Пройшов важкі бої, але ледь не загинув у мирній Полтаві: історія Віктора Бойка

#обличчя_Перемоги #вони_захищають_Україну

Зараз Віктору 34 роки, а початок повномасштабної війни застав його в рідному Запоріжжі. Будівельник за фахом, він не мав військового досвіду. Але мав велике бажання стати на захист країни. Тому в серпні 2022-го звернувся у Центральний ТЦК та СП у Запоріжжі. За станом здоров’я був придатний до служби в ДШВ, тож був мобілізований до лав 81-ї окремої аеромобільної Слобожанської бригади на посаду гранатометника.

Своє перше бойове завдання виконував у жовтні під Білогорівкою на Донеччині. Тоді вони з товаришами по підрозділу брали участь в дуже важких боях — стримували чисельні атаки ворога. потерпали від інтенсивних обстрілів.

— Багато різного довелося пережити. Але найбільше запам’ятався самий перший раз. Нас восьмеро тоді вночі зайшло на позицію. А удень росіяни пішли на штурм. Їх було більше сотні. Взяли нас майже в оточення — ззаду зайшли по старій трубі, що виходила з водокачки. Скільки було БК, ми трималися. Коли залишилося в кожного по одному ріжку патронів, вдалося усім вийти яром і відкотитися до сусідньої позиції, де було достатньо БК. Ще пару тижнів там пробули, поки нас не змінили, — згадує солдат.

Згодом навчився добре воювати. Додаткове озброєння здобував в боях — гранати, РПГ, патрони. Бив окупантів їхньою ж зброєю, усміхається.

Після Білогорівки десантники перемістилися в Серебрянський ліс. Облаштували укріплений район — декілька ліній оборони, копали та укріплювали командно-спостережний пункт. Віктор був провідником — під час ротацій на позиції заводив та виводив воїнів. Знав ліс досконально. У перервах між виходами копав укріплення.

Так було і холодного дня 18 січня, коли отримав поранення.

— Ми копали КСП. Росіяни цілий день по цій нашій горі намагалися закинути снаряди, але в них не виходило. Годині так о 4 вечора, коли майже стемніло, спустилися в бліндаж. Кажу товаришу: «Давай хоч поснідаємо». Зі мною був Док, наш ротний медик. Я тільки сів за стіл, над нами пролетів дрон, а потім як шандарахнуло! Я одразу до Дока, бо основні осколки пішли на нього, відрізало пальці на нозі. Допоміг йому турнікет накласти. А в мене — контузія і осколок прикипів до рогівки ока. Дочекалися повної темряви і пішли. Я — сліпий на одне око, але міг іти. Тягнув Дока за бронік за собою, — розповідає Віктор.

Пройшли темним, побитим снарядами лісом зо три кілометри під обстрілами. Останні кількасот метрів допомогли десантники з іншої роти — донесли до бліндажа пораненого медика, викликали машину, допомогли подолати ще зо два кілометри до точки евакуації.

Віктора відправили на лікування в ДОКОЛ — Дніпропетровську обласну офтальмологічну лікарню. Там видалили уламок з ока. За тиждень, коли рана почала загоюватися, виписали — дали відпустку на відновлення. Провів її в рідному Запоріжжі, а потім повернувся у частину.

Через погіршення стану — захворювання опорно-рухового апарату — невдовзі довелося знову лягти в лікарню на операцію. Після лікування та відновлення пройшов ВЛК, щоб отримати невтішний висновок: до служби в ДШВ — непридатний.

Шукав тилову частину для переведення, де міг би продовжити службу. Взяв відношення до Полтавського обласного ТЦК та СП. Довгих 7 місяців, поки тривало оформлення документів, був поза штатом. А з січня 2024 року був переведений до Полтави.

Продовжив службу на посаді гранатометника роти охорони Полтавського обласного ТЦК та СП. Виконував обов’язки з охорони території, ходив у наряди. Та навіть у, здавалося б, тихому тиловому місті ледве не загинув від ворожого обстрілу.

Віктор був у наряді 3 липня. Заступив ранком на чергування на тимчасовий пункт пропуску.

— Прийняв чергування. Сів заповнювати журнал. Пролунало повідомлення про повітряну тривогу. Як завжди в таких випадках, я вдів каску та бронежилет. І продовжив нести службу. Ще на час подивився — було о пів на дев’яту. Почув звук, як їде мопед. Звичайний звук — там по дорозі мопеди постійно мотаються. А потім почав прислуховуватися — і зрозумів, що це «шахед» іде на прискорення. Я тільки встиг впасти на підлогу. Згрупувався, закрив голову руками — і був вибух, — згадує солдат.

Віктору здалося, що другий ударний БПЛА прилетів одразу після першого вибуху. Та потім, спілкуючись із побратимами, зрозумів, що між ударами був проміжок 5-7 хвилин, які він пролежав у приміщенні пункту пропуску. Був дезорієнтований внаслідок контузії чи втратив свідомість, вважає воїн.

Прийшовши до тями, намагався прочистити очі від пилу та уламків скла. І побачив, що з руки тече багато крові.

— Мені одірвало фалангу великого і дві фаланги вказівного пальців на правій руці. Я це побачив одночасно з тим, як почув звук другого «шахеда». Вискочив з будки і побіг по вулиці. Присів біля стіни кафе, коли був другий удар. Дівчина, що там працювала, визирнула і затягла мене всередину. Перетягла мені поясом руку, замотала пальці. Я на адреналіні вискочив і хотів повернутися — в будці залишився мій телефон і документи. Але мене зупинили. Хтось потягнув мене далі по вулиці. І я побіг, — веде далі воїн.

Падаючи на землю, коли один за одним ударні дрони били по будівлях, Віктор зміг дістатися магазину, розташованого в підвалі за два квартали від ТЦК. Там військовий з бойової бригади надав першу допомогу, дав попити води. Хтось викликав «швидку».

— Я розумів, що багато крові втратив. Попросив когось дістати з моєї кишені цигарку, закурив. Хтось приніс табуретку, щоб я не сидів на землі. А потім приїхала «швидка» і мене забрали в лікарню.

Зараз Віктор продовжує лікування. Після операції ще щонайменше місяць має носити гіпс та апарат Єлізарова. Далі, можливо, буде протезування — воїн сподівається, що лікарям вдасться встановити пластини, щоб хоча б частково зберегти функції правої руки. А загалом, за прогнозом медиків, лікування триватиме щонайменше чотири місяці.

Пройшовши важкі бої, перенісши контузії та поранення, перевівшись у тиловий підрозділ, військовий на власному прикладі зрозумів: в Україні немає безпечних місць, поки росія продовжує свою агресію.

— Звісно, на «нулі» ризики для життя більші. Але чоловікам, які уникають військової служби, сподіваючись пересидіти війну вдома в тилу, хочу сказати: не сподівайтеся. Прилетіти може будь-де і будь-коли. Єдине, що ви можете з цим зробити — це долучитися до Сил оборони та докласти свої сили до того, щоб зупинити навіжених окупантів.

#долучайся_до_ЗСУ #БезТебеНеЗакінчиться

© Група комунікацій Полтавського обласного ТЦК та СП