Петлюрівець за родинним походженням й переконаннями: 10 фактів із життєпису Патріарха Мстислава

З дитинства виховувався у християнській та патріотичній атмосфері

У його родині було сім дядьків священиків по материній лінії. Мати Степана Скрипника, Маріанна Василівна — рідна сестра Симона Петлюри, третя донька Василя й Ольги Петлюр. Виховала чотирьох синів і доньку. Навчання розпочав у приватній гімназії Шевелева. Після того, як влада Російської імперії її закрила за участь учнів у святкуванні ювілею відкриття пам’ятника Іванові Котляревському, перейшов до Полтавської класичної чоловічої гімназії. Там вступив до таємного «Гуртка українських середньошкільників у Полтаві». Навчаючись у гімназії, постійно відвідував церкву, співав у церковному хорі, допомагав під час богослужінь. Зокрема, прислужував вікарному єпископу Полтавської єпархії Юрію Ярошевському, який пізніше стане митрополитом Варшавським і буде вбитий за українізацію православ’я в Польщі.

Петлюрівець. Хорунжий Армії УНР

Дядько Симон був прикладом для наслідування. В одному з інтерв’ю він розповідав: «Я був пуцвірком. Влітку він приїхав із Кубані і був два тижні, навчив мене одного вірша Шевченка. А то було якраз на Різдво, і він хотів, щоб я той вірш декламував. Від цього пішло дуже багато… Мама була вдоволена, обняла мене, розчулилася, тато зрадів…». А у мемуарах зазначав: «Я петлюрівець, і за родинним походженням по матері, і за переконаннями». Особистий ад’ютант Головного Отамана УНР Симона Петлюри (1920-1921). У березні 1918-го вступив до кінно-гайдамацького полку імені Костя Гордієнко, з 1920-го — у 3-й Залізній дивізії Армії Української Народної Республіки (УНР). Отримав старшинське звання хорунжого. Незабутнє враження на Степана справила історична подія 1 січня 1919 року, коли Директорія УНР під керівництвом Симона Петлюри затвердила закон, що проголошував автокефалію Української Православної Церкви та визначав її вищий устрій. Основна мета полягала у створенні незалежної від Московського патріархату церкви, де вища влада належала Всеукраїнському церковному собору та Синоду.

Боровся за права українців Волині

У 1923-му емігрував до Варшави, закінчив Вищу школу політичних наук. У 1930-му обраний послом до Польського сейму від Волині. За 9 років виголосив близько 20 промов. Організував 10 вересня 1933-го так звану «Почаївську маніфестацію», на яку зібралося близько 20 тисяч прочан. Під час мітингу було розгорнуто синьо-жовті прапори та гасла з вимогами українізації церкви.1 вересня 1941-го увійшов до складу «Тимчасової адміністрації Української православної церкви» на Волині. Домагався дерусифікації церковного життя на Волині, де українці становили майже 70% віруючих. Врятував від сталінських переслідувань 700 українських священиків. Перебуваючи в 1944-му в Польщі, організовував звідти їхню евакуацію до країн Західної Європи.

Витримав страшний удар долі

У підсовєтській Україні російсько-більшовицькі окупанти з НКВС розстріляли рідню Степана: рідних братів Андрія, Сильвестра, Валер’яна та рідних тіток (сестер Симона Петлюри Марину і Феодосію). У 1940-му після захоплення Львова червоною армією Сталіна, комуністи вбили дружину Іванну. Цього року прийняв сан диякона, згодом священика, а у квітні 1942-го-постриг під чернечим ім’ям Мстислав.

У гітлерівських в’язницях

Восени 42-го був заарештований гестапо, поневірявся в Чернігові, Прилуках та Києві. За клопотанням духовенства звільнений у квітні 1943-го.

Митрополит

З 1947-го — митрополит УПЦ Канади. З 1949-го — митрополит УПЦ в Америці. Очолив УПЦ у США в 1971-му.

Фундатор «Українського Єрусалиму»

Так називають церковно-меморіальний комплекс у Саут-Баунд-Бруці (США), що його заснував і розбудував Патріарх Мстислав. До нього входять консисторія, православна семінарія, видавництво з друкарнею, музей, бібліотека, архів, цвинтар видатних українців.

