Історико-просвітницька й фотодокументальна виставка «Україна 1932-1933. Геноцид голодом» демонструвалася на театральній площі обласного центру 23 жовтня , у день пам’яті жертв голодомору-геноциду з ініціативи Північно-східного міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті (УІНП). Ініціативу УІНП підтримали Департамент культури і туризму Полтавської облдержадміністрації та обласний краєзнавчий музей ім. В.Кричевського.

О 16:00 в Україні відбудеться хвилина мовчання. Після цього в пам’ять про жертв Голодомору стартує загальнонаціональна акція «Запали свічку пам’яті!»

Вони зуміли реалізувати себе, попри травму пережитого у 1932-1933-му. Вони стали художниками, письменниками, досягли успіхів у науці й техніці. Вони не забували про Голодомор, але ця пам’ять не стримувала їх розвиток, а робила сильнішими. Ці чоловіки та жінки знали, що живуть не лише за себе, але й за мільйони інших, вбитих фізично чи духовно. Знали, що несуть у собі унікальну культуру, яку мають врятувати. Геноцид зламав не усіх. Серед тих, хто вижили фізично, були й такі, хто не дав знищити себе духовно. Завдяки їм Сталін програв — Голодомор не зламав України. Згодом після десятиліть нищення вона звелася на ноги і в 1991-му поставила крапку в історії комуністичної імперії. Серед незламних і наші видатні краяни.

23 листопада о 15:00 у Полтаві на Театральній Площі проведуть акцію «Непоховані». Її організовують студенти Полтавського осередку Української академії лідерства.

86 років тому, 21 жовтня 1933 року Микола Лемик за наказом проводу українських націоналістів знищив начальника канцелярії консуляту СРСР у Львові і сталінського чекіста Алєксєя Майлова (за сумісництвом емісара більшовицьких спецслужб) на знак протесту проти організованого російсько-комуністичною владою Голодомору-геноциду в Україні 1932–1933 рр.. Основним мотивом вбивства вважав публічну форму протесту проти дій окупаційної російсько-більшовицької влади, яка «...силою загарбала українську державу, нищить українську культуру і терором та голодом нищить українську націю». Біля будинку суду відбулися демонстрації протесту, а в залі знаходились іноземні журналісти. Однак до зали не запросили свідків Голодомору. Негайний суд у Львові, що відбувся в жовтні-листопаді 1933 року засудив Лемика до смертної кари. Через деякий час смертну кару було замінено на довічне ув’язнення. На волю Микола Лемик вирвався аж на початку війни, восени 1939 року, коли німецька авіація почала бомбардувати польські міста, зокрема і в’язницю у Сєдльцах. Після багатоденних поневірянь і важкої хвороби він зрештою потрапив у Краків і знову на нелегальному становищі долучився до національно-визвольної боротьби. 1941 року став одним з організаторів Похідних ОУН та їх діяльності в Україні. Восени 1941 року очолив східну похідну групу ОУН. Загинув легендарний месник 78 років тому — у жовтні 1941 року. Лемика заарештували гестапівці і розстріляли у Миргороді на Полтавщині.

16 жовтня 1933 року Міністр закордонних справ УНР у вигнанні, уродженець Полтавщини (народився неподалік Хоролу) Олександр Шульгин у інтерв’ю французькій газеті Le Figaro повідомив про голод, організований російськими більшовиками.

Попередня пропозиція встановити пам’ятник на місці колишньої площі Леніна не знайшла розуміння у фахівців

Таку ініціативу підтримала Полтавська міська комісія з розробки Концепції вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-33 років.

Про проект