Розмір тексту

Турбота чи повернення кріпацтва? Що думають полтавські заробітчани про ініціативи уряду щодо них

Вони будують іншій державі якісні дороги та медичні корпуси, бо не можуть робити цього на Батьківщині. Українці, які працюють за кордоном розповіли, чому змушені шукати долі по світу та вважають себе більш захищеними на чужині, аніж в Україні.

Перший герой — 48-річний полтавський свободівець, учасник московсько-української війни Руслан Корнієнко.

Чоловік перед Новим роком повернувся в Україну з Польщі, де будував дороги.

— За даними українського уряду, за кордоном лише на постійній основі працює понад три мільйони громадян України. Що змушує їх вирушати до чужих країн?

«Люди обирають роботу за кордоном з багатьох причин. Головна — високі, європейські зарплати та гідні умови життя. Мінімальна оплата праці різнороба у Польщі становить 3000 злотих (19 382 грн). Якщо людина вивчить польську, то відповідно отримає більше можливостей.

Українській економіці важко конкурувати з такими зарплатами. Наші підприємства поставлені на коліна. Якщо повернувшись до України заробітчани знаходять роботу за тим же фахом, то майже завжди отримують у кілька разів нижчу зарплату.

Також, суттєві відмінності є й у самому процесі роботи. Наприклад, я будував полякам дороги, працюючи у дорожній службі. Це зовсім інший рівень, аніж у нас. Вони чітко дотримуються технологій: якщо потрібно викопати 60 сантиметрів землі під дорогу, покласти три шари асфальту, так і робимо, а все це контролюється. Товща асфальту — 19 сантиметрів, попередньо поклавши 60 см бетонної подушки. Після здачі в експлуатацію дорожня служба обслуговує цю ділянку ще 5 років. Ми також можемо будувати гарні дороги в Україні, залишилося позбутися корупції у владі».

Щороку кількість українців, які у гонитві за гідною зарплатою їдуть у до інших країн, значно збільшується. На Вашу думку, з чим це пов’язано перш за все?

В Україні дуже високоосвічене та працьовите населення, високий рівень розвитку у багатьох галузях промисловості та великий потенціал, але водночас немає умов для реалізації цих можливостей. Головна проблема — тотальна олігархізація та монополізація економіки. Корупція не дає можливості розвиватися малому та середньому бізнесу, збільшуватися середньому класу в Україні.

«Свобода» пропонувала запровадити в життя Антиолігархічний пакет докорінних перетворень, який включав антимонопольний законопроєкт, антиофшорне законодавство та запровадження прогресивної шкали оподаткування, яка існує у більшості країнах Європи. Ми говоримо про формулу «малий бізнес — малі податки, великий бізнес — великі податки». Таким чином можна розв’язати проблему розвитку малого бізнесу і водночас створити соціальну справедливість. Проте, в Україні на превеликий жаль сьогоднішня влада, як і попередня, не вміє шанувати підприємницький талант українців та посадила всіх на субсидію«.

— Як Ви ставитеся до того, що уряд сам домовлятиметься з країнами ЄС про умови виїзду українців на сезонні роботи?

«Як вони можуть обговорювати моє можливе робоче місце та умови праці без мене?! Переконаний, що держава немає права цього робити без врахування думки людей, адже працюватимуть за кордоном не чиновники з уряду, а звичайні українці.

Я постійно слідкую за політичною ситуацією в Україні, тому можу з впевненістю говорити, що Зеленський та його команда роблять все, щоб українці шукали кращої долі у чужих країнах. Намагання уряду обмежити пересування громадян, зокрема заборонити виїжджати з країни на заробітки, викликають лише роздратування. Такі кроки можна вважати дискримінацією щодо свого народу. Обіцянки створити нові робочі місця для заробітчан, залишаються лише обіцянками.

Політика Зеленського нас вже довела до краху — реформи майже знищені, у всіх сферах — величезні прогалини. Малий та середній бізнес вже також на колінах, особливо в умовах тотального карантину.

Якщо так далі продовжиться, то ми не витримаємо».

Другий герой — 28-річний полтавський свободівець Олексій Василенко.

Чоловік знаходиться в Польщі, де будує новий корпус у Центральному військовому шпиталі міністерства оборони Польщі. До цього рік працював будівельником в Угорщині. Під час пандемії COVID-19 хотів би повернутися до рідних в Україну, проте не впевнений, що уряд випустить його за кордон наступного разу.

— Чому більшість українців вважають себе більш захищеними за кордоном, ніж в Україні?

«Вищий рівень зарплатні, менші ціни на продукти. У Польщі значно дешевше харчуватися, ніж в Україні. Відрізняється і ментальність людей. Зараз у Варшаві працюють продуктові магазини та аптеки, відкрили ліси та паркові зони для відпочинку. 5 травня розпочався другий етап послаблення карантину — відкрили ринки, салони краси, працює увесь середній та малий бізнес. Звісно є й обмеження: потрібно носити маски, не збиратися групами більш як двоє.

В Україні ми вважаємо себе менш захищеними завдяки політиці «Зе-команди». Зокрема, обурення викликають рішення щодо продажу землі, впровадження кураторства олігархами областей, згортання реформ, цькування міського голови Івано-Франківська Руслана Марцінківа, переслідування влади Черкас та ганебна заборона українцям виїжджати з країни на заробітки. Останнє, я вважаю, зрадою людей, котрі є основним стратегічним інвестором української економіки, адже саме заробітчани за минулий рік вклали в державу понад $12 млрд. Це рішення зачепило і мене особисто, адже тепер до кінця пандемії я вимушений залишатися у Варшаві, щоб надалі не втратити тут роботу.

