«Ніхто не хоче йти на зашкварні посади» — Катерина Ямщикова пояснила відсутність відкритих конкурсів

8 жовтня секретар Полтавської міської ради Катерина Ямщикова зустрілися із журналістами. Розмова тривала три години, хоча конкретики в інтерв’ю було не так і багато. Треба визнати здібність секретаря: навіть не маючи конкретної відповіді на запитання, розповідати про нього хвилин зо 20.

Зокрема журналісти запитали, чому не проводять відкриті конкурси на посади. В серпні новий секретар Катерина Ямщикова на погоджувальній нараді запропонувала провести конкурси на всі посади — від заступників міського голови до керівників управлінь. На практиці виявилося, що конкурс проводили лише на посаду керівника пресслужби, якийсь чомусь тривав аж два місяці. Причому Марина Сєрова отримала посаду не за результатами конкурсу, а за призначенням Катерини Ямщикової.

Щодо інших призначень на посади, то Катерина Ямщикова пояснила:

— Словом «конкурс» можна назвати лише конкретну визначену законом процедуру. Для мене й для суспільства слово «конкурс» не завжди має таку історію. Конкурс проходить відповідно до процедури — це певний термін часу, який зайняв у нас майже два місяці. В законі є визначені конкретні етапи: подача заявки, письмовий іспит, профвипробування і засідання комісії. Але і слова немає про публічність.

В моєму розумінні публічний конкурс — це відкритий набір резюме. Відкрите знайомство із конкурсантом, співбесіда. Маємо бажання письмової історії, окей, але я вважаю, що письмова історія не завжди може бути доцільною. Я скомбінувала ці два процеси.

Чи є це зараз управлінсько доцільним витрачати два чи півтора місяця на конкурс? Тому мої призначення були для адекватних управлінських швидких рішень без конкурсу. Відповідно до чинного законодавства, яке діє у військовий стан.

Є специфічні професії, як на КП «Міськсвітло». На керівника подав лише один пан Руслан Решетило. Ми з ним познайомилися і надали можливість поспілкуватися. Чи вважаю я це публічною історією — так.

У нас в резюме не всі подаються на керівників. При тому іміджі, які має міська рада й органи місцевого самоврядування. Не скрізь вони є топовими місцями для роботи. Але я вважаю, що ми маємо підняти цей імідж. Я була здивована кількістю резюме. Я розуміла, що немає інституції, яка б допомагала із цим справитися, тут немає ейчара. У нас є прекрасні військові кадри.

Я намагаюся на максимум працювати відкрито. Намагаюся керівників КП привчити до брифінгів. Відкритості й комунікації.

Для КП «Добробут» під трансляцію було прийнято рішення депутатським корпусом зробити наглядову раду. Чим це не відкритий конкурс? Я дякую цим двом людям (Анастасії Попельнюк та Сергію Капліну), які прийшли працювати на це зашкварне підприємство. Не скрізь є можливість провести конкурс, бо це великий термін часу.

— А на посаду своїх заступників, була велика черга, чи ви обирали зі знайомих людей?

— Черги не було на посаду заступників. Наприклад, Тетяну Бардіну нам ще треба було умовляти, у неї була робота спокійніша, менеджерська. Або керівник УЖКГ Володимир Чередниченко, це просто камікадзе. У них єдина мотивація йти на ці посади — це йти працювати й змінювати. Це зараз обов’язок кожного українця приймати ці виклики. Хорошого тут мало — у військовий стан брати відповідальність на тому етапі, на якому воно є. Це не м’яке приємно крісло і не тепла ванна. Це державна і патріотична мотивація. І це можливість стати сильнішим і стати на новий рівень роботи.

Отже, можна підсумувати, що на посади заступників міського голови й керівників КП, як правило призначали знайомих до влади людей. А оголошений збір резюме був для поповнення кадрового резерву.

Микола ЛИСОГОР, «Полтавщина»