«Розповідаю, як вижити — показую власним прикладом»: після поранення полтавець проходить службу в ТЦК
— Добровольцем пішов у 22-му році, як почалося повномасштабне вторгнення. Мене спочатку не брали — три дні ходив щодня, але в першу чергу брали по червоних повістках — фахівців, які мали ВОС. А я ж був простий будівельник. Та 27 лютого нас трьох — мене, мого товариша і «Валькірію» (з нами була жінка) взяли, бо мали водійські посвідчення. Тоді якраз потрібні були водії. Я потрапив у частину зв’язку. Присягу приймав ще в Одесі під час строкової служби, відтоді мав сержантське звання, тому нас трохи навчали і ми одразу приступили до виконання обов’язків, — розповідає полтавець, військовослужбовець П’ятого відділу Полтавського районного ТЦК та СП старший сержант Олександр Гаєвський.
Спочатку старший сержант керував харчоблоком, але невдовзі написав рапорт на переведення у бойову частину. Просився, каже воїн, у десантно-штурмові війська — бо це робота для справжніх чоловіків, вважає. Та на початку літа був переведений до королівських піхотинців — 24 окремої механізованої бригади імені короля Данила.
Упродовж трьох місяців проходив навчання в одному з українських навчальних центрів. «Мене вчили інструктори чотирьох країн світу», — зазначає воїн. Отримав військову спеціальність бойовий медик.
Перший бойовий досвід у складі «королівської піхоти» Олександр отримав на Півдні — на Херсонському та Миколаївському напрямках. Разом з побратимами виконував бойові завдання, а також надавав невідкладну медичну допомогу пораненим, допомагав виносити їх до точки евакуації.
Восени пройшов ще один навчальний курс та став командиром бойової машини. Його основним завданням була евакуація поранених. Броньованим транспортом виїжджав якнайближче до позицій, нерідко практично під обстрілами, щоб забрати військових, які отримали поранення, та вивезти до медеваків, які транспортують воїнів до стабпунктів.
На початку зими у складі підрозділу був передислокований на Донеччину. Виконував завдання на Бахмутському напрямку.
31 грудня 2022 року під час штурму їх позиції старший сержант отримав численні осколкові вогнепальні поранення: зачепило органи черевної порожнини, поламало ребра.
— Був обстріл і одного з хлопців поранило. Потрібна була евакуація, я прийняв рішення виходити, щоб доставити пораненого до медиків. Під час виходу ми потрапили під ще один обстріл. Я перемотав побратима, перемотав себе. Наклав собі оклюзійну пов’язку та втратив свідомість. Коли опритомнів, було вже темно. Виповзали годин шість — вийшли на позиції суміжників. Хлопці допомогли нам, дали води попити, викликали евакуацію. Мене забрали і одразу повезли на операцію.
Після важкої операції були два тижні реанімації — тоді Олександр був між життям і смертю. Та завдяки піклуванню медиків зміг вижити. Декілька місяців лікувався та відновлював здоров’я.
Після повернення до строю пройшов ВЛК та був визнаний придатним до служби в тилових підрозділах і переведений до П’ятого відділу Полтавського районного ТЦК та СП в місто Зіньків.
Періодично Олександр буває залучений до заходів з оповіщення. Зізнається, наказ виконує, але дуже не любить таку роботу. Тому що часто доводиться стикатися з неповагою з боку цивільних чоловіків та нерозумінням такого поняття як військовий обов’язок.
— Звісно, чимало людей, які розуміють. Вони кажуть, так, хлопці, ну, я розумію, що це ж ви не просто так придумали собі ходити містом. Але є такі, хто посилає так далеко, що я навіть дороги не знаю. Вони не відчувають, що триває війна — бо ж ворог далеко, місто не бомблять, ніхто не стріляє. Їм байдуже, що ми поранені та контужені: «А чого ти тут у тилу, іди, воюй далі. А я буду далі в кафе сидіти». Для таких ми герої тільки коли там, на фронті, 24/7 в окопах б’ємося за них та їх родини, — відзначає старший сержант. — Зараз я за станом здоров’я не можу виконувати бойові завдання. Та як сержант-інструктор з медицини та мінної справи навчаю хлопців, які хочуть щось почути й чомусь навчитися. Розповідаю, як вижити — показую власним прикладом. Тому що наша основна задача, усіх українців, вижити, вистояти та разом перемогти окупантів.
© Група комунікацій Полтавського обласного ТЦК та СП
