Військовий, пілот-ас, Герой України: у Полтаві відкрито табличку з QR-кодом на честь Оксанченка

На табличці є QR-код з посиланням на сторінку, де вміщена інформація про Олександра Оксанченка. Кожен охочий турист, мешканець громади або конкретно вулиці Оксанченка завдяки QR-коду на табличці може прочитати текст та прослухати аудіорозповідь про Героя, що підготовлені Платформою пам’яті «Меморіал», яка збирає дані про полеглих Героїв російсько-української війни в межах проєкту «Герої наших вулиць» за підтримки Українського культурного фонду (УКФ).

Ганна Оксанченко, донька полеглого Героя, розповіла: «Батько народився у невеличкому селі на Дніпропетровщині. І, будучи маленьким сільським хлопчиком, мав велику мрію: підняти в небо літак і здійснити вищий пілотаж. Він довів, що українці мають що показати, мають великий досвід. Що українці на рівні зі світовими країнами, у яких і на той час, і зараз є сучасна техніка. Він зміг довести всьому світу, що нам є ким і чим пишатися. Полковник Олександр Оксанченко, знаний як „Сірий вовк“ — не тільки майстер повітряних маневрів, а й символ відваги та самопожертви».

У церемонії відкриття дошки взяли участь захисники України від росіян, воїни ЗСУ із ескадрильї 18-ї окремої бригади армійської авіації ім. Сікорського. Заступник командира Юрій Писанка поділився думками і спогадами: «Саме за Олександра Яковича скажу: це людина, яку знає не лише мікрорайон Авіамістечко у Миргороді, не лише Полтавська область і не лише Україна. Людина, яку знає весь світ через не просто за участь у авіашоу. Це неодноразові перемоги. Людина робила з цього шматку металу те, що комусь просто незрозуміло».

«Всі наші герої гідні такого вшанування, адже саме завдяки їм ми є, і боремося за свою країну. Встановлення таких інформаційних табличок — ще один крок у формуванні нашої культурної ідентичності та збереженні історичної пам’яті. Завдяки „Стріткодам“ історія стає ближчою і доступнішою, а кожна вулиця — живим нагадуванням про тих, завдяки кому маємо наше сьогодення», — зазначила Катерина Ямщикова.

«Вулицю Степового фронту рішенням сесії міськради перейменовано на честь Оксанченка. Це була не лише ініціатива нашої робочої групи з деколонізації топонімії при Інституті розвитку міста та від побратимів-захисників, але й вибір громади — так проголосували полтавці на інтернет-платформі „Едем“. Оксанченко глибоко — душею і розумом усвідомлював, що історія україно-російських стосунків — це історія постійних війн, спроб поневолити українців, вбити нашу ідентичність. Переконував, наскільки важливо інвестувати в авіацію, про які б величезні кошти не йшла мова. Казав, що аби це розуміти, потрібно просто вивчати історію. Бачимо зараз, що він не помилявся. Проєкт „Стріткод“ — це приклад, як популяризувати нові назви вулиць сучасно. Тому УІНП активно його підтримав і для цього тісно співпрацює із громадською організацією „Історична платформа“ у Києві і Вінниці. А тепер і у Полтаві, де до кінця року планується встановити ще 15 інформаційних табличок на перейменованих вулицях», — наголосив у виступі на церемонії відкриття дошки Оксанченку представник УІНП в Полтавській області Олег Пустовгар.

«Наші таблички з QR-кодом ідентичні, але їх стилізують під символічні кольори кожного міста. Ми створили платформу, долучили волонтерів, які готують і пишуть тексти, це історики, які вивчають і перевіряють тексти. А якщо говоримо про Героїв війни з росіянами, то ця інформація надана родинами, близькими, побратимами, от як ми, зокрема, працювали з інформацією про Олександра Оксанченка», — сказала Інна Крупник, голова ГО «Історична платформа» і координаторка проєкту.

З нею Катерина Ямщикова підписала Меморандум про співпрацю. Він передбачає реалізацію спільних просвітницьких заходів та кампаній, що сприятимуть посиленню інформаційної безпеки громадян України, збереженню історії України, збільшенню історично-ціннісного громадського та міського простору, популяризації та меморіалізації історичних постатей та Героїв України, поширенню верифікованої інформації про них.

Довідково. Серед масиву інформації за QR-кодом на табличці розміщено й таку розповідь:

«Оксанченко — людина-легенда, людина честі, офіцер, для якого людяність посідала чи не найперше місце в житті. Олександр Якович народився й виріс на Дніпропетровщині, в невеличкому селі Маломихайлівка. Закінчив школу із срібною медаллю. Малим хотів бути і прикордонником, і комбайнером, що було звичним для сільських хлопчаків. Але покликом душі стала авіація: Сашка звабило небо. Тож без знайомих, покровителів чи заведеного в ті часи «блату» юнак пішов за своєю мрією «літати»: вступив до Харківського вищого військового авіаційного училища.

По закінченню навчання з 1989 року проходив військову службу на льотних посадах — свого роду кадровий шлях пілота. Від льотчика-інструктора в Дніпропетровську (до 1996 року), до заступника командира військової частини з льотної підготовки та інструктора-пілота в Миргороді Полтавської області (1996–2022 роки). Після Скнилівської трагедії 2002 року авіаційні покази були в Україні заборонені, тож пілотажна школа переживала певний занепад. І коли Оксанченко потрапив на службу у Миргород, його наставниками стали видатні українські аси вищого пілотажу — полковники Іван Черненко, Федір Тищук і, безумовно, льотчик-снайпер генерал-лейтенант Василь Нікіфоров. Завдяки спільним старанням заслужених пілотів та молодого Оксанченка, який зібрав із числа найкращих льотчиків-винищувачів групу охочих освоювати вищий пілотаж, як він сам, тоді вдалося відродити пілотажну школу.

