Новини про наступ ворога ще не встигли охолонути, а він уже стояв у черзі добровольців. Фенікс знав: чекати — не його вибір, його вибір діяти.

— Маю вищу освіту фінансово-банківську, навчався в Києві. А потім працював у торгівлі. Жив з родиною в Києві, коли почалася повномасштабна війна. Перші тижні ночували в підвалах, бо столиця потерпала від ворожих обстрілів. Дружина з дитиною виїхали за кордон у березні. А я повернувся в Чорнухи — мені зателефонували і сказали, щоб приходив до ТЦК на мобілізацію до війська, — розповідає військовослужбовець Третього відділу Лубенського районного ТЦК та СП 36-річний сержант Олександр П’ятецький. — Тоді ми всі йшли. Ні в кого не було навіть думки ухилитися. Покликали — значить, треба йти. Пройшов медкомісію, чекав удома на дзвінок. А за декілька днів зателефонували з ТЦК і сказали прибути з речами.

Головний сержант взводу снайперів спеціального призначення з позивним Хорт — досвідчений військовий, який присвятив себе службі під час найважчих викликів для України. Його шлях розпочався у 2022 році, коли він залишив цивільне життя та приєднався до лав Національної гвардії України. До цього він працював на керівних посадах у цивільній сфері, але повномасштабна війна змінила його долю.

Бузок не планував ставати військовим. До війни він працював далекобійником, колесив країною, звик до довгих доріг, самотніх ночей і радіо в кабіні, що супроводжувало його кілометрами шосе. Але 24 лютого перевернуло все.

Молодшому сержанту Віктор Дроздову з Великої Багачки зараз 53 роки. З них чотири віддав військовій службі в лавах ЗСУ. З минулого року він — військовослужбовець Третього відділу Миргородського районного ТЦК та СП.

Руслан завжди розумів, що таке відповідальність. У 2016 році, завершивши строкову службу, він повернувся до звичайного життя та став працювати водієм пожежного автомобіля. Це була робота, яка вимагала витримки та швидких рішень, адже щодня Руслан стикався з екстремальними ситуаціями. Однак, коли розпочалося повномасштабне вторгнення, він відчув, що його обов’язок — не лише реагувати на небезпеку, а й стати тим, хто захищає країну.

— 23 лютого мені зателефонували і сказали прибути з речами в ТЦК. Я кажу, ні, я не явлюсь, бо я тільки строчку закінчив. А наступного дня почалася велика війна. І я сам прийшов у ТЦК, та мені сказали бути на зв’язку. На початку березня викликали з речами, і відправили до Києва. Там я потрапив до лав президентського полку, в 20 окремий батальйон спеціального призначення, — розповідає військовослужбовець Четвертого відділу Лубенського районного ТЦК та СП старший солдат Владислав Базака.

До війни Костянтин працював будівельником у Кривому Розі, але коли у березні 2022 року зателефонували з військкомату, наступного дня він уже був у строю. Його мобілізували до Національної гвардії України, де він швидко пройшов підготовку в Полтаві та вирушив з підрозділом до Харкова. Там почалася нова глава його життя — повна викликів, обстрілів і боротьби.

— Мені й позивного не треба було придумувати — ним стало прізвище. А ще взвод, командиром якого я був, називали «вовками», — каже військовослужбовець Полтавського районного ТЦК та СП старший лейтенант Дмитро Вовк.

Сержант Сава звик до всього. В армії він із 2006 року, пройшов багато контрактів, працював із десятками солдатів. "Як із дітьми", — жартує він, згадуючи, як у екстремальних ситуаціях доводилося не лише віддавати накази, а й заспокоювати, мотивувати та підтримувати бійців. «Іноді треба просто взяти за шкірку, поставити за кулемет і сказати: "Братан, якщо не триматимешся, ми всі тут ляжемо". Тільки так це працює», — додає він.