Оперний співак, педагог, керівник театру «Музична драма», професор консерваторії: до 140-річчя митця з Полтавщини Михайла Микиші
6 червня минуло 140 років із дня народження Михайла Венедиктовича Микиші (1885-1971) — українського оперного співака (тенора), педагога, соліста Київського, Харківського театрів опери та балету, професора Київської консерваторії, жертви комуністичних репресій режиму совєтської росії/СРСР. Народився Михайло Микиша у місті Миргород на Полтавщині. Спочатку навчався в Миргородській художньо-промисловій школі ім. М. Гоголя, у 1904-1910 — у Київській музично-драматичній школі М. Лисенка. 140-річчя від дня народження митця з Полтавщини за ініціативи Українського інституту національної пам’яті (УІНП) та згідно з Постановою ВР відзначається цьогоріч на державному рівні. Про це повідомили у Полтавській ОВА та представництві УІНП в Полтаві.
З 1904 по 1910 рік навчався у Київській музично-драматичній школі М. Лисенка. Тоді юнак мешкав у родині Миколи Лисенка, де познайомився з видатними діячами української культури: Михайлом Коцюбинським, Іваном Франком, Лесею Українкою, Оленою Пчілкою та ін., що мало неабиякий вплив на подальший життєвий і творчий шлях співака.
Перший виступ Михайла Микиші відбувся в 1910 році в Київському українському театрі Миколи Садовського. Він співав у Київській міській опері (1914–1922), Харківському (1931–1942) та Київському (1942–1944) театрах опери та балету. Блискучий оперний виконавець Михайло Микиша досконало володів італійським bel canto, був талановитим інтерпретатором української музики, особливо народних пісень і романсів М. Лисенка, Я. Степового, К. Стеценка. Серед основних партій співака: Андрій («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Петро («Наталка Полтавка» М. Лисенка), Радамес («Аїда» Дж. Верді), Йонтек («Галька» С. Монюшка), Єник («Продана наречена» Б. Сметани), Туррідо («Сільська честь» П. Масканьї).
Михайло Микиша мав сильний, виразний, широкого діапазону голос, здобув славу виконавця гостродраматичних ролей. Брав активну участь у концертах на пошану Пророка Української Нації Тараса Шевченка, зокрема у репертуарі — українські народні пісні, солоспіви, зокрема Миколи Лисенка на вірші Тараса Шевченка: «Гомоніла Україна», «Мені однаково», «Нащо мені чорні брови», «По діброві вітер виє», «Садок вишневий коло хати», «Чого мені тяжко», «Очі горять»); Кирила Стеценка («По діброві вітер виє», «Сонце заходить, гори чорніють»), Я. Степового («Три шляхи»), О. Нижанківського («Минули літа молодії») та ін.
Співав у театрі Миколи Садовського (1910–1914), Київській міській опері (1914–1922), Большому театрі (Москва, 1922–1931), Харківському (1931–1942) і Київському (1942–1944) театрах опери та балету. Був керівником українського театру «Музична драма».
Крім того, Михайло Венедиктович мав науково-педагогічний дар. У 1937 році він розпочинає педагогічну діяльність у Харківській консерваторії, з 1944 –викладав у Київській консерваторії. У 1946 році отримав звання професора, а 1971 року побачила світ його праця «Практичні основи вокального мистецтва», що стала важливим посібником для майбутніх поколінь вокалістів.
У 1941 році комуністичний сталінський режим совєтської росії/СРСР репресував митця: протягом трьох років поневірявся у Сибіру.
Центральний державний аудіовізуальний та електронний архів зберігає добірку вокальних творів у виконанні уродженця Миргорода, талановитого артиста й відданого педагога, який зробив значний внесок у розвиток київської вокальної школи. Слухати тут.
Помер у Києві 20 листопада 1971 року, похований на Байковому кладовищі. У Миргороді ім’ям Михайла Микиші названо вулицю. На будинку по Паньківській вулиці у Києві, де мешкав, встановлено меморіальну дошку.
Представництво УІНП в Полтаві (за матеріалом Центрального державного аудіовізуального архіву)
