Дмитро: шлях психолога на службі у 17-й Полтавській бригаді
У 2021 році Дмитро закінчив Київський університет імені Тараса Шевченка за спеціальністю «Психологія». Однак його шлях до ролі військового психолога розпочався не відразу: два роки він служив командиром відділення, керуючи вісьмома бійцями. Коли у 2024 року в бригаді розпочалося розширення психологічної служби, йому запропонували стати психологом батальйону. Для офіцера це було можливістю допомагати значно більшій кількості людей. «Раніше я відповідав лише за відділення, а тепер можу бути корисним усім, хто звертається за допомогою», — розповідає Дмитро.
Ще працюючи молодшим командиром, він використовував свої знання психології, допомагаючи підлеглим. Інтуїтивно вислуховував їхні проблеми та давав поради. Але свою освіту не розкривав, побоюючись, що бійці можуть сприймати це як спробу маніпуляції. Ставши психологом, Дмитро зберіг принцип рівності у спілкуванні. Він вважає, що повага та відкритість допомагають будувати довіру. Цей підхід став основою його роботи як психолога.
Ключовими завданнями спеціаліста стали інструктажі перед бойовими завданнями, де оцінюється психологічний стан бійців і їхня готовність до виконання завдань. Не менш важливими є дебрифінги — зустрічі після повернення з позицій, на яких бійці можуть обговорити накопичені емоції. Психолог допомагає їм позбутися стресу, щоб той не перетворився на бар’єр для подальшої служби. Він розповідає, що робота з емоціями — це не тільки про підтримку, але й про бойову ефективність. «Якщо боєць позбувся зайвого тягаря, він може зосередитися на завданнях, а не на внутрішніх страхах», — зазначає він.
Одним із ключових чинників, що допомагає фахівцю у роботі, є його власний бойовий досвід. Коли бійці дізнаються, що він був командиром відділення, їхнє ставлення до нього змінюється. «Коли вони розуміють, що я знаю їхні труднощі не з чужих слів, рівень довіри різко зростає», — пояснює Дмитро. Це дозволяє йому краще розуміти проблеми, які солдати приносять на дебрифінги. Вони розповідають про втрати, страхи, моменти відчаю. Офіцер не просто вислуховує їх, а допомагає знайти способи, як із цим жити.
Він наголошує, що страх є природною реакцією на бойові дії, і в цьому немає нічого соромного. «Головне — не ігнорувати страх, а навчитися його використовувати», — каже Дмитро. Його завдання — допомогти бійцям прийняти цю емоцію, а не ховатися від неї. Окрім роботи з особовим складом, психолог також допомагає командуванню зрозуміти проблеми підлеглих. Він доносить до офіцерів запити, страхи та емоційний стан солдатів, якщо ті не наважуються говорити про це самостійно.
Дмитро вважає важливим, щоб на передовій працювали капелани. Він відзначає, що їхня присутність дає бійцям додаткову впевненість. «У людей має бути те, у що вони вірять. Це дає їм сили йти вперед», — розповідає він. Одна з історій, яка особливо вразила спеціаліста, пов’язана з вірою бійців: «Один із хлопців сказав, що всі, хто перехрестився перед боєм, повернулися живими. У це можна вірити чи ні, але для когось це має величезне значення».
Повернення з передової — це не лише відпочинок, а й можливість психологічної реабілітації. Дмитро зазначає, що найкраще з цим справляється час, проведений із сім’єю. «Сім’я — це найкраща підтримка. Ніхто не може замінити цього тепла», — говорить він. Проте і після повернення офіцер залишається доступним для бійців. Він завжди готовий вислухати тих, хто хоче виговоритися чи поділитися пережитим.
Сьогодні психолог виконує складну, але надзвичайно важливу місію: підтримувати бойовий дух і психологічне здоров’я бійців. Його шлях — це поєднання професійних знань, бойового досвіду та людяності. Він допомагає солдатам знаходити сили йти вперед, розуміючи, що його робота — це не лише обов’язок, а й покликання.
Артем БАРХАН
