Співробітники музею Полтавської битви закрили маскувальною сіткою три імперські пам’ятники

У червні цього року фігуру Петра I на вході до музею Полтавської битви закрили плівкою. У серпні, під час «Спаського двіжу», організатори «Містохабу» придумали закрити пам’ятник на місці відпочинку російського імператора маскувальною сіткою в патріотичних кольорах.

Цю ідею підхопив музей, тому вчора такою ж сіткою прикрили два інших пам’ятники — Келіну й Петру I. Вартість однієї такої сітки склала до 8000 грн.

Щодо такого рішення «Полтавщина» мала розмову із директоркою музею Полтавської битви Наталією Білан.

— Згадані імперські пам’ятники — це лише частина всього історико-культурного заповідника «Поле Полтавської битви». Чи будуть накривати інші пам’ятники?

— На пам’ятниках, які розташовані на території заповідника (шведам від шведів, шведам від росіян), імперської символіки немає. Ми повинні діяти в рамках законодавства. Наприклад, Закон «Про декомунізацію» чітко говорить, що повинно бути у музейних експозиціях, а що потрібно демонтувати. Ми ж не маємо закону про деімпералізацію. Ми просто закрили пам’ятники в громадському публічному просторі, розуміючи сьогоднішню ситуацію.

— Щодо Монумента Слави, його планується закрити?

— Він дуже високий і закрити його буде не просто. Тим більше на ньому також немає імперських символів.

— А яка думка співробітників музею щодо демонтажу цих пам’ятників?

— Демонтаж потрібно виконувати тільки в площині Закону. Я не погоджуюся із тими, хто говорить, що це не є мистецькою цінністю. Найгірше, що можна зробити — це знищувати. Перенесення пам’ятників — це не просто знести і поставити у дворі музею або просто так у полі. Потрібно порушити питання: чи є можливість демонтажу, а вже тоді обирати місце під пам’ятник.

— Що означає Полтавська битва для працівників музею?

— Це історична подія, яка реально відбулася. Треба враховувати, що Полтавська битва в Україні дуже мало досліджувалася українськими науковцями. За весь період від часу Полтавської битви двічі археологічні дослідження робили шведи. Карл Бенедикт, який приїхав на початку ХХ століття до Полтави, після досліджень опублікував карти шведського генерального штабу. Друге дослідження — це археологічна міжнародна експедиція, яка працювала два польових сезони у 2007-2008 роках. На науковій конференції 2009 року керівник цієї археологічної групи шведський дослідник Бок Настрьом піддав сумніву місце розташування редутів московської армії. Є питання до подій, на честь яких встановлені пам’ятники, дуже багато міфів, які лягли в основу. Про це треба говорити детальніше і ми будемо про це говорити. Ми працюємо із джерелами й намагаємося подати новий сучасний наратив цих подій.

— Коли в музеї почало зміщатися ставлення від концепції «слава русскому оружию» до того, що Полтавська битва — це просто історична подія?

— Безперечно із 1991 року. В 1994 році була уже створена козацька зала, оновлена вона була у 2009 році. У 2019 році ми представили нову залу значення Полтавської битви для кожної зі сторін. Розкриття ролі в цих подіях Україні і Полтавщини, імперські й російські дослідники про це не говорили.

Побачивши закриті пам’ятники, окремі полтавці дивуються, чому не прикрили пам’ятники радянським генералам Ватутіну та Зигіну? Тут слід сказати, що музей Полтавської битви самостійно прийняв рішення щодо своїх пам’ятників. Ініціатива щодо радянських генералів повинна безпосередньо йти від міського голови Олександра Мамая або його заступників. Далі це рішення має спускатися на Департамент культури, а потім на КП «Декоративні культури». Однак, такої ініціативи наразі немає.

Микола ЛИСОГОР, «Полтавщина»