У Полтавській громаді затвердили варіанти нових назв для усіх 60 вулиць третьої черги перейменування

Члени комісії затвердили нові варіанти ще для 8 вулиць, які розташовуються у старостатах громади. Таким чином експерти завершили розгляд всіх варіантів із даної черги.

Надалі роботу комісії має затвердити виконком, а Інститут розвитку міста — організувати голосування за кращі варіант для тієї чи іншої вулиці на платформі E-DEM.

Вулиці 3-ї черги перейменування у селах Полтавської громади:

Бричківський старостинський округ. Село Бричківка

→ 54. Вулиця Горького

Максим Горький (Пєшков Олексій Максимович; 1868-1936) — російський, пізніше радянський «пролетарський» письменник, драматург та публіцист. Голова Спілки письменників СРСР, тобто став першим очільником духовної в’язниці-резервації для творчої еліти, яка повинна була під контролем влади «правильно» вихваляти злочинний режим. Перейменувати, оскільки він виправдовував звірства радянського режиму.

Варіанти нової назви:

Вулиця Полузірська

За назвою річки Полузір’я, яка протікає західніше, паралельно цій вулиці.

Вулиця Федора Кричевського

Федір Григорович Кричевський (10 (22) травня 1879, Лебедин, Харківська губернія, Російська імперія — 30 липня 1947, Ірпінь, Київська область, Українська РСР, СРСР) — український художник і педагог, заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1940). У 1917 році взяв участь у створенні Української академії мистецтва й був обраний її першим ректором. Всю енергію, весь організаційний хист він віддав справі налагодження праці Академії, яка спочатку містилася в приміщенні при Центральній Раді. Коли більшовики в січні 1918 р. захопили Київ, вони закрили Академію. Художник жив у с. Шишаки, де колись придбав невелику хату і перебудував її за проектом брата. Ця хата згодом стала філіалом Академії на час літньої практики студентів. Кричевський багато часу працював у селі, зібрав у Шишаках велику колекцію народного мистецтва: килимів, вишивок, кераміки, іконопису.

Вулиця Григорія Тютюнника

Григорій Михайлович Тютюнник (1920-1961) народився у селі Шилівка Зіньківської міської громади на Полтавщині в селянській родині (репресованих радянською владою в 1930-х). До перших спроб віршування він вдався, навчаючись у Зіньківській десятирічці. У 1938 р. вступив до Харківського університету, але навчання не завершив — почалася війна. Добровольцем пішов на фронт, двічі був тяжко поранений. У повоєнні роки працював учителем, згодом — літературним співробітником, редактором прози у львівському журналі «Жовтень». Григорій Тютюнник щиро любив полтавський край та його людей, щоліта приїздив у рідне село Шилівку, де жив кілька місяців, мандрував сусідніми селами та приглядався до селян, майбутніх героїв своїх творів. Вершиною творчості Григорія Тютюнника є роман «Вир», що яскраво та реалістично описує життя українського села в першій половині ХХ століття. Поява цього твору стала справжньою літературною подією, яка засвідчила поступове, але неухильне одужання й відродження національної словесності після того удару, якого завдали їй десятиліття сталінського фізичного та ідеологічного терору. За роман «Вир» Григорій Тютюнник у 1963 р. був відзначений Шевченківською премією (посмертно).

Вулиця Любомира Гузара

Любомир Гузар (26 лютого 1933, Львів, Польська Республіка — 31 травня 2017, Київ, Україна) — український релігійний діяч, патріарх-предстоятель Української греко-католицької церкви (2001—2011). Священник (з 1958), єпископ (з 1977), кардинал Католицької церкви (з 2001). Верховний архієпископ Львівський (з 2001), Києво-Галицький (з 2005), архієпископ-емерит (з 2011).

→ 55. Вулиця Некрасова

Микола Олексійович Некрасов (1821-1878) — російський поет, письменник і публіцист. Його творчість відіграла велику роль в розвитку російської літератури. Ніяк не пов’язаний з історією Полтавщини. Доцільно запропонувати нову назву вулиці (від прізвища українського мистця, або від полеглого Захисника України).

