Розмір тексту

Режисер театру у Полтаві про театралів та акторські забобони

Театр імені М.В. Гоголя Театр імені М.В. Гоголя

Публікуємо продовження інтерв’ю із режисером-постановником Полтавського обласного музично-драматичного театру імені М. В. Гоголя Владиславом Шевченком

Про «фанатів», театралів і прихожан

— Не повинно бути ось такого: «Наш полтавський театр Гоголя найкращий серед усіх театрів України!» Ні, тоді у мене просто виникає питання у тому, чи є та людина справжнім глядачем, театралом. Адже є різниця між театралом і тим, хто просто дивиться п’єси. Справжній театрал завжди знає, в якому складі грає його улюблений актор. Він знає, чому один чи інший актор може краще зіграти певну роль за інших. А не так: «Та, «Наталка-Полтавка! Вже тисячі раз її показували. Не піду до театру». Театрали вміють розбиратися у мистецтві. Хоча, з іншого боку, надзвичайно приємно, що є полтавці, які цінують творчість акторів і постановників нашого театру. Розумієте, театр — це елітарне мистецтво. Я не хочу нікого образити, ні в якому випадку. Просто маю на увазі, що його треба відвідувати підготовленим. Сюжет визначити можна просто дома — сісти і прочитати книгу. А в театрі людям потрібні емоції, живі емоції, яких не може дати навіть кіно.

Кадр з вистави «Едіт Піаф»Під час вистави «Едіт Піаф»

Про любителів дівчат та «космосу» серед полтавців

— Не можна однозначно сказати, що та вистава найкраще сприймалася полтавцями, а та — найгірше. Тому що люди, які сюди приходять, — це не сіра маса, однакових немає. Хтось любить спів, тому, прийшовши на виставу, уважно слухає вокал. Комусь до вподоби танці. Інші ж сидять і вишукують «космос»: що ж там той режисер намагався сказати, що він мав на увазі. А дехто приходить милуватися красивими панянками, та ще й якщо вона за роллю «так» одягнена і на кофтинці декольте, бажано, поглибше… По-різному буває. Одні сидять кривляться на «Наталку-Полтавку»: «Боже, знову шаровари! Дайте краще щось сучасне, дайте пластичну драму, щось постмодернове!» Інші ж навпаки ближчі до соціально-побутової драматургії — той же «Мартин Боруля». Ми ж намагаємося задовольняти запити усіх глядачів. Послідовниками Курбаса ми не є, ні. Але осучаснені постановки все-таки маємо — «Безталанна», «Едіт Піаф» тощо. Тому сказати, що якась вистава є найулюбленішою у полтавців — усе одно, що обманути.

Вистава за мотивами драми Лесі Українки «Лісова пісня»Вистава за мотивами драми Лесі Українки «Лісова пісня»

Про «чур мене» та інші забобони

— Люди мистецтва завжди забобонні. З чим це пов’язано? Наприклад, хірург точно знає, які процедури виконувати перед операцією і що робити під час її проведення. Він має якісь форми і чіткі правила. У мистецтві ні рамок, ні форм немає. Коли режисер працює, він не впевнений, що усе робить правильно. Так само і актор. Кожен хвилюється, аби не помилитися, кожен вагається, як сприйме його творіння публіка. Чи усе закінчиться оплесками, чи, може, невдоволенням — через це важко. Але я говорю, що у мистецтві сумніватися треба завжди. Де людина перестає вагатися і стає впевненою, там закінчується мистецтво і починається ремесло — штампують, ліплять, що заманеться… А забобонів у акторів, дійсно, купа. Та це не стільки забобони, скільки обереги. Люди по-різному себе ведуть перед виставою: хто молиться, хто ні з ким не розмовляє, хто обов’язково має доторкнутися долонею до сцени перед виходом. По-різному. Багато хто дивиться на себе у дзеркало (майже всі, бо так заряджають себе позитивною енергією). Інші — їдять у гримерці. Також в традицію вже увійшло чіпляти на себе якісь булавки, вишиті візеруночки тощо. У мене також є обереги та про них не розповідатиму — секрет.

Каріна ТЮТЮННИК, «Полтавщина»

Останні новини

Полтавщина:

Наш e-mail:

Телефони редакції: (095) 794-29-25 (098) 385-07-22

Реклама на сайті: (095) 750-18-53

Запропонувати тему