Вахтанг Кіпіані у Полтаві прочитав лекції про вшанування захисників України у діаспорі

Кіпіані протягом багатьох років проводить дослідження поховань українських воїнів по всьому світу. Відвідав понад 20 країн, де на цвинтарях знаходив могили видатних Українців, які через поневолення України росіянами були вимушені емігрувати. Тож у Полтавському університеті економіки і торгівлі повідав про унікальні традиції поховання українських вояків у діаспорі — від Січових Стрільців, воїнів Армії УНР до УПА, наголосив на ролі історичних знань у формуванні поглядів на сенси сучасної боротьби з ворогом. Про історію українського війська йшлося у широкому контексті історії України 20 століття. У лекцію були органічно вплетені відомості про видатних краян — вихідців з Полтавщини: Симона Петлюру, Степана Скрипника (патріарха Мстислава), Кирила Осьмака, Петра Дяченка, Миколу Бутовича, Сергія Литвиненка, Івана Вовчука, Бориса Мартоса та інших. Ректор вишу Олексій Нестуля акцентував на важливості таких зустрічей для ефективної реалізації державної політики відновлення національної пам’яті та популяризації історії України.

Студентам і викладачам факультету історії та географії Полтавського національного педагогічного університету (ПНПУ) представили гостя випускник цього вишу, представник УІНП в Полтавській області Олег Пустовгар та ректорка ПНПУ, доктор педагогічних наук, професорка Марина Гриньова. Вони зауважили: під час російсько-української війни за незалежність вкрай важливими є зустрічі із дослідниками, які захищають Україну і висвітлюють нашу правдиву історію, розвінчують історичні міфи, є патріотами держави і прикладами для молоді. Декан факультету історії та географії, кандидат історичних наук Юрій Вільховий відзначив, що на факультеті національно-патріотичне виховання студентської молоді є важливим чинником формування фахової компетентності випускника.

Під час лекції у ПНПУ Кіпіані висвітлив тематику масштабного українського пантеону — Цвинтаря святого Андрія — в Сполучених Штатах Америки в містечку Саут-Баунд-Брук штату Нью-Джерсі. На ньому понад 6 тисяч могил українських воїнів, державних діячів, вчених, служителів церкви, митців, науковців, письменників, художників, меценатів, музикантів. Пан Вахтанг підкреслив: «В українській діаспорі після Перших та Других визвольних змагань склались унікальні традиції поховання вояків українських армій і підрозділів — від Українських Січових Стрільців до УПА. Найбільшим меморіальним цвинтарем поза Україною є кладовище у містечку Саут Баунд Брук на сході Сполучених Штатів. Там поховано понад тисячу колишніх вояків. Серед них — генерали і козаки та козачки Армії УНР, комбатанти УГА і УСС, УПА, «Карпатської Січі».

У молодіжному хабі Обласного молодіжного центру Полтавської обласної ради також йшлося про меморіал у Саут-Баунд-Брук, який побудував Патріарх Мстислав (в миру — Степан Скрипник) — уродженець Полтави, небіж Симона Петлюри, воїн полку імені Костя Гордієнка Армії УНР, ординарець свого дядька. Головною справою життя Патріарха Мстислава стали національний меморіал і православна церква. Окрім Свято-Андріївського православного собору, в комплексі є цвинтар для поховань українців-видатних діячів культури, освіти, меценатів та воїнів. Вважав, що це не просто Собор, а братська могила з пам’ятником на ній всім тим, хто загинув під час Голодомору.

«У клепсидрах (оголошеннях-некрологах про смерть) або в інших статтях про померлу людину діаспорці вказували місце її поховання, майже всі написи на надгробних плитах написані українською мовою. У діаспорі вважали, що неправильно витрачати гроші на квіти на могилу. Пам’ять про людину зберігається не в такий спосіб. Треба випустити книжку, профінансувати сиротинець, допомогти військовим або невійськовим особам із інвалідністю, „Пласту“, Спілці української молоді тощо. Формувалася певна етика, певна культура пошанування, ставлення до героїв. Траплялися випадки, коли я фотографував надгробні плити українських воїнів УПА чи Армії УНР та оприлюднював світлини у Фейсбуку, і після цього користувачі соцмережі повідомляли про свою рідню, звідки походить похований у США.Запитували як знайшов могилу, як склалося життя, чи була сім’я, адже вважали, що родич загинув багато років тому у боях з москалями. А ще вдалося переписати й доповнити деякі історичні матеріали з тієї інформації, що зібрав з пам’ятних плит», — поінформував дослідник.

Після прочитання лекції пан Вахтанг відповів на низку запитань полтавців щодо вшанування воїнів та розповів про бригаду «Хартія» НГУ, у якій несе службу. Її символіка — лук, завжди готовий до бою. Це був Слобідський козацький полк. До цього полку як формування на кшталт нинішньої територіальної оборони нього ще у козацькі часи долучалися мешканці Слобідчини, щоб захищати свій край. Як тепер. Нині 90% особового складу бригади — це вчорашні цивільні особи, котрі не збиралися воювати, мали зовсім інші плани на життя. Але, як і українське воїнство раніше, стали під тією самою символікою, під тим самим прапором проти того самого ворога.

«Якщо ми не вивчаємо і не шануємо українських захисників, які воювали у ті часи, ми зневажаємо сучасну боротьбу Українського народу за свою незалежність», — прокоментував Вахтанг Кіпіані. І висловив переконання: «вивчення меморіалів українських захисників потрібне задля використання досвіду Патріарха Мстислава та інших українців у діаспорі з метою спорудження в Україні на віки сучасних, достойних меморіалів полеглим воїнам Сил оборони; щоб віднайти імена та історії українських захисників, які були втрачені та пам’ятати й вшанувати їх; аби українське суспільство врешті збагнуло істину, що загарбницькі війни проти задля знищення української нації та росії росіяни триває вже не одне століття».

Історик і воїн Кіпіані також мав ефіри на місцевому телебаченні та Українському радіо «Полтава» НСТКУ (ведучий Олександр Бобошко). «Нині формується своя оригінальна культура пошанування полеглих воїнів у кожному місті, проте важливо, щоб ці питання були закріплені на законодавчому рівні. Бо це справді народна пам’ять. Має бути осмислена державна політика на різних рівнях. Будівництво Національного пантеону, будівництво Національного військового меморіального кладовища. Також необхідно для кожного села і міста зробити окремий реєстр поховань», — висловив думку пан Вахтанг.

Полтавський офіс УІНП (за матеріалами сайтів ПУЕТ, ПНПУ, інтернет-видань та соцмереж)

Світлини: Олександр Розум