Варіанти нової назви:

Вулиця Всеволода Нестайка

Всеволод Зіновійович Нестайко (нар. 30 січня 1930, Бердичів, Житомирська область, Українська СРР, СРСР — пом. 16 серпня 2014, Київ, Україна) — радянський і український письменник-прозаїк, класик сучасної української дитячої літератури. Найбільше відомий за повістю «Тореадори з Васюківки».

Вулиця Данила Галицького

Данило Романович (1201 — 1264) — король Русі (1253—1264), Князь галицький (1205—1206, 1211—1212, 1230—1232, 1233—1234, 1238—1264), володимирський (1205—1208, 1215—1238), Великий князь Київський (1239—1241). Представник роду Романовичів, гілки Володимирських Мономаховичів із династії Рюриковичів. Син Великого князя Київського Романа Мстиславича та доньки візантійського імператора Ісаака II Ангела Анни. Брав участь у битві на Калці проти монголів, був поранений (1223). Після смерті батька відновив і розбудував Королівство Руське. У союзі з половцями розбив галицьку боярську опозицію та своїх конкурентів за трон під проводом Ростислава Михайловича у битві під Ярославом (1245). Зазнав нападу монголів (1241), визнав себе їхнім васалом (1245). Уклав союзи із Римом, Тевтонським орденом та сусідніми монархами. Безрезультатно намагався утворити європейську антимонгольську коаліцію. Сподіваючись на допомогу західних союзників, прийняв від папи Іннокентія IV королівську корону та католицьких кліриків (1253). Як союзник Арпадів брав участь у війні за австрійську спадщину (1252—1253). Сприяв розвитку міст: збудував Холм, Львів, Кременець, Данилів, Стіжок, відновив Дорогичин. Час його правління — доба найбільшого економічно-культурного піднесення та політичного посилення Королівства Русі. Помер у Холмі. З 2003 року існує державна нагорода України — Орден Данила Галицького.

Вулиця Василя Стуса

Василь Семенович Стус, псевдо Василь Петрик (6 січня 1938, село Рахнівка, Гайсинський район, Вінницька область Українська РСР, СРСР — 4 вересня 1985, табір ВС-389/36-1 (Перм-36), біля села Кучино, Пермський край, РРФСР, СРСР) — український поет-шістдесятник, перекладач, публіцист, прозаїк, мислитель, літературознавець, літературний критик, правозахисник, політв’язень СРСР, дисидент, член Української Гельсінської групи, борець за незалежність України у XX столітті. Один із найактивніших представників українського дисидентського руху. Учасник акції протесту в київському кінотеатрі «Україна» в 1965 році. Лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка (1991, посмертно), Герой України (2005, посмертно).

Вулиця Володимира Івасюка

Володимир Михайлович Івасюк (1949-1979) — український композитор-виконавець, музикант, мультиінструменталіст, поет. Герой України (посмертно, 2005). Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка (посмертно, 1994). Відзначений у номінації «За внесок у розвиток музичної культури України XX століття (2001).

Гожулівський старостинський округ. Село Гожули

→ 56. Вулиця Мусоргського

Мусоргський Модест Петрович (1839-1881) — російський композитор, один із членів «Могутньої купки», демократ. Відвідував з виступами Полтаву. Рекомендується змінити назву вулиці — вул. Модеста Мусоргського. Хоч можуть бути паралельно запропоновані й інші варіанти назв.

Варіанти нової назви:

Вулиця Павла Чубинського

Павло Платонович Чубинський (15 (27) січня 1839, хутір Чубинський, (нині в межах м. Бориспіль, Київська область) — 14 (26) січня 1884, Київ) — український етнолог, фольклорист, поет, громадський діяч, автор гімну України.

Чубинський, за результатами широкомасштабної експедиції, обробив та підготував до друку сім томів (у 9-ти книгах) «Трудів етнографічно-статистичної експедиції». До першого тому увійшли легенди, загадки, прислів’я, гадання, повір’я, до другого — міфічні та побутові казки, до третього — народний календар, до четвертого — обрядові пісні, до п’ятого — побутові пісні, до шостого — волосні суди. В Емському указі 1876 р., скерованому проти української мови та українофілів, вказувалося на необхідність вислання М. Драгоманова і П. Чубинського як небезпечних агітаторів.

