Парламент деколонізував 184 населені пункти, в т. ч. перейменовано 11 сіл на Полтавщині

Село Двірець — в пам’ять про гетьмана України Данила Апостола та його нащадків

Селу Радченкове, що підпорядковане Комишнянській селищній громаді Миргородського району повернено історичну назву. Відтепер знову називається так як і протягом століть — село Двірець.

На сесії Комишнянської сільської ради було підтримано грунтовні історичні дослідження краєзнавиці з Миргорода Людмили Розсохи. Перед цим відбулася сходка села, на якій під час громадського обговорення більшість тамтешніх мешканців висловилося за відновлення історичної назви. Свою ухвалу депутати Комишнянської громади скерували до ВР.

За даними пані Розсохи, раніше це був хутір із історичною назвою Двірець, який у 18 — 19 ст. належав родині гетьмана Данила Апостола та його нащадкам. Як відомо, Данило Апостол—український військовий, політичний і державний діяч, гетьман Війська Запорозького, очільник Гетьманщини на території Лівобережної України.

У часи СРСР комуністична влада намагалася нищити пам’ять про українських гетьманів і маркувати простір іменами «своїх». Тож назву Двірець комуністи вирішили знищити, перейменувавши на Радченкове, таким чином звеличивши проросійського колаборанта Григорія Радченка — лідера миргородських більшовиків у 1917 — 1920 роках, учасника встановлення совєтської влади на боці ленінської червоної росії.

Та справедливість перемогла, адже нині українці чинять опір тому ж ворогу-тільки вже не ленінській росії, а путінській.

Козацькі милозвучні назви Балка, Пасічне, Слобідське, Зоряне замість ленінських «червонозоряних

Село Червоне Пирятинської міської громади Лубенського району перейменовано на с. Пасічне. Депутати ВР перейменували й с. Зірка у Лохвицькій міській громаді Миргородського району на с. Зоряне; у цій же громаді двом селам парламент повернув історичні назви, прибравши більшовицьку «червону» приставку: с. Червона Балка на с. Балка, а с. Червона Слобідка на с. Слобідське. Так ВР підтримала рішення 48 сесії Лохвицької міської ради 8 скликання від 22 грудня 2023 року «Про перейменування населених пунктів Лохвицької територіальної громади».

Червоний— прикметник, що використовувався червоною ленінською росією та окупаційним ворожим комуністичним режимом СРСР для маркування публічного простору. Тобто це символ встановлення радянської влади, зокрема російсько-більшовицької інтервенції, збройної боротьби Червоної армії проти Української Народної Республіки під червоним прапором комуністичної партії. Такі назви зазвичай з’явилися після встановлення ленінської влади.

Слобода Ряська

Село Ряське Михайлівської сільської громади Полтавського району перейменоване на с. РяськА. «Йдеться не просто про зміну назви одної букви, а усунення імперського російського нашарування у назві. Назва Ряська відтепер прив’язана до місцевих особливостей природи», — вважає уродженець цього села, полковник ЗСУ, активіст Спілки офіцерів України Микола Зеленський.

Село Ряське отримало назву від назви фортеці, яка була збудована в 1731-32-х роках під час спорудження Російською імперією оборонної лінії. Після поселення у фортеці Ряжського ландміліцкого (ланцького) полка Російської імператорської армії місцева фортеця в 1738-у році була перейменована в Ряжську кріпость. Пізніше отримала назву Ряжська, й невдовзі стала писатись як Ряське. Ландміліція або ланд-міліція (Landmilitia—«земельне ополчення») — рід військ у Російській імперії 18 століття. У 1731 році російським генералом Таракановим почалося будівництво фортець оборонної лінії, де передбачалось розмістити 20 ландміліційних полків. Серед них був Рязький полк, заснований у російському місті Рязьк Тульської губернії, від назви міста полк дістав назву Рязький. Полк у різні періоди існування Російської імперії мав такі назви: 16.01.1769; 22.02.1811 — Рязький піхотний полк; 31.03.1801 року — Рязький мушкетерський полк.

Виконано закон про українську мову

Використання російськомовних слів у назвах географічних та об’єктів є порушенням законодавства. «Збройна агресія росіян актуалізувала необхідність якнайшвидшого подолання наслідків російського імперського минулого та тривалого лінгвоциду Росії проти української мови (зросійщення), одним з проявів якого є закорінення у назвах географічних об‘єктів, зокрема населених пунктів російськомовних слів», — підкреслив Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь. Статтею 41 Закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної» передбачено: «географічні назви виконуються державною мовою; ці назви не перекладаються іншими мовами, а передаються в офіційних документах, засобах масової інформації, картографічних, довідкових, енциклопедичних, навчальних та інших виданнях за допомогою літер відповідного алфавіту згідно із звучанням державною мовою».

У Диканській селищній громаді Полтавського району перейменовано село с. Надєжда. Ця зросійщену назву комунорусифікатори вигадали як алюзію до пісні «Надєжда мой компас зємной» та задля знищення історичної споконвічної назви Парасковіївка. На жаль, на своїй сходці мешканці села не захотіли повернути історичну назву, а пішли шляхом технічного перекладу українською- с. Надія. Тож саме цю назву й погодив парламент.

А с. Юр’ївка Лютенської сільської громади Миргородського району перейменовано на с. Юріївка.

Рідне, Полісся, Татарщина-нові назви сіл в Кобеляцькій громаді. А від прізвища льотчика СРСР Левановського назву села очистили

Відновлено історичну правду й щодо назви села у Кобеляцькій міській громаді Полтавського району. Там перейменовано село Леваневське на Татарщина. Ця назва штучна, безглузда і неприродна: у часи СРСР її комуністична партія нав’язала селу задля звеличення Леваневського Сигізмунда — совєтського льотчика, військового діяча Радянського Союзу. Кумедність ситуації у тому, що життя і діяльність червоногвардійця Леваневського ніяк не повязані з цим селом. За даними істориків-картографів та згідно із офіційних документів Державного архіву Полтавської області, на цьому місці ще в козацькі часи розташовувався хутір Татарки, а пізніше село мало назву Татарщина.

с. Сухинівка, що підпорядковане Кобеляцькій громаді теж перейменовано. Воно було засноване особою, що обіймала керівні посади в державних органах Російської імперії — російським поміщиком Ніколаєм Сухіною. За даними Державного архіву Полтавської області (справа 1, аркуш 36.) Ніколай Сухіна станом на 1812 рік — державний службовець Російської імперії, станом на 1812 рік — губернський секретар Полтавської губернії Російської імперії. Під час громадського обговорення найбільше голосів отримала назва село Полісся. Тож саме її й «узаконила» ВР. Аналогічно вчинили й щодо села Кунівка, яке заснував російський поміщик німецького походження і державний службовець Російської імперії на прізвище Кун. На пропозицію місцевих мешканців парламентарі перейменували Кунівку на село Рідне.

Олег Пустовгар, представник Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області.