«Спартак і Красс» #4: Як усе це було і чому так не могло бути

Хочу нагадати про перипетії Спартаківської війни. Основні її віхи багатьом відомі. Але все ж, як мені здається, є сенс відновити їх у пам’яті, використовуючи для цього класичну реконструкцію подій. Отже:

Влітку 74 року до Р.Х. (а може й 73, що важливо), у гладіаторській школі Лентула Батіата в Капуї виникла змова. У змові брало участь близько 200 гладіаторів. Ватажками були два кельти (або галли, за римською традицією), що носили як раби імена-прізвиська Крікс та Еномай, і фракієць Спартак. Про життя до рабства перших двох нічого не відомо. Спартак же, як кажуть, служив у римських допоміжних військах, став дезертиром, був схоплений і проданий у рабство. Став гладіатором і, очевидно, досяг в цій справі певних успіхів.

Результатом змови став бунт, внаслідок якого 74 людини змогли вирватися зі школи, а потім і з міста, і втекти. Втекли вони на Везувій, що приблизно за 55 кілометрів від Капуї. По дорозі їм трапився обоз зі зброєю. Обоз вони пограбували і сяк-так озброїлися.

Для затримання втікачів-рабів з Капуї відрядили ополчення. Ймовірно, людей 300-400. Не більше. Професійних солдатів, судячи з усього, серед ополченців не було. А якщо й були, то зовсім трохи. Підсумок закономірний — ополчення було розбите, багато хто загинув. Втікачі захопили ще трохи такої потрібної їм зброї. Після цього інциденту місцева влада боротися зі Спартаком більше не намагалася.

Чим займалися Спартак із товаришами в околицях Везувію? Грабували. Благо в тих місцях було чим поживитися. Кампанія — область багата, курортна. Невдовзі це всім набридло. Оскільки навчених військ у цей час в Італії не було, зібрали нове ополчення. Цього разу в Римі. Близько 3 000 чоловік. Командувати поставили претора Клодія Глабра. За свідченням Аппіана, це було «військо, що складалося не з громадян, а з усяких випадкових людей, набраних поспіхом і мимохідь». Зрозуміло, погано навчених.

Глабр підійшов до Везувію і блокував на ньому рабів, перекривши єдину стежку, що вела униз. Становище було відчайдушне. Почався голод. Якась світла голова, можливо сам Спартак, придумала ідею — зв’язати з лози дикого винограду драбини, спуститися по крутих схилах і напасти на римлян з тилу. Спробували — вийшло. Загін претора був розбитий, багато хто загинув, решта втекла. Спартаку дісталися непогані трофеї. Вважається, що в цьому бою загинув один із ватажків повстанців — Еномай. Очевидно, одним з наслідків цієї перемоги став поділ повстанців на дві групи, пізніше — дві армії. Однією командував Крікс, іншою — Спартак.

Перемога дала поштовх для створення повноцінної армії (або величезної банди). У будь-якому випадку, відправлений наступним претором Публій Варіній знайшов їх розташованими табором на рівнині майже як справжнє військо. Якість воїнів Варінія мало чим відрізнялася від попередників. До того ж він навіщось розділив військо на три частини. У Фурія, командувача першою армією, було 3000 бійців. У його колеги Коссінія, вочевидь, стільки ж. Спартак розбив їх по черзі.

Але у Варінія залишалося ще близько 4 тисяч бійців. Він укріпив свій табір і, з’єднавшись із підкріпленням, яке привів квестор. Гай Тораній, блокував табір Спартака. Спартак, знову застосував хитрість, і втік. Варіній кинувся в погоню. Він наздогнав армію рабів вже в Луканії і змусив їх прийняти бій, в якому був розбитий вщент. Його кінь та знаки гідності разом з римським табором дісталися спартаківцям.

Після цієї перемоги вся Луканія та прилеглі до неї частини Бруттія, Апулії та Калабрії опинилися під контролем Спартака. Однак, лише три міста — Форум Аннея, Фурії, Метапонт — підкорилися повстанцям. Решта залишилися римськими. На родючих землях поблизу Метапонту рабське військо пережило зиму. Не турбовані супротивником, вони готувалися до нових боїв і розважалися. Наприклад, влаштували найбільші на той момент гладіаторські бої в історії за участю 400 полонених римлян.

У сенаті почухали потилиці і дійшли висновку — жарти закінчилися. Проти повстанців кинули дві консульські армії по 2 легіони в кожній. На двох — приблизно 30 тисяч бійців. Консул це як у нас президент. Однак, боячись узурпації, у Римі правило по два одночасно. І обиралися всього на рік. Консули цього року — Луцій Геллій Публікола та Гней Корнелій Лентул.