Вулиця Михайла Вербицького

Композитор та хоровий диригент, автор мелодії державного гімну «Ще не вмерла Україна», віртуоз-гітарист. Детальніше на офіційному сайті УІНП

Вулиця Дмитра Павличка

Дмитро Васильович Павличко (28 вересня 1929, Стопчатів, Коломийський повіт, Станиславівське воєводство, Польська Республіка, нині Косівський район, Івано-Франківська область, Україна — 29 січня 2023, Київ, Україна) — український поет, перекладач, літературний критик, публіцист, шістдесятник, громадсько-політичний діяч. Герой України (2004).

Вулиця Івана Мазепи

Іван Степанович Мазе́па (Колединський) (1639, Біла Церква — 21 вересня [2 жовтня] 1709 за іншими джерелами, у ніч з 21 на 22 вересня, Варниця) — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережній (1687–1704) і всій Наддніпрянській Україні (1704–1709). Князь Священної

Римської імперії (1707—1709). Представник шляхетського роду Мазеп-Колединських герба Курч із Київщини.

Вулиця Євгена Адамцевича

Євген Олександрович Адамцевич (1904 –1972) — український кобзар. Народився в с. Солониця Лубенського району на Полтавщині, в дитинстві осліп. Жив у м. Ромнах. Навчався у школі для сліпих у Києві. Його репертуар складали українські народні пісні, пісні літературного походження, а також власні твори, серед яких найвідоміший «Запорізький марш», що ввійшов в обробці В. Гуцала до репертуару Київського оркестру народних інструментів, звучить у багатьох фільмах.

Супрунівський старостинський округ. Село Супрунівка

→ 57. Вулиця Пушкіна

Пушкін Олександр Сергійович (1799-1837) — російський поет, драматург і прозаїк. Оспівував загарбницькі війни Російської імперії, заперечував право народів на державність, виправдовував воєнні злочини російської армії. Вірш «Клеветникам России» нині використовується ворожою пропагандою для виправдання агресії проти України. Один із ідейно-культурних маркерів російського імперіалізму.

Вулиця Всеволода Нестайка

Всеволод Зіновійович Нестайко (30 січня 1930, Бердичів, Житомирська область — 16 серпня 2014, Київ) — український письменник-прозаїк, класик сучасної української дитячої літератури. Батько Зиновій Нестайко в молодості був січовим стрільцем, виборював незалежність України від білої і червоної росії у лавах Української Галицької армії. За 55 років літературної діяльності Всеволод Нестайко написав більше 30 повістей, романів і збірок оповідань, частина яких увійшла до золотого фонду дитячої літератури України. Найбільше відомий за романом «Тореадори з Васюківки». Для його творів характерна людяність, доброта і світлий погляд на життя, а також надзвичайне почуття гумору, яке з дитинства впливає на ваше власне і потім не полишає вас усе життя. Є одним з найкращих українських дитячих письменників, чим заслуговує на вшанування.

Вулиця Василя Стуса

Василь Семенович Стус (1938— 1985, совєтський концтабір), — український поет, перекладач, публіцист, прозаїк, мислитель, літературознавець, літературний критик, правозахисник, політв’язень СРСР, дисидент, член Української Гельсінської групи, борець за незалежність України у XX столітті. Один із найактивніших представників українського дисидентського руху. Учасник акції протесту в київському кінотеатрі «Україна» в 1965 році. Лауреат Державної премії ім. Тараса Шевченка (1991, посмертно), Герой України (2005).

Вулиця Павла Чубинського

На пошану автора тексту Гімну «Ще не вмерла Україна». Фольклориста, етнографа і громадського діяча, дослідника українських звичаїв, традицій, культурної спадщини народу

Вулиця Енеїди

«Енеїда» — поема, написана українським письменником Іваном Котляревським, заснована на сюжеті однойменної класичної поеми римського поета Вергілія. «Енеїда» стала першим твором в українській літературі, написаним народною мовою. На той час українська мова внаслідок цілої низки указів російської влади поступово витіснилася з ужитку, навіть церковні служби змушували правити церковнослов’янською мовою. Відтак твір Котляревського започаткували новий етап формування української літературної мови. Цей твір є першокласним джерелом з українознавства, українського побуту та культури XVIII століття.

