355-річчя козацького літописця: у Полтавській громаді вшанували Самійла Величка

Спершу пам’ять про літописця вшановували у Жуках біля Полтави — рідному селі Самійла Величка. Саме у Жуках народився і писав значну частину свого літопису. Тож учасники заходів завітали до Меморіального комплексу Козацької слави в центрі села Жуки Тахтаулівського старостинського округу Полтавської міської громади. Тут на ймовірному місці поховання у 1995 році встановлено пам’ятний знак як символ останнього пристанища славного історика козаччини. У період президентства Віктора Ющенка з ініціативи громадського діяча Володимира Зайцева при активному сприянні тодішнього голови Полтавської облдержадміністрації Валерія Асадчева тут було відкрито першу чергу меморіального комплексу слави Українського козацтва. Невід’ємними частинами комплексу є курган пам’яті та каплиця Покрови Пресвятої Богородиці Православної церкви України. Сам храм знищили у часи СРСР (30-ті роки минулого століття) російсько-комуністичні злочинці. Зберігся тільки дзвін, що нині зберігається у Полтавському краєзнавчому музеї. Внаслідок копіткої роботи Полтавського центру охорони та досліджень пам’яток археології, очолюваного Олександром Супруненком (нині директором Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського) було віднайдено місце розташування Покровської церкви. У 2009 році тодішній президент Віктор Ющенко взяв участь у церемонії освячення відновленої каплиці.

До присутніх звернулися представники козацьких організацій з Полтави, Миргорода та Кременчука, воїни ЗСУ, ветерани російсько-української війни за незалежність, директор Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського Олександр Супруненко, староста Тахтаулівського старостинського округу Сергій Антонюк та директорка Тахтаулівського опорного навчально-виховного комплексу імені Самійла Величка Анастасія Пономаренко. Вони наголосили: «тільки зберігаючи пам’ять про наші героїчні традиції, ми можемо сприяти формуванню сильної та єдиної нації! Дякуємо ЗСУ за захист та можливість проводити заходи, які відіграють важливу роль у збереженні історичної памʼяті нашої держави!». Промовці змальовували словами вагомість постаті Самійла Величка. Знав кілька мов, навчався у Києво-Могилянській академії. Підтримав воєнно-політичний виступ гетьмана Івана Мазепи. «Літопис Самійла Величка»—перший фундаментальний історичний трактат про історію української козацької держави. Пам’ятка містить 262 оригінальні документи. Величко, пишучи його, не лише дослідив документи Генеральної військової канцелярії, ознайомився з козацькими літописами, але й використав 27 літературних творів і послався на 20 історичних праць, в тому числі зарубіжних авторів: Александра Гваньїні, Михайла Кромера, Станіслава Окольського та ін. Автор також цитує «Синопсис», твори Іоаникія Галятовського, Дмитра Туптала, Симеона Полоцького, Варлама Ясинського, Лазаря Барановича. У центрі сюжету—«козакоруська нація», яка має тривалу традицію державності, територію, власний пантеон героїв тощо, а й вивчив праці Перший том охоплює події з 1648 до 1659 рр. і має назву «Сказання про війну козацьку з поляками…». Другий том, присвячений подіям 1660 — 1700 рр. Згодом при публікації твору обидві частини були об’єднані під назвою «Літопис Самійла Величка».

Ні до нього, ані після ніхто не витворював таке складне, мозаїчне, взірцеве щодо дотримання літературного стилю полотно з усіма належними йому компонентами. Це не звичайна хроніка, у якій просто фіксуються чи переказуються ті події. «Літопис» є і твором художнім, бо автор знаходить яскраві барви для своєї оповіді, збагачує її важливими деталями, у численних ліричних відступах висловлює своє ставлення до подій і людей.

Олег Пустовгар, представник Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області висловив думку, що настав час більш виразно розповідати про Самійла Величка як мазепинця. «З 1704 по 1709 рік служив у Генеральній військовій канцелярії гетьмана Івана Мазепи в столиці Гетьманщини Батурині, де обіймав посаду старшого канцеляриста. Служба у Мазепи спричинила тривале ув’язнення після придушення московським царем Петром I мазепинського повстання. Воно було спрямоване на визволення України з-під ярма ворожої Московщини. 13 листопада московські війська вирізали все населення Батурина. Там Величко не загинув, бо пішов із міста з Мазепою та своїм головним скарбом, літописом. У грудні 1708 року на території сучасної Роменщини московські драгуни схопили Величка як мазепинця. Протягом семи років влада московського царя Петра I тримала Самійла Величка в тюрмі», — розповів Пустовгар.

Священик ПЦУ о. Костянтин Остроушко провів панахиду за упокій душі Самійла Величка та борців за незалежність усіх історичних періодів — і Гетьманщини, і УНР, у сучасних ЗСУ. Присутні вшанували захисників України хвилиною мовчання і поклали квіти до пам’ятного знаку великому літописцю.

У селі Тахтаулове та бібліотеці-філії №7 у мікрорайоні Пушкарівський Полтавської міської тергромади за ініціативи представництва Українського інституту національної пам’яті в Полтаві провели публічні покази документального фільму «Хто такий Самійло Величко? Літопис Величка та Щоденник Гетьманщини», що був створений 5 років тому інтернет-виданням «Новинарня» за підтримки Українського культурного фонду.

Тахтаулівська філія Центру культури і дозвілля Полтавської міської територіальної громади спільно із Тахтаулівським опорним навчально-виховним комплексом імені Самійла Величка презентували для мешканців села, учнів школи та делегацій козацьких формувань Миргорода і Кременчука тематичну екскурсію, виставку «Батьківщина літописця в об’єктиві сьогодення» про мальовничі куточки його рідного краю козацького історика.

А ще виставу «Шляхами Самійла Величка». Присутні мали нагоду поринути у вир подій доби Гетьманщини, відчути ту атмосферу, простежити життєвий і творчий шлях козацького літописця. Співробітники Тахтаулівської філії Центру культури і дозвілля та учні школи створили інтерактивні локації, що відтворювали ключові історичні події життя Самійла Величка.

Представництво Українського інституту національної пам’яті в Полтаві