Людмила Бойченко про роботу в команді Матковського: Глазов, як Тарас Бульба — «я тебе породив, я тебе і уб’ю»

16 серпня відбувся фінальний етап конкурсу на посаду начальника управління освіти Полтавського міськвиконкому. Перемогу в ньому здобув Юрій Матвієнко. Його конкурентка Людмила Бойченко після поразки дала прес-конференцію і розповіла про проблеми в полтавській освіті.

У першій частині статті ми виділили відповіді на питання про «темний бік» полтавської освіти. В другій частині публікуємо розповідь Людмили Бойченко щодо політичних інтриг в міськраді.

— Як ви отримали посаду заступника міського голови з гуманітарних питань?

— Коли я була директором, зіткнулася із тим, що без управління освіти я нічого не зроблю. Я пішла за допомогою в управління освіти. Керівник освіти — на той момент, Леся Мартарішвілі — сказала: «Людмила Анатоліївна, це освіта. Звикайте. Сидіть і мовчіть». Я зрозуміла, що я нічого не можу зробити. У мене, як у директора, немає важелів впливу. У мене немає своєї бухгалтерії, значить я буду залежати від батьків. Я зрозуміла, що управління буде мені слабо допомагати.

— Коли у вересні в Полтаві відбулася революція, мені запропонували посаду заступника міського голови з таким коментарем: «Ви будете займатися своєю улюбленою справою. Ви будете змінювати освіту». Я повірила тим людям, які мене привели. Я повірила, що зможу зробити на цій посаді дуже багато, але виявилося, що рішень я не приймаю. Мені говорили, що я повинна робити. Кольорові ілюзії дуже швидко розвіялися.

Людмили Бойченко

— Хто приймав рішення, хто вам заважав?

— Ви знаєте, що це політичні квоти. Я скажу без прізвищ, але зрозуміло: та команда, яка відповідала за цю галузь.

— Яка роль Андрія Матковського у вашому звільненні?

— Я не можу стверджувати, але петиція була поштовхом до мого звільнення. Я не маю відношення до того, що пишеться в петиції. Ніхто не надав документального підтвердження, що я перевищила службові повноваження. Підписався в цій петиції Олександр Глазов і Юрій Матвієнко. За ними потім підписалися всі представники старої освіти. Я бачу тільки 72 прізвища людей, яких я знаю, решта — це масовка. Коли я звернулася до працівників, які займаються IT-технологіями в міськраді, мені сказали, що, як мінімум, 27 голосів були з однієї IP-адреси. Були фальсифікації. Мені говорили, що примушували підписуватися під петицією, викликали по одному і говорили підписатися проти мене. Але про це директори на камеру говорити не будуть — бояться. Петиція немає жодного підпису мого учня. Це найкращий показник моєї роботи.

— Яку роль відіграв Олександр Глазов у вашому звільненні?

— Діяльність Олександра Глазова я порівнюю для себе із повістю Миколи Гоголя «Тарас Бульба» — «Я тебе породив, я тебе і уб’ю. Він привів мене в кабінет на посаду заступника міського голови, і він зробив багато для мого звільнення.

— Чому Олександр Глазов і команда Матковського хотіли вас звільнити?

— Можливо, я стала неугодна. В якийсь момент моя команда сказала, що я їм не потрібна. Це моє суб’єктивне судження. Я запропонувала нові форми керівництва в галузі освіти. Вони не зовсім зрозумілі. Реформування — процес складний, і реформаторів завжди карали. Мені не дали бути на посаді заступника міського голови або начальника управління освіти. Це говорить про те, що люди не готові брати участь у змінах. Я прийшла у вересні минулого року з бездоганною репутацією. Те, що зі мною зробили за 9 місяців... Треба буде багато зробити, щоби очиститися від цього. Вся надія на людей, які знають мене як фахівця.

Людмила Бойченко та Андрій Матковський

— Вас використали?

— Звичайно. Я дуже чесна. Мене система не пускає не тому, що я якась неправильна, а тому, що дуже чесна. Пан Матковський одного разу сказав мені: «Не можна бути такою чесною».

— Розкажіть про роботу з Юрієм Матвієнком. До якої команди він зараз відноситься?

— Коли я зайняла посаду заступника міського голови, мене запитали кого я рекомендую на посаду керівника управління освіти. У мене конкретної кандидатури не було. Я звернулась в методичний кабінет і мені порадили Юрія Матвієнка, з коментарем, що у нього немає досвіду роботи в школі, але він людина розумна. Я запросила його на розмову. Він говорив, що змінить освіту. Команда прийняла рішення взяти його.

Коли ми почали працювати, я зрозуміла — людина з вищою освітою, яка не знає школи, не розуміє, що з освітою треба робити. Всі мої розпорядження падали в Лету. Юрій Матвієнко тільки робив те, що говорять члени управління.

— Сьогодні Юрія Сергійовича директори, може, і підтримують. Це керівник, який ні від кого не вимагав виконання посадових обов’язків. Він багатьох влаштовує. Його часто не було в управлінні, він працював на трьох роботах. Я давала розпорядження — він не виконував. Людина не розуміла, що потрібно робити. Його підтримують директори, які звикли мовчати.

Юрій Матвієнко та Ірина Надіна

— Як змінити полтавську освіту?

— Нічого не зміниться ні в освіті, ні в Полтаві до тих пір, поки люди не зрозуміють, що повинні змінюватися вони самі. Директори, як мовчали, так і будуть мовчати. Кожен боїться за свою роботу. Змінити можна тільки на рівні держави. У мене є надія, що новий президент спробує щось змінити. Я б не хотіла йти в політику зі сфери освіти, але оскільки в освіті я не залишилася, я не виключаю можливість, що тепер піду в політику.

— У полтавській освіті найчудовіші діти. Дуже багато фахових педагогів. Сьогодні в освіті не вистачає господаря, який би навів лад. Почати треба з питань господарсько-фінансових. Треба впровадити незалежну бухгалтерію. Бюджет міста — майже 4 мільярди, а директори шкіл все одно змушені звертатися до батьків з проханням збирати кошти. Освіта нагадує мені шафу — у ній все є, тільки треба розставити речі по поличках.

— На майбутніх виборах до міської ради вас можна буде побачити як кандидата?

— Думаю, так. Я вже вийшла зі своєї зони комфорту. Я пройшла крок директора, заступника і я бачу, що щось можна робити. У нас найкращі діти й дуже багато якісних вчителів. Хотілося б їх підтримати й створити такі умови, які б нормально працювали та не залежали від політики.

Микола ЛИСОГОР, «Полтавщина»