Вулиця Івана Дзюби

Іван Михайлович Дзюба (26 липня 1931, с. Миколаївка, Ольгинський район, нині Волноваський район, Донецька область, Українська РСР, СРСР — 22 лютого 2022, Київ, Україна) — український літературознавець, літературний критик, громадський діяч, активний учасник руху за незалежність України, дисидент радянських часів, Герой України (2001), кавалер ордену Свободи (2009), кавалер ордена Ярослава Мудорого V ступеня (2022), лавреат Державної Премії ім. Тараса Шевченка (1991) та премії ім. О. Білецького у галузі літ. худож. критики (1987), академік НАН України, другий Міністр культури України (1992—1994), голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка (1999—2001), керівник відділу загальних енциклопедичних досліджень Інституту енциклопедичних досліджень НАН України, член Ради конкурентоспроможності України. Один із засновників політичної партії Народний рух України. Співголова Головної редакційної колегії «Енциклопедії сучасної України». Радник Президії Національної академії наук України.

Головний редактор журналу «Сучасність» (у 1990-х роках), редактор відділу перекладної літератури видавництва «Дніпро» (у 1969—1972 роках), член редколегій наукових часописів «Київська старовина», «Слово і час», «ЄвроАтлантика» тощо.

Тахтаулівський старостинський округ. Село Жуки

→ 58. Вулиця Данко

Персонаж із твору Максима Горького «Стара Ізергіль», який пожертвував собою і врятував народ за допомогою «палаючого серця». Максим Горький (Пєшков О.М., 1868-1936) — російський, пізніше радянський «пролетарський» письменник, драматург та публіцист. Голова Спілки письменників СРСР, тобто став першим очільником духовної в’язниці-резервації для творчої еліти, яка повинна була під контролем влади «правильно» вихваляти злочинний режим.

Варіанти нової назви:

Вулиця Олександра Кониського

Олександр Якович Кониський (1836-1900) був професійним адвокатом, громадським діячем, письменником, літературним критиком, викладачем. Автор духовного гімну України-Молитви «Боже Великий Єдиний нам Україну храни», музику до якої створив Микола Лисенко. Працював у Полтавському губернському правлінні (у 1854-1863 рр.). Член полтавської і київської «Громад», один з організаторів недільних та вечірніх шкіл, громадської бібліотеки, Товариств із розповсюдження писемності в Полтаві. Неодноразово був репресований російською владою.

Вулиця Даніеля Крмана

Даніел Крман (1663— 1740) —словацький церковний та суспільно-політичний діяч, мемуарист, видавець, перекладач. Автор «Зачатків слов; янської граматики» (Rudimenta grammaticae Slavicae) і численних релігійних та історичних творів, також «Подорожного щоденника» (Itinerarium) — важливого джерела з історії України початку XVIII століття. Особистий приятель Гетьмана України Івана Мазепи. Був і в Жуках.

→ 59. Вулиця Мічуріна

Іван Володимирович Мічурін (1855-1935) — звеличений Йосипом Сталіним, російський біолог і селекціонер-помолог, автор багатьох сортів плодово-ягідних культур, почесний член АН СРСР, академік ВАСГНІЛ. Перейменувати, його школа є лженауковою, за його сприяння знищена прогресивна наукова школа генетики у СРСР та УРСР. Ніяк не пов’язаний з історією громади.

Варіанти нової назви:

Вулиця Садівництва

Назва, яка характеризує розвиток садівництва біля села.

Вулиця Родини Симиренків

На честь родини науковців і практиків садівництва, меценатів української культури. Платон Симиренко — підприємець, один із піонерів української промисловості, спорудив сучасний завод з виробництва цукру, машинобудівний завод, який випускав устаткування для цукрових заводів і деталі для інших підприємств й перші пароплави для Дніпра — «Українець» і «Ярослав Мудрий», що курсували між Києвом і Кременчуком. Левко Платонович Симиренко був науковцем, засновником раціонального садівництва не лише в Україні, але й і за її межами. Володимир Симиренко — завідувач секцією садівництва Міністерства земельних справ УНР, видатний учений біолог і селекціонер-помолог, жертва комуністичних сталінських репресій. Вважаємо за доцільне дати таку назву в пам’ять про розвиток садівництва біля села Жуки.