Почесний гість Всеукраїнських зборів Народного Руху України

в жовтні 1990-го року. На них виголосив промову: «Що б ми хотіли від політичних громад? Щоб вони розуміли роль Церкви в житті нашої нації… Церква — це є те середовище, навколо якого наростає моральна сила». За три роки свого патріаршества Мстислав сім разів відвідував Україну з тривалими візитами. Зокрема, на початку травня 1991 року на запрошення громади місцевих громади УАПЦ та осередку Народного Руху він відвідав рідне місто, побував на вулиці свого дитинства у Полтаві, вклонився могилам предків, поклав вінки на могили Івана Котляревського та Панаса Мирного, провів масові зустрічі із вірянами. Останній візит до Полтави відбувся вже після відновлення незалежності: у грудні 1992 року.

Патріарх

30 жовтня 1989-го проголошений патріархом Української автокефальної православної церкви в Україні та за кордоном. В жовтні прибув в Україну. На Всеукраїнському православному соборі в червні 1990-го обраний патріархом Київським і всієї України УАПЦ. Після створення в 1992-му УПЦ Київського патріархату проголошений її патріархом. Тоді ж передав новоствореним Збройним силам України прапор 3-ї Залізної дивізії Армії УНР. Помер 11 червня 1993-го у місті Грімсбі (Канада). Похований у скрипті собору святого Андрія у Саут-Баунд-Бруці.

Пам’ять

На фасаді хати у Полтаві, де мешкала родина Скрипників, у липні 1994 встановлено меморіальну дошку на честь патріарха Мстислава (архітектор Ю. В’ялий). Із 1994 року громадська організація «Сестринство Святої княгині Ольги» заопікувалася музеєфікацією будинку. Громадські і релігійні діячі проголосили про створення тут меморіального музею, власноруч ремонтували хату, влаштовували толоки і історичні екскурсії для школярів. Втім, ці зусилля лише на певний час зупинили руйнацію історичної будівлі. Гірка правда: стан будинку — аварійний, стеля тримається на підпорках, світло та газ давно відрізали. Аксіоматично: родинний дім Івана Скрипника та Маріамни Петлюри має стати музеєм-садибою (за аналогією із хатами Котляревського та Мирного), духовним і туристичним центром. Відтак, потрібні бюджетні вливання на реконструкцію з сучасних будматеріалів (звісно, важливо зберегти первісний вигляд будівлі) й управлінські рішення щодо створення музею й обрання його директора.

У 2014 році з ініціативи тодішнього очільника Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю ПОДА (нині представник УІНП в Полтавській області) Олега Пустовгара телеканал «Лтава» створив низку просвітницьких відео «Поборники незалежності». Зокрема й про Патріарха Мстислава.

У 2016 році у межах декомунізаційних процесів з ініціативи міської громадської топонімічної комісії, зокрема її учасників — воїна ЗСУ, депутата міської ради, Героя України Юліана Матвійчука, заступника директора Державного архіву Полтавської області Тараса Пустовіта та Олега Пустовгара (нині представник УІНП в Полтавській області) вулицю Карла Лібкнехта, де розташована хата, у якій народився і провів дитинство, згідно з розпорядженням Полтавської ОДА перейменовано на вул. Патріарха Мстислава.

Також іменем славного уродженця Полтави названо вулиці у Києві та Кам’янець-Подільському. Меморіальні дошки встановлено на фасадах Покровського кафедрального собору ПЦУ у Івано-Франківську, Андріївського храму у Києві, та у Львові — на споруді Успенської громади ПЦУ й на вулиці Пісковій, 17, на будинку, в якому у 1991-1993 роках під час відвідин міста Лева зупинявся Патріарх.

За матеріалами офіційного сайту УІНП та інтернет-видань

Світлини:

1. .
2. На могилі Тараса Шевченка. 1990 рік.
3. В’ячеслав Чорновіл зустрічає Патріарха Мстислава в аеропорту Львова (жовтень 1990 року)
4. Меморіальна дошка на вулиці Андріївський узвіз в Києві. Скульптор Володимир Щур.
5. Меморіальна дошка на фасаді будинку, у якому народився.
6. У сані єпископа
7. Патріарх УАПЦ
8. Полтавська класична чоловіча гімназія, у якій навчався майбутній Патріарх