Згадуючи про геноцид, у полтавської влади не залишилося часу на євреїв
Під час сьогоднішнього мітингу біля пам’ятника жертвам Голокосту своє слово сказали представники влади, а от для дітей-євреїв у них часу не вистачило
Сьогодні у парку Скорботної матері відбувся траурний мітинг. Його присвятили 70-ій річниці масового розстрілу полтавців німецькими окупантами. Серед убитих були, до речі, представники різних національностей.
Покласти квіти до пам’ятника загиблим прийшли очальники міста та області, депутати, релігійні та громадські діячі. Вони згадували про розстріляних на цьому місці у 1941 році німецько-фашистськими загарбниками мирних людей. Говорили про трагічні події далеких років та закликали берегти пам’ять про тих, хто став жертвами фашизму.
А ось дітям-євреям слова не надали.
Учні Полтавського приватного навчально-виховного комплексу «Ор-Авнер» прийшли до пам’ятників жертвам Голокосту та Скорботної матері, аби поділитися із присутніми своїми думками та почуттями. Проте, як пояснили «Полтавщині» учасники мітингу, організатори дійства вирішили, що на дворі занадто холодно, і виступ дітей займе забагато часу. Тому до слова запросили лише раввіна Йосефа Сегала.
Проте музичний гурт дітей-євреїв «Шемеш» усе одно «своє слово таки-сказав». Учні виступили з ліричним віршем під супровід скрипки та гітари. У цей момент із гучномовців на машині організаторів мітингу лунала запланована музика, під яку «мітингувальники» йшли далі у своїх справах. І лише невелика кількість людей зібралася біля учнів єврейської школи, аби крізь загальний гул вслухатися у їхній «месидж нащадкам».
Після виступу до євреїв підійшла жінка, яка мешкає неподалік. Марія Іванівна дякувала учням за вірш та зі слізьми на очах розповідала, як її онука «бігає з палкою по двору і б’є фашистів», звертаючись при цьому до бабусі: «Вони ж людей вбивали? Правда?».
[Відео було видалено]
Самі ж учні єврейської школи раді, що усе-таки перед полтавцями виступили.
— Ми прийшли сюди, аби вшанувати пам’ять тих, кого по-звірячому вбили, показати, що ми не забули про це і не соромимося того, що ми — євреї, — розповіла «Полтавщині» Юля, учениця ПНВК «Ор-Авнер». — Добре, що, не дивлячись ні на що, полтавці нас почули.
, «Полтавщина»