Спочатку римлянам посміхнулася удача. Претор Квінт Аррій, заступник консула Геллія, наздогнав і раптово атакував загін Крікса, що відокремився від основної армії. Ну як загін? Армію. Кажуть, тисяч 20, а то й 30 у Крікса було. «Галли» були заскочені зненацька і розбиті. Крікс загинув. Якимось дивом його сподвижникам — Касту та Ганніку вдалося не тільки відвести частину війська, але й зберегти його боєздатність.

Але на цьому успіхи консулів скінчилися. Більше того, сталася катастрофа. Спартак, вірний своїй переможної тактиці бити ворога по частинах, несподівано напав на два легіони Лентула, які ще не завершили свій перехід через Апенніни. Римляни були розгромлені і втратили обоз. Спартак же повів армію на північ. Геллій кинувся за ним, але був розбитий.

Залишки консульських армій повернулися до Риму. Спартак продовжив рух на північ, у долину річки По, до Альп. Намісник Цизальпійської Галлії Кассій з десятитисячною армією пішов назустріч і, природно, був розбитий. Чисельність армії Спартака в цей час досягла свого максимуму. Кажуть про 120 тисяч. Вся сільська Італія опинилася під владою рабів. Усі міста залишалися римськими. Поповзли чутки про те, що наступна мета Спартака — Рим.

У цій, м’яко кажучи, непростій ситуації, рятівником батьківщини і головнокомандувачем в Італії з надзвичайними повноваженнями був призначений Марк Красс. Людина багата, досвідчена та шанована. Набрали ще 6 легіонів і із залишків консульських армій сформували ще два. Разом — вісім. Тисяч 60 бійців. Дуже багато і дуже дорого. Кажуть, що без особистих грошей Красса не впоралися б.

Легіони Красса перекрили шлях повстанцям біля Піцена. Спартак обійшов їх і рушив на південь. Слідом був посланий легат Муммій з двома легіонами і наказом слідувати за рабами, але не вступати з ними в зіткнення. Муммій наказ порушив, і звичайно ж, був розбитий.

Багато римлян загинули, ще більше — втекли. Покарання було суворим. Децимація. Страта кожного десятого, що супроводжувалася жахливими обрядами. Покарання старовинне, яке давно не застосовувалося. Але дисципліна в армії була відновлена. Більше легіонери від рабів не бігали. Це обумовило перелом у війні. Перша перемога — знищення десятитисячного загону рабів, що з якоїсь причини стояв окремо від основних сил. З першою перемогою прийшла й упевненість. Красс продовжив витіснення армії повстанців на південь.

Восени 71 року, прокрокувавши через усю Італію туди й назад, армія Спартака повернулася туди, де зимувала рік тому. Однак, під тиском Красса мусив піти ще південніше, на Регійський півострів. Можливо, відхід на самий південь Італії був обумовлений не стільки тиском римської армії, скільки планами Спартака переправити армію на Сицилію. Він, нібито, змовився про це з кілікійськими піратами і навіть оплатив операцію. Але пірати, чи то злякавшись, чи то підкупленимі Крассом, Спартака кинули. У підсумку склалася ситуація HELP. Регій невеликий, для величезної армії там просто не вистачить припасів. Це й визначило тактику римської армії.

Красс вирішив не ризикувати життями легіонерів, а довірити справу знищення рабів генералу ГОЛОДУ. При цьому відомо, що якщо армія не воює — вона занепадає. Для того, щоб чимось зайняти бійців і ще надійніше замкнути повстанців, Марк Ліциній провернув один з наймасштабніших будівельних проектів античності — вирив рів від моря до моря, довжиною 55 кілометрів, глибиною та висотою близько 5 метрів. І став чекати. Кажуть, це викликало невдоволення Сенату. Такі методи боротьби з рабами не відповідали поняттю Virtus, тобто римської доблесті. Помпей, що повертався з Іспанії, був призначений другим головнокомандувачем. Кажуть, про це просив сам Красс.

Три місяці провела армія рабів у Регії. Коли ж стало нестерпно, вимовивши свої знамениті слова: «Краще смерть від заліза, ніж від голоду!», темної зимової ночі, засипавши рів на одній з ділянок. Спартак пішов на прорив. Операція вдалася, і армія рабів, незважаючи на серйозні втрати, вирвалася з пастки.

До цього часу Помпей повернувся до Італії і проводив зачистку півночі півострова від діючих там загонів рабів. У той же час передовий загін військ Марка Лукулла, буквально на кілька днів випередивши Спартака, взяв під контроль порт Брундізій, позбавивши його останньої надії піти морем.

