18 травня — День пам’яті жертв політрепресій (відео)

Путінська росія-спадкоємець сталінської росії /СРСР)

Після широкомасштабного вторгнення Росії терор і політичні переслідування стали моторошною реальністю для величезної кількості українців, чиї міста і села окупували війська агресора. Катування, розстріли невинних без суду і слідства, насильницькі депортації, фільтраційні табори, масові переслідування з політичних мотивів — здавалося, що все це з падінням радянської системи назавжди залишилось в історії. Але ідеологічні спадкоємці СРСР у путінській Росії знову принесли на українську землю масові політичні репресії. З огляду на все, що ми знаємо про Бучу, Ірпінь, Гостомель, Маріуполь, катівні ФСБ на Харківщині та у Херсоні День пам’яті жертв політичних репресій набуває для нас нового значення.

Ціною надзусиль і багатьох життів Україна бореться не тільки за те, щоб звільнити свою землю від російських окупантів та відновити свій суверенітет. Вона бореться за те, щоб сталінські методи Великого терору не були інструментом політики у XXI столітті.

За період Великого терору на території УРСР, за оцінками істориків, було засуджено 198 918 осіб, з яких близько двох третин — до розстрілу. Решту було відправлено до в`язниць та таборів (інші заходи покарання охоплювали менше 1%, звільнено було тільки 0,3%).

Масові репресивні операції у 1937–1938 рр., за задумом Й. Сталіна, мали завершити двадцятилітню боротьбу з «соціально-ворожими елементами», упокорити населення шляхом масового терору, утвердити авторитарний стиль керівництва та здійснити «кадрову революцію». Підставою для розгортання терору була теза Й. Сталіна про загострення класової боротьби в міру успіхів соціалістичного будівництва.

Офіційно початком Великого терору став оперативний наказ НКВД СРСР № 00 447 «Про репресування колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів» від 30 липня 1937 р., затверджений політбюро ЦК ВКП (б) 31 липня 1937 р. Проте наявні документи НКВД (накази, листування, телеграфи) свідчать, що масові репресії готувалися заздалегідь, а наказом їх лише формалізували.

Наказом № 00 447 запроваджувалися ліміти (плани) на покарання громадян. Вироки за І-ю категорією означали «розстріл», за ІІ-ю категорією — на ув’язнення в таборах ГУЛАГ (рос: Главное управление лагерей) НКВД СРСР. Якщо первинний ліміт для УРСР за І категорією становив 26 150 осіб, то у січні 1938 р. він був збільшений до 83 122 осіб. Із проханням про додаткові ліміти в Москву неодноразово зверталися наркоми внутрішніх справ УРСР Ізраїль Леплевський та Олександр Успенський.

Ще до початку дії оперативного наказу № 00 447 особливу увагу було звернено на «чистку» партійних лав та органів безпеки, що мало забезпечити надалі беззастережне виконання репресивних директив центру. А вже у червні 1937 р. розпочались масові арешти. 10 липня 1937 р. політбюро ЦК КП (б)У розіслало по областях УРСР вказівку про формування позасудового репресивного органу — обласних «трійок», створених для спрощення процедури засудження. До складу трійки зазвичай входили начальник обласного НКВД (голова), обласний прокурор та перший секретар обласного або республіканського комітету ВКП (б). Існування «трійок» та інших позасудових репресивних органів повністю суперечило радянському законодавству, у тому числі Конституції 1936 р.

Пам’ятаймо про злочини тоталітарного режиму СРСР

Один із проєктів, який повертає імена і зберігає пам’ять про людей, захоронених у Биківнянському лісі під Києвом, найбільшому відомому місці поховань жертв політичних репресій в Україні. Такі ж братські могили є й у Вінниці, Умані, Житомирі, Бердичеві, Львові, Запоріжжі, Одесі та багатьох інших містах. Жива пам’ять дає наснагу боротися, щоб комуністичний режим був засуджений усім світом на рівні з нацизмом. Боротися за світ без тоталітаризму.

Про злочин масових політичних репресій нагадує проникливий ролик, створений творчою майстернею Bober Film Studio (режисерка — Діана Горда) за підтримки Українського інституту національної пам’яті (УІНП) та Меморіального заповідника «Биківнянські могили».

За різними даними, у Биківні у 1937-1941 роках було захоронено від 20 до 100 тисяч безневинно розстріляних жертв комуністичного терору. Кілька років сюди практично щоночі звозили тіла жертв НКВС, замордованих у кількох київських катівнях.

Але це не єдина «таємна спецділянках», по всій Україні розкидані місця масових поховань людей, позбавлених свободи, гідності, майна, замордованих та безвинно страчених: П’ятихатки у Харкові, Рутченкове поле у Донецьку, Дем’янів лаз на Прикарпатті, Суча балка на Луганщині, Халявин біля Чернігова. Також урочище Триби на Полтавщині. Про нього далі.

Урочище Триби

розташоване біля обласного центру, на території Терешківської громади Полтавського району. Найменша кількість жертв Полтаві, яку називають науковці, становить 10 тисяч людей. Кількість невинно убієнних може становити понад 37 тисяч. Точна кількість похованих тут невідома, оскільки російські червоні кати приховували свої злочинні діяння: розстрілювали полтавців таємно, без ведення статистики. Терор СРСР проти мешканців Полтави пов’язаний з іменем російсько-комуністичного ката Олександра Волкова. Він керував полтавським управлінням сталінського НКВС. За перший рік роботи Волкова у Полтаві закатували понад 6 тисяч «‎ворогів народу»: «куркулів», колишніх військовослужбовців, опозиціонерів, священиків. Місцеве НКВС осіло у будівлі Селянського банку (нині—будівля СБУ). У підвалах розташовувалася в’язниця, де катували українців, оголошували вирок, і виконували його. Потім тіла вивозили на міський цвинтар. На кладовищі забракло місця, тому наступні жертви комуністи закопували в урочищі біля хутора Триби. У траншеї, виритій спеціально під таку справу, ховали репресованих невеликими «‎партіями» по декілька десятків. У лісі навколо урочища Триби археологи знайшли близько семи колективних поховань.

У 1995 році на місці перепоховання репресованих встановлено пам’ятний знак (автор ескізного проєкту В. Шевченко): на піщаному пагорбі у лісі поряд з дорогою—декілька різного розміру хрестів, оздоблених сірими і чорними гранітними плитами, в центральний вмонтована стилізована червона зірка. Пам’ятний знак жертвам репресій в урочищі Триби—єдиний на Полтавщині. З 2000 року в урочищі Триби проводяться обласні жалобні мітинги та покладання квітів до пам’ятного знаку, з 2007 року— в День пам’яті жертв політичних репресій (третя неділя травня).

За матеріалами представництва УІНП в Полтаві та офіційного сайту УІНП