Два роки роботи Катерини Ямщикової на посаді в. о. міського голови: помилки, недопрацювання та невиконані обіцянки

Спробуємо проаналізувати 2 роки діяльності Катерини Ямщикової на посаді.

Політичний контекст приходу до влади

На момент цього вже історичного для Полтави таємного голосування крісло міського голови було вакантним — рішенням ВАКС обраного у 2020 році міського голову Олександра Мамая було відсторонено від посади. Його обов’язки виконував представник від «Європейської Солідарності» Андрій Карпов.

Перебування представника «ЄС» на такій посаді нервувало вище партійне керівництво «Слуги народу», тому на місцевий рівень була віддана неформальна вказівка про обрання на посаду секретаря міськради представника від пропрезидентської команди.

У цьому процесі не можна було обійти інтереси фракції «За Майбутнє», від якої обрався Олександр Мамай і яку на рівні Києва представляє народний депутат Юрій Шаповалов. З одним із претендентів на посаду секретаря, головою фракції «Слуга народу» Антоном Ярмолюком, тоді не «сторгувалися». Менше амбіцій (свої люди на посадах в департаментах та управліннях) виявилося у Катерини Ямщикової. Фактично, маючи менший цінник, вона досягла стратегічних домовленостей (або підписала понятійку) із «За Майбутнім». Її кандидатуру підтримав і тодішній «губернатор» Дмитро Лунін. Саме голосування на той момент стало формальністю.

Однак, вже тоді нинішня конструкція влади отримала своєрідну родову травму, якої вона не може позбутися й понині, бо вона має фундаментальний характер. Це квотно-корупційний принцип поділу влади, про що поговоримо нижче.

Суспільні очікування та обіцянки

На засідання ради, в ході якого її обрали секретарем і автоматично в. о. мера, Катерина Ямщикова прийшла у військовій формі. До речі, у ЗСУ близько року також служив її чоловік та депутат міськради Вадим Ямщиков.

Це був відчутний компонент загального образу — молода, незаплямована корупційними скандалами, військова. Відчуваючи суспільні настрої на зміни, у своїй першій промові на посаді Ямщикова окреслила ключові пріоритети:

• об’єднання депутатського корпусу для забезпечення стабільної та продуктивної роботи міської ради;
• підвищення прозорості та відкритості влади, зокрема через трансляції засідань та посилення комунікації з громадою.
• «очищення влади» від «токсичних людей» та кадрів, пов’язаних із засудженим ексмером Мамаєм.
• пріоритетна підтримка Збройних Сил України за принципом «Ти в армії або для армії».

Фактично полтавці ще до календарних виборів у 2025 році отримали демо-версію влади у форматі «НеМамай». Ця своєрідна обкатка може скоригувати майбутні дії такого формату під час місцевих виборів. А може й ні, якщо жодних висновків не буде винесено. Про це — на фініші нашого аналізу.

Політична залежність та провал обіцянки «очищення влади»

Звичайно, своєрідний «гуртечок» голови фракції Антона Ярмолюка (він сам, Євгенія Янко та до складання повноважень — Марина Пілатова) не зміг пробачити Ямщиковій такий політичний кульбіт, тому перейшов в опозицію.

Катерина Леонідівна залишилася із трьома депутатами: Вадимом Ямщиковим, Юрієм Бражником та Сергієм Іващенком.

А ще з давніх часів у Полтавській міській раді заведено: твоя політична цінність чогось вартує тільки тоді, коли ти маєш багато «багнетів». Наприклад, «За Майбутнє», найбільша фракція, представлена 10 депутатами, «Рідне місто» — шістьма. В залежності від цього і відбувся розподіл влади.

Попри заявлену «демамаїзацію», Ямщикова вимушена була погодитись, що квоти «За Майбутнє» є недоторканими. За цієї партією залишилися перший заступник (Пархоменко), два заступники міського голови (Сук, Марталішвілі) департаменти освіти, охорони здоров’я, капітального будівництва. Нова «меркиня» має вплив на трьох заступників (Чередниченко, Бардіна, Нікіпелов) та на департамент з питань цивільного захисту та оборонної роботи. Цікаво, що при цьому вона не повною мірою контролює управління ЖКГ (хоча це її квота), адже це «парафія» депутата Юрія Бражника.

Ініціювати звільнення когось із «не своїх» Катерина Ямщикова не може, адже намертво пов’язана із голосами своїх партнерів та любих друзів по коаліції. Саме «договорняк» 2023 року тримає її при владі. І це, вочевидь, є для неї пріоритетнішим, ніж обіцяна «демамаїзація».

Зміна бенефіціарів, а не методів

Як завжди буває в українській політиці, опозиція направлена не проти системи, а проти певної особи у владному кріслі. Коли опозиція стає владою, то із системою мінімум нічого не відбувається.

