Рим напередодні повстання Спартака

У ньому я пропоную поговорити про контекст. Я вже казав у першому епізоді, що в ситуації, коли інформація обмежена, контекст може допомогти зрозуміти суть події. Отже:

Розмірковуючи про унікальність звершень Спартака, про його перемоги над незламним і могутнім Римом, ми зазвичай не беремо до уваги те, що наприкінці 70-х років I століття до нашої ери, Стародавній Рим був не зовсім тим, що ми звикли вкладати в поняття «Вічне місто». До початку золотого віку римської держави ще добрих 100 років. Саме наприкінці першого століття вже нашої ери Рим досягне того стану, того блиску, могутності й багатства, яке асоціюється у нас із самим поняттям «Стародавній Рим».

А поки в Римі все погано. Не просто погано — дуже погано. Для опису того, що діялося в державі 40-50 років, що передували повстанню Спартака, і 40 наступних років, підходить лише одне слово, яке через зрозумілі причини я тут вимовити не можу. Серед істориків цей період зазвичай називають «кризою республіки». Але повірте мені на слово — це був повний… Ну, ви зрозуміли.

Почалося все, як не дивно, з найважливішої перемоги в історії Риму. Навесні 146 року до н.е. легіони під керівництвом Сципіона Еміліана взяли штурмом Карфаген. Сімнадцять діб горіло місто. Після цього територія була розорана, засипана сіллю і на довгі часи перетворена на пустелю. У світі не залишилося сили, здатної знищити римську державу. Римляни втратили страх.

Що відбувається із суспільством, яке раптом втратило страх — зрозуміло. Чи нам не знати? За останні 35 років ми переживали щось подібне, щонайменше, двічі. Ослабла і майже згасла головна римська скріпа — «раніше думай про батьківщину, а потім про себе». Теж, адже знайомо, чи не так? Ні, в сенаті, на зборах і мітингах слова «батьківщина», «народ», «жертва» звучали не рідше, ніж раніше. Але насправді — жахливе падіння моралі.

Куди поділася римська доблесть — запорука всіх перемог і звершень, головний ресурс і головна зброя римлян, а вкупі з нею чесність, скромність, вірність… Куди пішли ті часи, коли сенатора, патриція і просто шановану людину могли вигнати із Сенату, зганьбити і зробити ізгоєм виключно за те — увага! — що дозволив собі обідати, використовуючи срібний посуд. Прошу зауважити — свій срібний посуд. Невже все це трималося лише на страху? Ну, і найгірше те, що без ворога жити не звикли. І якщо його немає ззовні, то можна знайти його всередині.

З жахливою очевидністю падіння моральності виявилося під час війни з нумідійським царем Югуртою. Сім років Югурта вів успішні бойові дії проти римських легіонів, використовуючи як зброю не стільки залізо, скільки золото. У корупції були замішані (або, як мінімум, підозрювані) десятки, якщо не сотні політиків і військових. Легенда зберегла цинічну фразу, кинуту царем: «продажне місто, воно незабаром загине, щойно знайде покупця».

У результаті, Гай Марій, простолюдин, який почав службу простим легіонером і досяг успіху лише завдяки своїм заслугам і видатним якостям, обрався консулом. Виключно завдяки тому, що виявився єдиним, хто не взяв грошей Югурти. Принаймні, так вважали виборці. Марій, дійсно, досить швидко закінчив війну. У її вирішальній стадії під час полонення Югурти вперше відзначився (хотів сказати молодий, але насправді ні) аристократ Луцій Корнелій Сулла. До слова, нащадок того самого сенатора, що зловживав використанням срібного посуду. Як всі раділи завершенню війни… Знали б, у що це виллється.

А в Римі в цей час (трохи раніше) ураганила сімейка Гракхів. Два братани-урагани Тиберій і Гай і сестриця Семпронія, їм під стать. Остання запам’яталася тим, що задушила подушкою власного чоловіка — того самого героя, який зруйнував Карфаген. Сципіона Еміліана. Просто за те, що не схвалював пропоновані її братами закони. А закони були — мама не горюй.