Чекати з’єднання двох армій було не можна. Тому Спартак вирішив дати бій армії Красса. Але цього разу римський полководець його перехитрив. Відправивши свою кінноту атакувати рабів на марші, зображуючи основні сили, сам він раптово атакував «галлів» Ганніка і Каста. 12 з половиною тисяч рабів було вбито, решта розсіяна. Спартак огризнувся, як виявилося востаннє, розбивши авангард під командуванням квестора Скорфи. Він хотів продовжити відступ, але військо зажадало генеральної битви. Біля витоків річки Сілар відбулася вирішальна битва. Армія рабів була розгромлена. Кажуть про 60 тисяч убитих. Спартак загинув, тіло його знайдено не було.

Шість тисяч рабів було розіп’ято вздовж дороги з Капуї до Риму. Залишки рабського війська, що втекли в гори, доставляли клопоти римлянам протягом ще багатьох років.

Ось така от історія. Навіть швидко прочитавши її, у здатної до рефлексії людини виникне питання: «Як таке можливо?» І чим глибшою буде рефлексія, тим конкретнішими будуть питання. А чим більше інформації про цей період римської історії ми будемо отримувати, тим стійкішою буде наша впевненість у тому, що цього не може бути.

Дійсно, деякі факти просто унікальні. Наприклад, втеча з гладіаторської школи — справа немислима. Ні до, ні після Спартака за багатовікову історію Риму це не вдавалося нікому. У всякому разі нам про це нічого не відомо. Та й сам по собі бунт гладіаторів явище в римській історії виняткове. А тут, на тобі!

Складно пояснити сам факт перемог озброєних кілками та шомпурами колишніх рабів над непереможними римськими легіонами. Розповіді про те, що повстанці «викували собі мечі та сплели з гілок щити» самі по собі цікаві і навіть зворушливі. Але як воювати без обладунків? Без шолома, без кольчуги? Засоби захисту в бою значно важливіші за знаряддя нападу.

Питання логістики просто не піддаються осмисленню. Звідки брали продовольство і фураж? Відповідь «грабували» нічого не пояснює. Просто цифри: на легіон, що складався з 5 тисяч чоловік плюс деяка кількість людей у допоміжних підрозділах, потрібно було приблизно 7500 кг зерна та 450 кг фуражу на добу, або 225 тонн та 13,5 тонн на місяць відповідно. А вас не 5 тисяч, а 120, і йдете ви форсованим маршем. Вам, звичайно, трапляються вздовж дороги вілли, які ви із задоволенням грабуєте. Але там за визначенням не може бути такої кількості продуктів. Звичайно, є продовольчі склади, але вони в містах. А в міста вам ходу немає. Хто організував і як відбувалося постачання, зрозуміти неможливо. Або це був геній, або щось тут не так. Шкода, немає інформації. А то ж готовий кейс для програми МВА.

Дивує і реакція римлян. Уявіть собі: по ваших дачах і передмістях ваших міст, по ваших полях і дорогах три роки бродять натовпи негідників. Грабують, вбивають, ґвалтують. У вас три регулярні армії воюють десь на периферії. І при цьому ви навіть не намагаєтеся укласти перемир’я або призупинити бойові дії для того, щоби перекинути кілька тисяч ветеранів для придушення повстання. Замість цього ви продовжуєте кожного разу посилати під ножі та кілки бандитів погано навчених новобранців. Дивно, чи не так?

Ну і нарешті, немає жодних даних про згубні наслідки війни. Немає інформації ні про економічну, демографічну чи гуманітарну катастрофу, таких природних для подій подібного роду і масштабу. Наприклад, за кілька років до цього, повсталі на Сицилії раби просто вирізали всіх вільних, за винятком деяких категорій фахівців — зброярів там, і тому подібних. А тут Спартак навіть стримує своїх підлеглих від репресій. Бунт без ненависті? Війна без звірства? Хіба так буває?

Відсутність відповіді на ці та багато інших питань призводить до появи різноманітних версій і реконструкцій. А в якості пояснень висувають різні, іноді явно конспірологічні, теорії. Наприклад, що масштаби того, що відбувається, сильно перебільшені. Або що це не було повстанням рабів.

А може, все простіше? Може, нам, пересічним, і після тисяч років не дано зрозуміти задуми, ідеї та звершення великих? А якщо зрозуміти не здатні, то й інших варіантів, по суті, немає, окрім як винести вердикт: «Цього не може бути!». Або, все ж таки, спробувати розібратися?

Я пропоную розібратися. І присвячу пошукам варіантів відповідей на поставлені питання наступні епізоди нашого серіалу.