«Технічне питання» Кадетського корпусу, або Як будівлю рятували всупереч діям міської влади

Одразу поясню: фраза «технічне питання» стала мемом серед місцевих журналістів. Річ у тім, що її часто говорив Мамай перш ніж винести на розгляд міськради рішення, які, на його думку, депутати мають ухвалювати без обговорень.

Можливо, таке ж «технічне рішення» ухвалили депутати за часів Анатолія Кукоби, продаючи приміщення «Авна трейдінг». Насправді ж ми не знаємо, чи було обговорення, але факт — «кадетський» потрапив до приватного власника, який, як покаже історія, не виконав своїх зобов’язань.

Далі був суд (з 2007 року), а 2011 року міська влада все-таки отримала приміщення назад. Тоді міським головою був Мамай. Він міг увійти в історію як людина, що врятувала одну з найцінніших пам’яток міста. Але ні!

Сім років Олександр Федорович міг шукати інвесторів, взяти гроші у держави, ініціювати «велике будівництво» коштом міста, залучати гранти ЄС. Усе це — можливо, було б бажання. Проте, схоже, що його не було. Згадаймо, що йому заважало.

Прийшовши до влади, Олександр Федорович почав «за здравіє» — одразу заговорив про створення палацу дитячої творчості, а попередникам обіцяв справу з прокурорами.

«Хочеться, щоб там були конференц-зали, дитячі гуртки: танцювальні, вокальні, авіамодельний, курси крою та шиття. Так само у місті гостро стоїть проблема дітей-інвалідів. Таких зараз близько 400, при цьому тільки 100 таких дітей можуть підтримувати самі батьки, інші ж потребують додаткової допомоги», — говорив Мамай 2010 року.

Далі Мамай нібито навіть домовився з власником, щоб той провів ремонтні роботи, сам Олександр Федорович виступав проти судових суперечок. Але інвестор так до Полтави не доїхав, тож місто все-таки будівлю відсудило. Гарний початок каденції.

Одночасно з перемогою у суді Мамай заговорив уже не про палац для дітей із гуртками, а про приватні інвестиції. Тоді Мамай прямо заявив, що є дві пропозиції: від Державно судової адміністрації, аби зібрати там всі суди міста, і від олігарха.

«Хто перший буде вкладати гроші, на ту сторону, відповідно, стану і я», — із властивою йому комерційною жилкою говорив Мамай 2011 року.

Варто зауважити, що у пошуках інвестора спочатку Мамай взагалі «продав» козакам Кадетський корпус. Щоправда, вони виявилися аферистами. Але від такого уже ніхто не застрахований.

2012 року Мамай чітко говорив, що єдиний шлях порятунку будівлі — потрібний інвестор й він, мовляв, його шукає. 2013 року влада анонсує не інвесторів, а появу охорони будівлі. Щоправда, охоронці так і не з’явилися. Як і інвестор.

2015 року «Авна трейдінг» (попередній власник) програє останню апеляцію. Тепер уже немає жодної перешкоди для порятунку будівлі. Тоді знову говорили про інвестиції одного з олігархів. Тоді про ці гроші говорили в обласній владі. Схоже, міська влада самоусунулася від проблеми.

Тим часом у будівлі немає охорони, інвестора, а також — даху й воріт.

Влітку ж того року поблизу Кадетського, за ініціативи Мамая, все ж виконали перші будівельні роботи — встановили зупинку громадського транспорту, щоб його потенційним виборцям було легше йти за цукром, який він роздавав напередодні попередніх виборів міського голови.

Наприкінці літа в ОДА уже відверто говорили, що місто саботує пошук інвесторів, тож обласна влада шукає варіанти, як примусово забрати приміщення на баланс області.

У відповідь, із запізненням у пів року, Мамай робить неочікувану заяву: чутки про зацікавленого приватного інвестора — «профанація». Дивно, адже сам Мамай 2011 року сам їх і почав поширювати. Також Мамай на початку 2016 говорив, що приміщення не віддасть, а незабаром місто замовить проєкт консервації будівлі. Проте, як виявилось, і це була «профанація».

Через чотири місяці тодішній заступник Мамая Михайло Шевченко знову заговорив, що один з олігархів готовий вкласти гроші у будівлю. Олександр Федорович, напевно, був не в курсі. Водночас заступник Мамая говорить, що 15 млн грн на консервацію — це дорого для міста.

Це трошки іронічно. Адже того ж року міська влада викинула з тендеру щодо ремонту доріг міста власне комунальне підприємство — ПМШЕД, й підписало договір з «харків'янами». ПМШЕД пропонував відремонтувати дороги на 18 млн грн дешевше (47 млн проти 65 млн грн). Економія на тих торгах не тільки б допомогла Мамаю й команді знайти кошти на Кадетський, але й могла б врятувати власне КП від банкрутства.