Вулиця Всеволода Нестайка

Всеволод Зіновійович Неста́йко (нар. 30 січня 1930, Бердичів, Житомирська область, Українська СРР, СРСР — пом. 16 серпня 2014, Київ, Україна) — радянський і український письменник-прозаїк, класик сучасної української дитячої літератури. Найбільше відомий за повістю «Тореадори з Васюківки».

Вулиця Гетьмана Павла Скоропадського

Скоропадський Павло Петрович (3 [15] травня 1873, Вісбаден, Німецька імперія — 26 квітня 1945, Меттен, Баварія, Третій Рейх) — гетьман України, український державний, політичний і громадський діяч, військовик. Походив із козацько-старшинського роду Скоропадських. Офіцер Російської імператорської армії. Учасник російсько-японської та Першої світової війни. Гетьман Української Держави (29 квітня — 14 грудня 1918). Один з лідерів та ідеологів монархічного гетьманського руху. За його правління в Україні відбулась політика українізації, запровадження валюти «гривня», відкриття близько сотні українських гімназій, запровадження української мови у шкільну програму, при ньому було відкрито низку українських державних університетів. Відбулась стабілізація в країні, покращення економіки та покращення міжнародних відносин з Україною Відповідно до українського законодавства може бути зарахований до борців за незалежність України у ХХ сторіччі. Саме при правлінні Скоропадського Україна нарешті отримала міжнародне визнання, а проживаючи останні роки на чужині допомагав витягати українських політичних в’язнів із німецьких тюрем. Вважаю, що поява вулиці цього видатного діяча у Полтаві була б щирою подякою за всі його зусилля, пов’язані з розбудовою Української держави. У 2023 році в Україні урочисто відзначається 150-річчя з дня народження Павла Скоропадського.

Вулиця Якова Острянина

Яків Острянин, він же — Яцко Остряниця, він же Яків Іскра (? — 6 травня 1641) — військовий діяч, отаман українського козацтва. Народився в Острі на Чернігівщині у козацькій родині (за іншими даними — в Жуках). Вперше згадується в документах 1633 року як полковник реєстрових козаків з Полтавщини, перший полковник полтавський.

Тахтаулівський старостинський округ. Село Тахтаулове

→ 60. Вулиця Ломоносова

Михайло Васильович Ломоносов (1711-1765) — російський учений-натураліст, геохімік, поет. Заклав основи російської літературної мови. Прославляв царя Петра Першого і Російську імперію. В часи комуністичного режиму в СРСР його прізвища було пропагандистським маркером «пріоритетності російського внеску в світову науку».

Варіанти нової назви:

Вулиця Полтавського полку

Полтавський полк — у XVII-XVIII століттях один із лівобережних полків Гетьманщини. Створений 1648 року під час повстання під проводом Богдана Хмельницького. Полковий центр — місто Полтава. На пам’ять про це військове й адміністративно-територіальне формування пропонується назвати вулицю на честь Полтавського Полку. До його складу входив і старостинський округ.

Вулиця Наталки Полтавки

Бо образ Наталки — це образ чесної, роботящої, здібної селянської дівчини, багатої душевною красою. Досить правдиву її характеристику подає виборний: «Золото — не дівка!… Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, — яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших себе; яка трудяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить». Але не тільки цими рисами приваблює образ Наталки. Вона мужня, рішуча, з тверезим поглядом на життя. Наталка добре усвідомлює нерівність між бідною селянкою і багатим возним. »

Вулиця Хведора Вовка

Хведір Вовк (17 березня 1847 — 29 червня 1918) — етнограф, антрополог, археолог, громадський діяч. Автор понад 200 наукових робіт, якими здобув світове визнання. У власних дослідженнях дійшов висновку, що українці становлять окремий антропологічний тип з оригінальними етнографічними особливостями.

Хведір Вовк народився в селі Крячківцях Пирятинського повіту Полтавської губернії. Походив із старовинного козацького роду.

Батько української антропології та етнографії. «Щоби мати змогу працювати на рідній землі для рідної науки» — під таким гаслом пройшло життя видатного науковця, козацького нащадка з Полтавської губернії. Змушений емігрувати через русифікаційну та репресивну політику Російської імперії, став представником Французької антропологічної школи. Вовк присвятив життя вивченню українського народу (науки, які ми сьогодні називаємо антропологія та етнологія). Створив наукову школу, зруйновану репресіями 1930-х рр. Повернувся в українську науку уже в кінці 1980-х рр., хоча наукова школа, створена ним у Санкт-Петербурзі, утвердилася в російський радянській науці.

