім і в пресі) за те, що він за п'ять місяців виконав роботи на пологовому будинку лише на 41,6%. Його скарги на «відсутність достатньої кількості робітників» депутати відкинули як виправдання низької організації праці.

На тій же сесії оголошують про звільнення тодішнього начальника міського управління капітального будівництва М. П'ятаки. Офіційне формулювання — «у зв'язку з переходом на іншу роботу». Звісно, це могла бути і звичайна ротація кадрів, але її збіг у часі з критикою за зрив будівництва об'єктів охорони здоров'я виглядає цілком логічним управлінським наслідком.

Недоосвоєні кошти: рознос vs «тендери під ялинку»

Ще один показовий момент зі статті — критика за невикористані бюджети. У 1981 році керівництву «Полтавпромбуду» дорікають тим, що за п’ятирічку трест недоосвоїв 1,5 мільйона карбованців асигнувань.

У сучасних реаліях управління капбудівництва не має публічного довгострокового планування, але також систематично недоосвоює мільйони гривень, виділених протягом року.

Проте нинішня міськрада знаходить інший вихід: під кінець року «зайві кошти» просто перекидаються на інші напрямки. І «під ялинку» відбувається низка авральних тендерів — наприклад, на закупівлю медичного обладнання. Звичайно, усі ці поспішні закупівлі часто містять корупційні ознаки. Далі відкриваються кримінальні провадження, які з часом закриваються, достатньо «монетизувавши» своїх ініціаторів. Депутатів цей щорічний процес, знову ж таки, не обходить.

Тендери vs Заводи-підрядники

Технічна організація робіт за півстоліття також змінилася кардинально. Сьогодні ремонти у міських лікарнях організовує те саме УКБ, а виконують їх приватні підрядники. Офіційно їх шукають через тендери у Prozorro. На практиці торги додатково супроводжуються неформальними перемовинами щодо корупційної складової.

У 1981 році система працювала інакше: роботи виконували великі трести — об’єднання будівельних організацій. Водночас значна частина ремонтів і благоустрою лягала на плечі великих полтавських підприємств у вигляді «шефської допомоги». На сесії міськради відкрито критикували місцевих промислових гігантів за ігнорування потреб міста:

• Завод «Хіммаш» чотири місяці не виконував рішення про благоустрій дитячого майданчика 1-ї міської лікарні.
• Завод «Продмаш» ніяк не міг збудувати невеликий басейн для немовлят у дитячій поліклініці на Половках.
• Автоагрегатний завод та завод газорозрядних ламп зволікали з ремонтом дитячих інфекційного та поліклінічного відділень 1-ї міської лікарні.

Цей історичний екскурс показує один цікавий парадокс. У Полтаві сучасна демократична система з її відкритістю супроводжується колективним мовчанням депутатів та ігноруванням проблем у сесійній залі. Натомість стара командно-планова система на чолі з представниками однієї партії навпаки використовувала публічний розголос та трибуну міськради для критики підрядників і стимулювання чиновників.

Іван ШЕВЧЕНКО, «Полтавщина»