Рівно 66 років тому тридцятьма артилерійськими залпами із тисячі гармат салютувала батьківщина своїм відважним воїнам, сповіщаючи на весь світ про закінчення найстрашнішої в історії людства війни

Перед святом Перемоги особливо часто згадую про нього. Про того, чиї у мене очі. Його я ніколи не бачила, хіба що тільки пожовклі фотокартки. А ще — скромний солдатський обеліск. Він — мій дід.

Люди мого суспільства, дивлячись на небо, бачать лише блакитні хмари та чорні цятки-пташки

1943-ий...Фашисти крок за кроком наближалися

Тяжко зрозуміти диваків, які пишаються собою. Вони зухвалим поглядом дивляться на світ, але не помічають головного — світ давно не дивиться на них.

Подумайте, який образ з’являється в вашій уяві, коли ви чуєте ці слова?

Життя суспільства, окремих народів і конкретних людей являє собою єдину просторово-часову модель: минуле-теперішнє-майбутнє

Цей роздум — не проплачений замовний матеріал, не хвалебна ода незалежності, цей роздум — не типова писанина про дату, цей роздум — не брехливе захоплення політикою країни, цей роздум — мої думки, навіяні кожним днем проживання мене, як громадянина, в незалежній країні.

Так боляче, ніби ти мізинчиком об куток вдарився чи язик прикусив

На центральних вулицях міста полтавці танцювали для того, щоб Дніпропетровськ повернувся в проект «Майданс» на телеканалі «Інтер»