Влітку 2016 Мамай говорив: якщо будівлю не продадуть до 2017 року, то точно законсервують.

«Якщо у губернатора вийде хоч одна процедура, хоч інша, я, як міський голова, буду задоволений. Якщо ні, то ми сьогодні маємо проєкт консервації. Тому, якщо у Валерія Головка вийде, то ми своєю чергою все зробимо. Якщо ні, то протягом цього року законсервуємо».

Дивно, звичайно, що порятунком міської будівлі займається голова ОДА, а міський голова зайнятий своїми справами. «Ну, хоч законсервувати мають» — подумав би того року пересічний полтавець.

Восени 2016 року все той же олігарх, уже відкрито, говорив про бажання взяти приміщення під опіку та реставрувати, бо Полтава йому нагадує чеченське місто Грозний (вдала оцінка роботи Мамая). Єдина умова — знайти механізм приватизації.

Цікаво, бізнесмен визнає факт перемовин з Олександром Федоровичем, який того ж року назвав чутки про нього «профанацією». Ви розумієте, що відбувалося тоді у цьому перемовному процесі? Я — ні. Схоже, що Мамай просто не контролював і не цікавився долею «кадетського».

У 2017 Мамай знову пообіцяв законсервувати будівлю. Схоже, Олександр Федорович вирішив, що думки матеріальні, і варто їх лишень промовляти — збудеться. Але жодних рухів у напряму порятунку будівлі міський голова не робив.

Автор відео — Валерій Явтушенко

У травні 2018 року міська влада нарешті знайшла приміщенню балансоутримувача, тобто — відповідального. Ним стало Управління житлово-комунального господарства Полтави. Тобто «хазяйственніку» Мамаю знадобилося два роки після остаточної перемоги у суді, щоб просто винести на голосування рішення про передачу будівлі на баланс. До цього часу приміщення просто було у міста, але за нього ніхто не відповідав.

Це показово, адже для цього інвестор чи кошти не були потрібні. Треба було оголосити «технічне питання». Проте й ця добра ініціатива йшла не від Мамая, а від однієї з фракцій міськради — ВО «Свобода». Сам Мамай цього не приховував і зняв із себе відповідальність.

Паралельно депутати міськради заявили, що будівлею цікавиться Державна судова адміністрація, що збирається зібрати там усі суди міста. Мамай тоді, уже після усунення, говорив, що ніякого інтересу від ДСА немає і це все — «балачки». Дежавю.

Мамай знову називає балачками те, що 2011 року говорив сам. Він сам заявляв про інтерес судової адміністрації до будівлі. І знову, як і у випадку з приватним інвестором, цей інтерес, як показала історія, був не балачками.

Після Мамая приміщення віддали ДСА. Вони нещодавно підписали нарешті договір на початок консервації будівлі з подальшою реставрацією. Ось така «профанація».

Що ж у результаті?

Мамай мав інтерес інвесторів, але ігнорував їх так, що вони просили вирішити долю будівлі. Сам Мамай то називав це профанацією, то просто йому «заважали» у Києві.

Мамай називав балачками інтерес ДСА, а після його усунення будівля нарешті отримала господаря — цю ж ДСА.

Мамай обіцяв палац дитячої творчості, охорону будівлі та її консервацію, а сам лише наприкінці каденції передав її на баланс одного з управлінь міста, щоб її хоча б тинькувати могли (інакше — це нецільове використання коштів).

Паралельно Мамай знаходив приватних «інвесторів» для приміщення кінотеатру Котляревського, які робили прибудови до пам’ятки культури без погоджень Києва та з порушенням норм. Тоді йому нічого не заважало. Навпаки, цьому міський голова навіть сприяв. Тепер один із цих інвесторів, Сергій Гонтовий, — депутат міської ради від фракції «За майбутнє». Тобто Мамай — не естет щодо вигляду історичних пам’яток і вже точно не мораліст щодо приватних інвесторів.

Просто у випадку з Кадетським корпусом, схоже, він просто не мав мотивації. Через власні інтриги Мамай відкинув усі варіанти збереження корпусу, попри реальне існування інтересу як приватного, так і державного сектору до порятунку будівлі.

Так Мамай украв у будівлі як мінімум сім років та довів її до межі зникнення. Але це не заважає йому на виборах 2020 року обіцяти рятувати історичні пам’ятки. Але, схоже, що це — чергова «профанація».

Андрій КОНОШЕНКО