Звісно, можна повернутися в Україну, але ж потрібно розуміти, що ніхто не дає українцям гарантій, що вони повторно зможуть зробити візу та виїхати за кордон. Згадаймо тільки як з «Борисполя» не випускали літак із заробітчанами, які мали летіти до Британії, бо мали там довгострокові контракти.

Щоб українці полишали роботу з нормальною оплатою праці та поверталися в Україну, необхідно ухвалити ряд програм повернення трудових мігрантів. Зокрема, дати можливість отримання дешевих кредитів на започаткування бізнесу, на придбання житла та інше. Для цього ми, свободівці, пропонуємо пакет законопроєктів, які передбачають ліквідацію приватних монополій, повернення грошей з офшорів, справедливе оподаткування та інше. Ці ініціативи дозволять розвинути економіку, привабити інвесторів, наповнити бюджет».

— Зважаючи на високий ріст безробіття спричинений пандемією чи зможе країна забезпечити українських заробітчан відповідними робочими місцями з гідною оплатою праці?

«Насправді, дуже б цього хотілося. Втім, мені здається, що за теперішньої влади цього не варто чекати.

Якщо ж говорити про саму роботу, то тут простіше, ніж в Україні. Перш за все, тому що ми отримуємо гідні гроші за те, що робимо. У Варшаві працедавці оплачують відпустки та лікарняні. Гадаю, в Україні це теж можливо. Але лише за умови нормальної підтримки бізнесу владою, а не тоді, коли працедавець сам думає за що годувати родину, не кажучи вже про своїх робітник та розвиток своєї справи».

— Які нині настрої у заробітчан?

«Майже кожен заробітчанин хоче мати гідну оплату своєї праці в Україні та можливість реалізувати свій підприємницький талант. Але, на жаль, сьогодні це легше зробити за кордоном, ніж тут.

Свободівці неодноразово наголошували й навіть реєстрували законопроєкт, який передбачав, аби кошти, які люди заробляють за кордоном, вважалися інвестиціями у власний бізнес. І на певний період часу, наприклад від трьох до п’яти років, не обкладати заробітчан податками.

Таким шляхом пішла Туреччина, яка дала можливість розвиватися готельному та туристичному бізнесу. Заробітчани, які опанували нову культуру виробництва та мають необхідні для початку розвитку бізнесу кошти, можуть стати основою майбутнього середнього класу, тому треба створити всі умови задля їхньої реалізації на Батьківщині.

Аби вони не забирали рідних та близьких за кордон, а поверталися до України й відкривали свій бізнес тут, покращуючи добробут місцевих громад та створювали нові робочі місця. Чим більше робочих місць, тим більше податків — це принцип, який має сьогодні розуміти влада.

Потрібно повертати наших людей з-за кордону та створювати умови для їх реалізації. Питання економічного добробуту населення — одне з першочергових.

Пам’ятайте, люди, що обираючи президентів — ви обираєте вектор розвитку країни. Самі винні у тому, що Україна живе не так, якби нам хотілося».

Валерій Черняков — очільник Полтавського обласного осередку ВО «Свобода», депутат Верховної Ради України VII скликання (2012-2014) вважає, що влада не повинна допускати, щоби Україна втрачала трудовий капітал та має підтримувати українців, що працюють на зарубіжжі. Своїми ж діями теперішні очільники уряду спромоглися лише на одне — кинути заробітчан напризволяще у час скорочення робочих місць по Україні у зв’язку з пандемією:

«Схоже, що 2020-й запам’ятається українцям не лише пандемією, а й поверненням кріпацтва. Уряд заявив про заборону виїзду українських заробітчан з країни. Відверто порушуючи Конституцію та нехтуючи правами та бажаннями громадян, можновладці вдають, що так турбуються про свій народ під час карантину. То що з це за турбота така — залишати українця без копійки та змоги прогодувати свою родину?

Ні для кого не секрет, що заробітчани є основним інвестором України. Саме вони наповнюють левову частку бюджету. Саме вони можуть стати основою майбутнього середнього класу. А чим їм віддячує влада? Раніше замість того, щоб створювати нові робочі місця, президент годував всіх обіцянками, що незабаром все буде. А зараз і цього немає. Заробітчан кинули напризволяще у час тотального скорочення працівників по всій країні.

«Слуги», які обіцяли добробут своєму народу, зараз роблять все, щоби перетворити цей народ на своїх рабів. Спочатку вони нав’язують Україні капітуляцію перед агресором, потім цинічно та підло розпродують нашу землю та хочуть зробити українців кріпаками на вже чужій землі у своїй країні. Що це чіткий алгоритм дій чи якась безпробудна тупість? Якщо їм не давати прочуханки — ця практика продовжиться й надалі.

Влада має вжити всі необхідні заходи, аби повернути трудовий капітал назад до України, але вчергове за рік «служіння» добиває й без того крихку економіку України. Заборона виїзду заробітчанам з України дорого коштуватиме держбюджету. Можливо, значно дорожче, ніж боротьба з пандемією. А пояснювати свої дії піклуванням про безпеку та здоров’я громадян — ганебна маніпуляція, якою дітей не нагодуєш і на хліб не намажеш.

2020-й — важкий рік для простих українців.

У безумному прагненні до диктатури влада не гребує нічим — ні суверенітетом, ні життями людей. Під удар вже потрапили українські землі, малий та середній бізнес, фінансування Мінкультури, а тепер і заробітчани. Але, маю надію, що цей рік все-таки роззує очі 73% на свавілля чинної влади«.

Пресслужба Полтавської обласної організації ВО «Свобода»

На правах реклами

Останні новини

Полтавщина:

Запропонувати тему