Політичні підсумки року для Полтави та області

Полтавщина

В обласному розрізі можна згадати ротацію начальників Полтавської ОВА — Дмитра Луніна, який прийшов ще з командою нинішнього губернатора Харківщини Олега Синєгубова, на фахівця із АРМА Філіпа Проніна.

Останній розпочав роботу на новому місці, в принципі, так, як і попередники — із критики витрачання бюджетних коштів органами місцевого самоврядування. Активно при ОВА запрацювала група «Прозорість та підзвітність», яка вже скасовує проплати на ремонти об’єктів й у Полтавській громаді. 

Після цього призначення головний, але прихований конфлікт року із облрадою стався під час підписання Філіпом Проніним розпорядження про бюджет області (раніше документ приймали депутати). Під час засідання сесії ніхто із керівництва ОВА та навіть із головних розпорядників коштів не під’єднався до відеоконференції сесії облради. Ось так, через глухе невдоволення, депутати призвичаюються до нових реалій, коли вертикаль центральної влади на місцях перебирає на себе основні важелі керування, насамперед, у сфері розподілу бюджетних коштів.

На рівні громад також не скрізь було спокійно, наприклад, склав із себе повноваження Зіньківській міський голова Сергій Максименко, бо пручався оптимізації мережі освітянських закладів. Не спрацювався із депутатами і голова Лохвиці Віктор Радько. Ще раніше отримали недовіру голови Диканьки та Кобеляк.

В умовах обласного бюджету, який став бюджетом не розвитку, а утримання,
місцевим громадам загалом доведеться не солодко, але про це трохи нижче.

Полтавська громада

Головна політична подія року для громади відбулася у квітні, коли Олександр Мамай офіційно перестав бути міським головою. Роками у місті, особливо у пабліках в соцмережах, згадували про той чи інший злочин Олександра Мамая, але столичні фахівці з НАБУ зосередилися на досить комічній справі — липовому працевлаштуванню домогосподарок Мамая до комунальної установи «Інститут розвитку міста».

Згідно з законом після відсторонення Олександра Мамая обов’язки мера став виконувати Андрій Карпов. Його короткий термін при владі можна пов’язати із вимкненням Вічного вогню на Меморіалі Солдатської слави. Собі в заслуги він записав і рішення про демонтаж пам’ятників Зигіну, Ватутіну та Пушкіну. 

Втім, будь-які його рішення не мали сенсу, бо в Офісі Президента все частіше запитували: а чого містом не керує представник від «Слуги народу»? Врешті кістяк нової коаліції в особі «За Майбутнє» та «Рідне місто» обрали нового секретаря — представницю від «слуг» Катерину Ямщикову.

Це призначення виявило дві старі проблеми пропрезидентської фракції у міській раді:

• ворожнеча між різними групами всередині фракції;
• відсутність команди.

Щодо останньої проблеми, то «слуги», які після переобрання секретаря бонусом отримали галузь ЖКГ, частково її закрили фахівцями із Кам’янського. Однак, щодо реальної команди підтримки серед полтавців констатуємо порожнечу.

Після призначення «Полтавщина» порівняла посаду секретаря із електричним стільцем. Дозволимо собі нахабство процитувати самих себе:

— Скоріше за все, сторони розраховують на те, що на процес бюджетних закупівель (з корупційним душком) ротація секретаря не вплине, натомість просто зміниться вивіска, а на останньому і наполягав Офіс Президента… Про це відкрито сказав і Андрій Карпов, коли назвав сімейну пару Ямщикових «зіц-прєдсєдатєлямі», на яких буде лягати увесь негатив за розруху у міському господарстві. Решта ж бенефіціарів при цьому залишатиметься у тіні, бо більше б’ють не по колективу, а по тому, хто його очолює та уособлює собою.

Натомість, на нашу скромну думку, Катерина Ямщикова почала поводитися із різними фракціями та її публічними критиками з позиції дитячого аніматора, звівши усі рішення проблем до «комунікації». Однак, це тактика, а не стратегія. Подальші ризики від уособлення влади тільки Катериною Ямщиковою від «Слуги народу» будуть завдавати пропрезидентській партії непоправну шкоду у майбутньому. При цьому усі інші фракції, як ми раніше і попереджали, більше перебувають у тіні колективної безвідповідальності.

«Суровые годы уходят… За ними другие приходят. Они будут тоже трудны»

Насамкінець передбачимо, що на тлі довгої війни, урізання фінансових свобод для органів місцевого самоврядування, загального економічного спаду, можливих інфляційних процесів бути наразі при владному чи депутатському кріслі — є політичним ризиком. Народні обранці звикли до певних реверансів у бік виборців. А тепер їм потрібно пояснювати населенню про необхідність затягування пасків, хоча ніхто із можновладців (за незначним винятком, який тільки підтверджує правило) поки не робить це із окопів чи із черги за соціальним хлібом.

Тому складно буде не тільки виборцям, але й тим, кого вони обрали. Звісно, складно не у фінансовому стані, а у плані політичних перспектив.

Ян ПРУГЛО, «Полтавщина»