Завдяки його працям з порівняльної етнографії українська етнографічна й археологічна науки піднялися на один щабель із європейськими народознавчими дисциплінами кінця XIX — початку XX століття.

Вулиця Хведора Борківського

Хведір Степанович Борківський (? — квітень 1942, Полтава) — Голова Полтавської міської управи (бургомістр) в перший період німецької окупації міста (вересень 1941 — початок квітня 1942 року). Не дивлячись на те, що Хведір Борківський був призначений окупаційною владою, його діяльність слід розцінити позитивно. Він чимало зробив для відродження українського національного життя, вирішенні соціальних питань в цих непростих умовах. Про його діяльність до 1941 р. достовірних відомостей мало. За політичною справою був засуджений, оскільки саме за цією ознакою окупаційна влада підбирала місцеву адміністрацію. Перед війною працював у Полтаві бухгалтером хлібозаводу. 5 жовтня 1941 року у Києві на зборах уцілілих після «великого терору» 1930-х років представників української інтелігенції та членів ОУН (мельниківців) утворилася Українська Національна Рада (УНР). Хведір Борківський був одним із учасників її установчих зборів, одночасно він очолював і Полтавську обласну раду УНР. На посаді бургомістра Полтави він організував постачання харчів, їх розподіл за картками. Організував медичну і соціальну допомогу, роботу кооперації, підприємств, поліклінік, видання газети «Голос Полтавщини», постачання палива, води, соціальний захист непрацездатних, їдальні із безплатними обідами для пенсіонерів — учителів, підлітків, сімей репресованих комуністичною владою. У жовтні — листопаді 1941 року об’їхав ряд таборів радянських військовополонених, під особисту відповідальність звільняючи полонених полтавців — без огляду на їхню національність. Намагався якнайдовше використовувати легальні форми роботи. Заснував у Полтаві відділення Українського Червоного Хреста й госпіталь для поранених і хворих полонених червоноармійців. В газеті «Голос Полтавщини» Хв.Борківський неодноразово звертався до мешканців області із закликами зібрати для військовополонених харчі, одяг, взуття, ліки… Міська управа завдяки Ф.Борківському і підібраному особисто ним колективу стала центром українського націоналістичного підпілля в Полтаві (оунівців — мельниківців). Через відновлене шкільництво, церкву (УАПЦ), громадські організації, газету патріоти популяризували ідеї українського націоналізму. У квітні 1942 року Хв.Борківський разом із групою соратників був розстріляний німецькими окупантами, які були незадоволені зростанням націоналістичного руху в Україні.

Вулиця Івана Дзюби

Іван Михайлович Дзюба (26 липня 1931, с. Миколаївка, Ольгинський район, нині Волноваський район, Донецька область, Українська РСР, СРСР — 22 лютого 2022, Київ, Україна) — український літературознавець, літературний критик, громадський діяч, активний учасник руху за незалежність України, дисидент радянських часів, Герой України (2001), кавалер ордену Свободи (2009), кавалер ордена Ярослава Мудорого V ступеня (2022), лавреат Державної Премії ім. Тараса Шевченка (1991) та премії ім. О. Білецького у галузі літ. худож. критики (1987), академік НАН України, другий Міністр культури України (1992—1994), голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка (1999—2001), керівник відділу загальних енциклопедичних досліджень Інституту енциклопедичних досліджень НАН України, член Ради конкурентоспроможності України. Один із засновників політичної партії Народний рух України. Співголова Головної редакційної колегії «Енциклопедії сучасної України». Радник Президії Національної академії наук України.

Головний редактор журналу «Сучасність» (у 1990-х роках), редактор відділу перекладної літератури видавництва «Дніпро» (у 1969—1972 роках), член редколегій наукових часописів «Київська старовина», «Слово і час», «ЄвроАтлантика» тощо.