У грудні 2023 року стався «дроногейт», коли квота «ЗМ» директор оборонного департаменту Сергій Сириця закупив дрони для ЗСУ із переплатою. І хоча влада хоч і повільно, але з часом визнала, що таких керівників треба було гнати «с…ними тряпками», та згодом й сама, як вважають правоохоронці, купила дрони з переплатою, ще й у попереднього постачальника.

Інший приклад. За часів Мамая дорожню розмітку за сумнівними цінами наносив «Трансдорком». Починаючи із 2024 року цей підряд періодично отримує ТОВ «Безпека доріг», кандидата в депутати від «Слуги народу» В’ячеслава Тютюнника.

Ситуація із транспортом. Якщо при Мамаєві періодично говорили про побори з маршруток, то те саме продовжилось й при новій владі. Перевізниця Галина Залізняк заявила про це прямо та публічно на сесії міськради. Влада спромоглася на зустріч із перевізниками у форматі «спускання пари», а потім просто замовчала кричущу заяву. За нашою інформацією, система поборів з кожної маршрутки залишилася, але усіх це влаштовує. Хіба що окрім громади.

Масова зупинка ліфтів у лютому 2024 року — це взагалі ідеальний приклад для нашого висновку. Влада усіляко протидіяла перемозі ТОВ «Будкомплект» в тендері на обслуговування ліфтів. Жодні скарги до АМКУ замовника не зупиняли. На емоціях умовно «мамаївський» підрядник зупинив роботу ліфтів. Замість проведення прозорого конкурсу влада уклала низку тимчасових договорів без тендеру з компанією-посередником ТОВ «Венделбуд», яка не має власних працівників та обладнання. Тобто, «шило» замінило на «мило», але вже своє. До речі, Катерина Ямщикова під час таємного звіту за рік своєї роботи чомусь занесла епопею із ліфтами собі в актив, як «боротьбу з монополіями». Та про звіти, комунікацію та спільнодію — окремо.

Недієвість внутрішніх контролюючих механізмів та медійна оборона

Однією з ключових причин збереження корупційних ризиків є повна відсутність та недієвість внутрішніх антикорупційних та контролюючих органів у міській раді.

Робоча група з моніторингу закупівель, створена за ініціативою Катерини Ямщикової у лютому 2024 року як відповідь на «дронгейт», виявилася суто формальною структурою. За весь рік вона провела лише два засідання організаційного характеру і фактично припинила свою діяльність, не розглянувши по суті жодної закупівлі.

Планова перевірка Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК) у лютому 2025 року виявила кричущий факт: сектор з питань запобігання та виявлення корупції у виконкомі не працює з 2021 року, а його посада є вакантною. Поява антикорупційної радниці із зарплатою від європейських донорів змінила щось тільки у житті радниці. На громаду це призначення поки має нульовий ефект.

Досить складною є структура комунікації зі ЗМІ. Керівникам департаментів та управлінь фактично заборонено надавати будь-яку інформацію без погодження із незримими прес-службами. Нова влада тримає своєрідну медійну оборону. Надавати оцінку тому чи іншому явищу, інтерпретувати ту чи іншу подію мають мінімум заступники міського голови, а не підлеглі.

При цьому як при минулій, так і при нинішній міській владі в основному критикуються «продажні» журналісти, які постійно отримують замовлення, щоб «перекрутити» та «накинути на вентилятор». Вони не бачать нічого хорошого і тільки полюють за «сенсаціями». Основна парадигма такого ставлення до роботи журналістів, на жаль, не змінилася.

«Це не наше, а області»

При призначенні Катерини Ямщикової «Полтавщина» висловила надію, що тепер нарешті обласний центр налагодить конструктивну співпрацю із Полтавською ОВА. Адже при Олександрі Мамаєві це був режим тихої війни.

На жаль, цього так і не сталося. Принаймні, повною мірою. Наприклад, постійні аварії на мережах обласного КП «Полтававодоканал» використовуються міською владою як привід для зняття з себе відповідальності. Катерина Ямщикова неодноразово публічно заявляла, що міськрада не має важелів впливу на підприємство. І взагалі нехай область переймається своїм підприємством, хоча воно в основному обслуговує Полтавську громаду.

Та сама позиція й в питанні ремонту доріг у старостатах, які належать «Агентству місцевих доріг». Щороку ми маємо, в принципі, незмінну позицію як депутатської більшості, так і Катерини Ямщикової зокрема: це не наші дороги, нехай область більше дає коштів.

Ще один фактор. Якщо мер Кременчука Віталій Малецький періодично бере участь у засіданні обласної групи «Прозорість та підзвітність», то Катерина Ямщикова чомусь їх ігнорує. На засідання від Полтави ходять хіба що клерки.