Потрібно сказати, що Рим у цей час був розділений на дві ворожі частини. Або іншими словами, у місті жорстко конкурували дві партії (хто не в курсі — «партія» в перекладі й означає «частина»). Популярні, тобто ті, хто вважав, що республікою має керувати народ, тобто більшість. І оптимати, які наполягали, що правити повинні кращі люди — заможні, родовиті, розумні, освічені. Гракхи були лідерами популярів. Щоб посилити й укріпити свій вплив серед римської бідноти, перший провів закон, згідно з яким державна земля, що була в користуванні в аристократів, підлягала конфіскації та роздавалася бідноті. Другий придумав безкоштовні роздачі хліба вільним незаможним співгромадянам. А ще запропонував роздати римське громадянство всім італікам. Обидва діяли жорстко і обидва погано скінчили. Старший отримав удар у скроню ніжкою сенаторського крісла. Молодший наклав на себе руки.

Можна, звичайно, сумувати про сумну долю Гракхів, якби не одне АЛЕ. Результати їхньої діяльності та дії їхніх послідовників були настільки жахливі й трагічні, що погано піддаються осмисленню. Загальна ненависть, ледь не щоденні сутички, бійки, вбивства, нехтування законів. Все це вилилося в дві найжорстокіші громадянські війни, але про них нижче. Враховуючи ж загальну розруху і невлаштованість, а також нову моду використовувати в політичних розбірках рабів, заворушення серед останніх стали чи не нормою. Так часто, як наприкінці II-го, на початку I-го століть раби не повставали ніде і ніколи. І ніколи їхні бунти не придушували з такою жорстокістю. Повстання під проводом збіднілого вершника Тита Веттія в районі Капуї (через 30 років там же почнеться і повстання Спартака), два масштабні повстання в Сицилії, що тривали сукупно 8 років, і безліч інших дрібніших. Десятки тисяч убитих римлян, десятки тисяч страчених рабів. Кров, розруха, ненависть…

А років за 35 до повстання Спартака Рим зіткнувся з племенами кімврів і тевтонів. Хто вони такі і звідки взялися, погано уявляли тоді і не знають зараз. Навернуті на своїй величі та отруєні Гегелем німці, проголошують їх своїми предками, хоч довести це неможливо. Вся проблема в тому, що від них нічого не залишилося. Вони були розбиті, а потім повністю знищені Марієм. Правда, до цього вони змогли завдати кількох істотних поразок римським арміям. Тільки в одній битві говорять про 100 тисяч загиблих римлян. Вважається, що продані в рабство їхні діти воювали згодом в армії Спартака. Сумнівно, але іншого пояснення наявності в рабському війську германців не існує. Хоча ні, існує — не було у війську Спартака ніяких германців. Але про це нижче.

Спровоковані обіцянкою Гракха молодшого та його послідовників про отримання римського громадянства і не отримавши його за фактом, повстали італіки. Як часто буває, повстання почалося з різанини — у місті Аускулі. Хоча не всі італійські племена примкнули до повстання, проте учасникам вдалося зібрати пристойні сили. Кажуть про 200 тисяч бійців. Як це часто бувало в римській історії, війна почалася із серії катастроф. Загинуло багато римлян, включаючи одного консула. Трохи пізніше вбили ще одного. Римляни пішли на небачений в їхній історії крок — поступки, пов’язані з військовою поразкою. Всім, хто не приєднався до повстання, було даровано римське громадянство. Союз італіків був розколотий. І як наслідок — повстання було придушене. Загинуло 50-70 тисяч італіків і приблизно стільки ж римлян. Під час цієї війни проявив себе вже як полководець Луцій Корнелій Сулла. До повстання Спартака залишалося 14 років.

А потім почалася Громадянська війна. Друга з анонсованих вище, якщо першою вважати Союзницьку. Хтось вважає її закономірним розвитком «кризи республіки», хтось результатом бурхливої діяльності давно покійних Гракхів та їхніх послідовників, хтось підсумком особистої неприязні між двома видатними полководцями Гаєм Марієм і Луцієм Корнелієм Суллою. А ця неприязнь сягає своїм корінням у ту саму Югуртинську війну і в нездатність двох великих поділити лаври переможця і героя. Ну і звичайно — Марій був лідером популярів, а навколо Сулли гуртувались оптимати.

Потрібно зауважити, що паралельно з громадянською, Рим вів і зовнішню війну — з Понтійським царством Мітрідата VI Євпатора. Цей чувачок відомий тим, наприклад, що наказав перебити всіх італіків, що проживали в Малій Азії, включно з римлянами, звичайно. Всі, це означає вільні та раби, дорослі та діти, чоловіки та жінки. Загинуло, за одними свідченнями, 80 000 осіб, за іншими — до 150 000.

