Знахарь: залишився на позиції попри поранення
До повномасштабного вторгнення Микола, позивний Знахарь, працював на виробництві: спочатку на цегельному заводі, а згодом на підприємстві, що займалося обробкою металу. Звичайне трудове життя, турбота про родину, плани на майбутнє — усе це перервала війна. Побачивши, як люди масово залишають свої домівки через ворожу агресію, Микола зрозумів, що не може стояти осторонь.
«Я бачив, як із Харкова, Сум люди тікали з маленькими пакунками. Зрозумів: якщо не встану на захист, моя сім’я також одного дня може опинитися без дому», — згадує він.
У березні 2022 року Микола добровільно звернувся до військкомату й вступив до лав Національної гвардії України. Спочатку ніс службу на об’єктах критичної інфраструктури в центральній Україні.
На початку 2023 року його підрозділ направили на схід. Після короткого періоду навчання Миколу перевели в район активних бойових дій. Спершу тримали оборону на околицях Бахмута, змінюючи позиції під постійними обстрілами, а згодом зайняли укриття вже в самому місті.
Бойові дії були інтенсивними: обстріли тривали вдень і вночі, працювали «Гради», міномети, дрони скидали боєприпаси.
«Окопи були розташовані на відстані 10–15 метрів один від одного. Чергували по дві години: спиш і змінюєш товариша. Навіть коли ніби 'відпочиваєш' — відчуваєш, що кожна хвилина може стати останньою», — розповідає Микола.
Серед зруйнованого Бахмута ще залишалися мирні мешканці. Люди топили печі на п’ятих поверхах багатоповерхівок, збирали дрова з уламків дерев, намагалися вижити під обстрілами.
«Було боляче бачити, як на уламках життя люди збирають гілки та варять їжу. Світ довкола руйнувався, а вони трималися», — пригадує Знахарь.
Після ротації Микола продовжив службу на південному напрямку. Спочатку ситуація була тихішою, але з часом противник активізував штурмові дії. Під час одного з обстрілів ворожий FPV-дрон влучив у бліндаж, де він перебував із побратимами. Усі четверо гвардійців зазнали поранень, але навіть із контузією та уламковим пораненням у ногу Микола залишився на бойовій позиції ще на добу.
«Не хотів забирати у хлопців їхній заслужений відпочинок. Це було питання честі — триматися до останнього», — каже він.
Під час служби Микола відчув, як змінюється характер війни. Якщо раніше основною загрозою були масовані обстріли, то згодом особливу небезпеку стали становити FPV-дрони й системи радіоелектронної боротьби противника. При спробі використати засоби захисту одразу відкривався вогонь важким озброєнням.
«Щойно засікали роботу наших засобів радіоелектронної боротьби — миттєво накривали мінометами або важкою артилерією», — пояснює гвардієць.
Попри труднощі, поранення та постійну небезпеку, Знахарь не жалкує про свій вибір. Його історія — це приклад свідомої мужності й відповідальності за майбутнє.
«Мій вибір простий: краще самому тримати зброю в руках, ніж потім дивитися, як рідні люди йдуть у чужий край без нічого. Ми воюємо не за політику — ми воюємо за дім», — говорить він.
Історії таких людей, як Микола, нагадують: справжня сила України — у серцях її захисників. Тих, хто без зайвих слів взяв на себе тягар війни і щодня тримає ворога від наступів на наші міста. І саме завдяки таким людям Україна вистоїть і переможе.
17-та Полтавська бригада НГУ