Конфлікт інтересів та родинний фактор

Чоловік в. о. мера, депутат Вадим Ямщиков, відіграє активну роль у міській політиці. У 2024 році під час засідання комісії з облікового запису Юрія Бражника Вадим Ямщиков сварив «Женю» за порушення домовленостей щодо продовження розміщення МАФів. «Женя» — це керівник фракції «За Майбутнє» Євген Дикань. Це дозволило гадати про те, що у громаді все відбувається внаслідок непублічних домовленостей між впливовими людьми у різних фракціях. До речі, потім з трансляції комісії цей момент прибрали.

Крім чоловіка у Полтаві є й фактор куми. Так, 11 квітня виконком Полтавської міськради збирався двічі. На ранковому засіданні зокрема було прийнято рішення про проведення пасхального ярмарку на вул. Соборності. Ініціаторами ярмарку є ГО «Полтавська платформа» (один зі співзасновників Вадим Ямщиков, чоловік Катерини) та центр «Дія.Бізнес» (керівниця Альона Гончаренко, хрещена мати доньки Ямщикових).

Катерина Ямщикова зранку проголосувала за проведення ярмарку, який ініціювали структури її чоловіка та куми. Ввечері відбулося повторне голосування, в ході якого вона оголосила про існування конфлікту інтересів та відкликала свій попередній голос. Якби не повторне голосування, то ми мали б корупційне правопорушення із можливим відстороненням від посади.

Певного репутаційного удару по іміджу Катерини Ямщикової завдала інформація про борги її родини за комунальні послуги. Судові рішення, оприлюднені в ЗМІ, свідчили про стягнення з родини Бабіч (дівоче прізвище Ямщикової) боргів за утримання будинку, електроенергію та, що найрезонансніше, 26 тис. грн боргу перед обласним КП «Полтаватеплоенерго».

Карго-культ ім. Анатолія Кукоби

Точно не можемо сказати, хто саме порадив Катерині Ямщиковій проводити обходи міста з оберемком чиновників, але це не зовсім вдалий менеджмент. На нашу скромну думку, керівник міста не повинен особисто ходити вулицями, щоб тицяти носом в кущі амброзії або несанкціоновані звалища. Навіть коли він робить це на відео- та фотокамери. Якщо тут закладена піар-складова, то це, скоріше за все, помилкова стратегія, яке не допомагає, а «топить» суб’єкт піару. Мінімум, влада мала б налагодити комунікацію мешканців з аварійною міською службою 1580.

Перелік ключових помилок, недопрацювань та невиконаних обіцянок

Аналіз діяльності Катерини Ямщикової на посаді в. о. міського голови Полтави дозволяє сформулювати перелік системних помилок, стратегічних недопрацювань та невиконаних обіцянок, які характеризують її каденцію.

1. Невиконання ключової обіцянки «очищення влади»: Внаслідок повної політичної залежності від коаліційних партнерів, зокрема фракції «За Майбутнє», відбулася консервація кадрового кістяка команди ексмера Мамая на ключових посадах, що повністю нівелювало декларації про «демамаїзацію».
2. Провал у боротьбі з корупцією. Попри публічні заяви, сфера публічних закупівель залишилася непрозорою, що підтверджується системними переплатами (дрони, дорожня розмітка, техніка), тотальною відсутністю конкуренції на тендерах та повною недієвістю внутрішніх антикорупційних механізмів.
3. Збереження транспортної монополії. Нездатність або небажання подолати фактичну монополію на ринку пасажирських перевезень, що призводить до низької якості послуг, відсутності контролю з боку міста та збереження системи поборів з водіїв.
4. Згортання прозорості та підзвітності. Відбувся перехід від декларованої відкритості до традиційного, закритого режиму роботи міської ради, що проявляється в ігноруванні запитів ЗМІ, видаленні незручних моментів трансляцій та відсутності публічного звіту за рік роботи.
5. Конфлікт інтересів та репутаційні втрати. На прикладі ремонту доріг та тротуарів для ярмарку з платним входом, який ініціювали Вадим Ямщиков та Альона Гончаренко, створюється стійке враження «сімейного підряду» в управлінні містом.
6. Створення умов для політичного реваншу Олександра Мамая. Невдале управління, численні корупційні скандали та внутрішньопартійні конфлікти призвели до значного падіння рейтингу довіри як до «Слуги народу» так і до самої Ямщикової. На тлі відсутності сильних альтернативних кандидатів це створює реальні передумови для повернення до влади засудженого за корупцію екс-мера.

І наостанок. Якщо на прикладі Катерини Ямщикової розглядати її прихід до влади як демо-версію формату «#НеМамай», то у випадку проведення місцевих виборів прихильники такої програми можуть взяти до уваги наші висновки. Інакше ми просто як глядачі побачили «спойлер» майбутнього розвитку сюжету полтавської політики. Можна сказати, що на полтавському прикладі нинішні всеукраїнські тренди на «молодих-незаплямованих-військових-волонтерів etc» ризикують стати дискредитованими.

Ян ПРУГЛО, «Полтавщина»