До слова, питання про те, хто очолить армію, яка йшла карати Мітрідата, і стало приводом для громадянської війни. Армію очолив Сулла, Марій зайняв Рим. Відомо, що перед цим він посилив своє військо кількома тисячами рабів, пообіцявши їм свободу. Зайнявши місто, Марій наказав закрити на п’ять днів ворота. Почалася страшенна різанина. Вбивали будь-кого, кого вважали прихильником оптиматів. Особливо старалися… самі знаєте хто. В іншому крутому серіалі «Рим» є такий епізод: розмовляють дві римлянки, і та, яка старша, каже: «Минулого разу, коли в місто входили солдати, будинки можна було фарбувати кров’ю».

Раптово помер Марій — чи то від докорів совісті, чи то від гарячки. Щоб припинити криваву оргію, Серторій, найближчий помічник Марія, вивів 4000 тисячі своїх особливо завзятих прихильників (переважно пригрітих Марієм рабів) за стіни Риму під приводом роздачі нагород, і всіх перерізав. У місті стало спокійніше.

А тим часом, двічі навалявши Мітрідату, до Італії повернувся Сулла. Сили популярів очолював вже син Гая Марія (і за сумісництвом двоюрідний брат відомого нам Гая Юлія Цезаря) Гай Марій-молодший. Безчасна кончина його батька не дозволила сучасникам і нащадкам скласти обґрунтовану думку про те, хто ж все-таки був крутіший, Марій чи Сулла. А вивіска очного зіткнення була б ще та! На рівні Цезар — Помпей, а то й крутіше.

Але не судилося. Молодший же Марій, хоча й був, за спогадами сучасників, юнаком тямущим, хоробрим і вольовим, але все-таки був ще юнаком. Суллі не рівня. Тому й був битий у кількох битвах. Особливо кровопролитною видалася битва біля Коллінських воріт. У ній особливо відзначився герой нашого серіалу Марк Люциній Красс. Загальна кількість загиблих з обох сторін склала 50 тисяч осіб. Сулла зайняв Рим. У Римі почався терор.

Звичайно, терор, розв’язаний Суллою, дещо відрізнявся від терору Марія. І справді, хіба можна порівняти хаотичний демократичний терор, коли «б’ють по морді» (тобто за принципом «так у нього на лобі написано «оптимат») з упорядкованим аристократичним терором, коли «б’ють по паспорту». Сулла придумав проскрипції. Тобто списки тих, хто оголошувався поза законом і кого необхідно було знайти і вбити. За таке вбивство вільній людині належала премія, рабу — свобода.

Такий підхід якнайкращим чином відбився на подальшій історії людства. Справа в тому, що друзі вмовили Суллу не вносити в проскрипційні списки молодого Цезаря. Кажуть, що диктатор довго чинив опір, але потім плюнув і поступився, нібито буркнувши: «Бог з вами, хай живе. Але ви ще з ним наплачетеся. Він буде гірший десятка Маріїв». Прозорливий був Луцій Корнелій, великий — ні додати ні відняти.

Так що, коли вранці ви виходите з автомобіля, купуєте філіжанку ароматної кави і, ніжачись під весняним сонечком, випиваєте її під солодку ранкову сигарету, знайте, що все це стало можливим, зокрема, й тому, що майже 2100 років тому Луцій Корнелій Сулла придумав проскрипції і тим самим дав можливість уникнути смерті Гаю Юлію Цезарю.

Хоча не всім так щастило. Найбільше постраждали італіки, що приєдналися до маріанців. З часів Союзницької війни їхня взаємна ненависть із Суллою була непримиренною. Але навіть у цьому випадку те, що зробив Сулла, потрясло бувалий Рим. А зробив він наступне — наказав зарізати 4000 тисячі самнітів, що здалися в полон. Цей епізод ще матиме значення в нашій розповіді. Тим часом, здійснивши ще чимало славних і не дуже справ, у 78 році Сулла помер. До повстання Спартака залишалося 4 роки.

Ну, і короткий висновок: навіть короткого погляду на події достатньо, щоб зрозуміти — Римська республіка напередодні повстання Спартака перебувала, м’яко кажучи, не у формі. Все — економіка, демографія, політична турбулентність — навіть не котилося, а неслося… самі знаєте куди.

Далі буде.

Коменти, лайки підписки щиро вітаються!