→ 61. Провулок Ломоносова

Михайло Васильович Ломоносов (1711-1765) — російський учений-натураліст, геохімік, поет, заклав основи російської літературної мови. Перейменувати, оскільки він прославляв царя Петра І і Російську імперію. В часи комуністичного режиму його прізвища було пропагандистським маркером «пріоритетності російського внеску в світову науку».

Варіанти нової назви:

Провулок Дібровний

Дубові ліси (діброви) у природному стані займали майже всю територію громади на захід від долини Ворскли у т.ч. там, де пізніше виникло село Тахтаулове (в перекладі з тюркських мов — «Дощате село», «Село із дошок»).

Провулок Енеїди

«Енеїда» — бурлескно-травестійна поема, написана українським письменником Іваном Котляревським, заснована на сюжеті однойменної класичної поеми римського поета Вергілія. «Енеїда» стала першим твором в українській літературі, написаним народною мовою. На той час українська мова внаслідок цілої низки указів російської влади поступово витіснилася з ужитку, навіть церковні служби змушували правити церковнослов’янською мовою. Відтак твір Котляревського започаткували новий етап формування української літературної мови. «Першорядної ваги було те, що Котляревський порвав з панівною тоді наукою про мовні стилі, високий і подлий, і став дивитися на мову народну, як на достойну поважних творів…, — зазначав Іван Огієнко. Перші три частини поеми були видані в 1798 році, в Санкт-Петербурзі, без відома автора, під назвою: «Энеида. На малороссийский язык перелицованная И. Котляревскимъ». Повністю «Енеїда» вийшла в світ після смерті Котляревського, в 1842 році. Цей твір є першокласним джерелом з українознавства, українського побуту та культури XVIII століття

Провулок Короля Карла XII

Карл XII (1682-1718) — король Шведської імперії в 1697—1718 рр. В ході однієї із його військових експедицій вглиб континенту під час Великої Північної війни (1700-1721 рр.) був укладений договір Швеції із Гетьманською Україною. Гетьман Іван Мазепа і король Карл XII підписали 29–30 жовтня 1708 року Союзний воєнно-політичний договір (на засадах Гадяцького трактату1658 року). 27–28 березня 1709 року до українсько-шведського союзу долучилися запорожці: у Великих Будищах за 30 км. На північ від Полтави укладено другу українсько-шведську угоду між гетьманом Іваном Мазепою та кошовим отаманом Запорозької Січі Костем Гордієнком, з одного боку, й королем Карлом XII, з другого. Цей договір повторював пункти, підписані 1708 року, проте до нього додали й нові, зокрема, шведський король зобов’язувався не укладати мирової угоди з московським царем, доки не звільнить з-під московської влади Гетьманщину й Запорожжя. Карл XII з військами (каролінами) перебував під час Полтавської битви на території старостинського округу.

***

Таким чином комісія прийняла варіанти для 60 вулиць із третьої черги у кілька етапів:

• №№ 1 — 11 (Белінського — Достоєвського);
• №№ 14 — 27 (Дунаєвського — Мусоргського);
• №№ 28 — 35 (Нежданової — Радищева);
• №№ 36 — 41 (Радищева — Сурікова);
• №№ 42 — 53 (Тімірязєва — Шишкіна);
• №№ 54 — 61 (старостати, Горького — Ломоносова).

Спочатку у третю чергу на перейменування було внесене 65 вулиць. Частину із них перенесли на четвергу чергу, оскільки комісія не визначилася із рішенням, або не вистачало певних документів, щоби прийняти той чи інший варіант.

Наприклад, серед варіантів нової назви для вулиці Пушкіна імена одразу кількох полеглих героїв — Віталія Грицаєнка, Євгена Браха та Юліана Матвійчука. Також робоча група вирішила поки не перейменовували вулицю педагога Антона Макаренка. Він працював на керівних посадах у радянському союзі. З іншого боку, Український інститут Національної пам’яті надіслав роз’яснення, що постать Антона Макаренка не підпадає під дію закону про декомунізацію, оскільки Макаренко здійснив значний вплив на розвиток української культури. За рішенням ЮНЕСКО він визнаний одним із чотирьох педагогів, які визначили спосіб педагогічного мислення в ХХ столітті поряд із Георгом Кершенштенером, Джоном Дьюї та Марією Монтессорі.

Микола ЛИСОГОР, «Полтавщина»