Підлеглі та побратими Олександра Яковича з його рідної 831-ї Миргородської бригади тактичної авіації відзначали його як мудрого, скромного, доброго, уважного офіцера з напрочуд тонким почуттям гумору. На своїй улюбленій «пташці» — винищувачі Су-27 — Оксанченко весь час удосконалював професійну майстерність. Він став першим пілотом за часів незалежності, який зміг опанувати всі фігури вищого пілотажу. У 2016 році на міжнародному авіашоу в Словаччині в складі команди Повітряних Сил України тоді вже полковник Олександр Оксанченко здивував публіку надскладною програмою з фігурами вищого пілотажу й косими петлями під 90 градусів. Ті фігури вищого пілотажу — петлі, бочки, перевороти — завжди були для полковника не лише програмою для авіашоу, а перш за все елементами повітряного бою, які військовий льотчик Оксанченко впроваджував під час бойових вильотів від 2014 року.

Потім були тріумфальні виступи і в інших країнах. Після 2016 року віртуозний пілот неодноразово представляв Повітряні Сили України й перемагав на міжнародних авіашоу в Європі: Чехія, Румунія, Угорщина, Польща, Словаччина, Бельгія, Мальта, Данія та Велика Британія. SIAF, The Royal International Air Tattoo, International Airshow-2017, Czech International Air Fest — ось ті авіашоу, в яких брав участь полковник. Його почерк і стиль виконання фігур вищого пілотажу став впізнаваним та унікальним, і тепер їх знає весь світ.Чи не найбільший ажіотаж серед публіки українські пілоти спричинили на шоу у Великій Британії. Свого часу Олександр Якович скромно коментував свій виступ: «Міжнародний авіаційний показ „The Royal International Air Tattoo“ — один з найпрестижніших у світі. Свої пілотажні програми на ньому показують найкращі фахівці на найновітніших та найсучасніших видах авіаційної техніки. Ми виконували віражі на повних форсажах, проходи на малій та великій швидкостях, бойові розвороти з поворотом у внутрішній бік, проходи з випущеним шасі та бочка з випущеним шасі, бойові розвороти з бочками. Англійська погода внесла свої корективи в програму польотів, але ми показали гарний результат». Логічно, що військовий пілот-ас мав багато учнів, яких по-батьківськи любив та яким по-менторськи передавав свою майстерність. Пройти вишкіл в Оксанченка мали за честь усі молоді пілоти України — ті, які в повітряних боях прийшли йому на заміну. Військова служба, в тому числі в формі навчання та передачі досвіду, була для Олександра Оксанченка не просто кар’єрою, а почесною місією всього його життя.

«Перший виліт — надзвичайно важливий в житті кожного льотчика. Ти вперше опиняєшся сам-на-сам із бойовим літаком, і лише від тебе, твоєї оперативності та правильності ухвалення рішень під час польоту залежить успішність виконання завдань. Керманич крилатої машини повинен не лише досконало оволодіти технікою пілотування, а й навчитися правильно розподіляти увагу під час польоту», — такою була наука від Оксанченка.

Як кадровий військовий льотчик Олександр розумів важливість авіації у війні. Тож у 2014-му, коли російська армія розпочинає війну на сході України, він одним із перших піднімається в небо на захист країни. Виконує десятки бойових вильотів зі знищенням противника до моменту, коли активна фаза протистояння призупиняється. До 2018 року, свого 50-річчя й граничного строку перебування на військовій службі, Олександр Якович налітав понад 2000 годин. Із таким багажем того року вийшов у запас, на парадному кітелі літуна — орден Данила Галицького та медаль «За військову службу Україні». Олександр встиг трохи посмакувати цивільного життя: у 2016-му став людиною року в Миргороді й почесним громадянином міста, а протягом 2020-го був депутатом Миргородської міської ради.

Втім, із перших годин повномасштабного вторгнення Олександр Якович повернувся в небо й узяв удар на себе, вірний країні й побратимам. Він став одним із перших «Привидів Києва» — асів, які захищали нас в перші дні війни після 24 лютого 2024 року й наводили шалений страх на ворога. Не в останню чергу оберігаючи не тільки небо та країну, а й молодих пілотів від передчасної загибелі. Він дав їм можливість набути досвіду та продовжити його справу. Останнім для Олександра Яковича став політ 25 лютого 2022 року, в другий день повномасштабного вторгнення в небі над Києвом, яке він тримав до останнього подиху. Відволікаючи на себе ворожу авіацію й даючи можливість врятуватися своїм побратимам, легендарний пілот Олександр Оксанченко героїчно загинув у повітряному бою. Свою почесну місію він виконав до кінця, віддавши найцінніше — власне життя. Вже 28 лютого 2022 року йому було присвоєно звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» посмертно. Поховали захисника 6 березня 2022 року на військовому цвинтарі у місті Миргороді».

Полтавський офіс УІНП (за матеріалами офіційних сайтів проєкту «Стріткод» та Полтавської міської ради)