«Нас не подолати!». Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Наслідком Першого (це студентська «Революція на граніті» у жовтні 1990 року та масштабні мітинги й демонстрації Народного Руху України 1989, 1990 і 1991 років) стали відновлення державної незалежності України і розпад СРСР. Третій Майдан (або Революція Гідності) як перший переможний бій у російсько-українській війні, успішне повстання за незалежність утвердив назавжди шлях «Геть від Москви!». Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або «Помаранчевої революції». Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото «совка» і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року, тобто дня оголошення результатів переголосування. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції. Результатами її і правління Віктора Ющенка стали утвердження України як самостійної держави, вагомі кроки до ЄС і НАТО; становлення «середнього класу»; започаткування політики національної пам’яті як державної, зокрема відновлення історичної правди про голодомор-геноцид; сплеск української національної свідомості, відродження української мови і культури; розвиток громадянського суспільства й різних свобод — слова, економічних, політичних, громадянських. Сьогодні розповідаю про Полтавський вимір Помаранчевої революції.

Початок 21 століття. Настрої на Полтавщині. «Пускові гачки» помаранчевого протесту

Попри події Першого Майдану, попри відновлення державної незалежності України 24 серпня 1991 року політичний простір Української держави на відміну від Польщі чи інших країн східної Європи з колишнього просовєтського табору залишався паталогічним: ішла боротьба не за концепції розвитку країни серед державницьких партій лівого чи правого спектру, а між проукраїнським та проросійським таборами. Останніх не бракувало як у владних коридорах, так і у комуністичній партії. Влада Кучми публічно начебто публічно декларувала курс так званої «багатовекторності», тобто балансування між росією та інтеграцією до ЄС і НАТО. Але насправді не було й близько чіткої політики, спрямованої на позбавлення економічної, політичної та ментальної залежності від росії.

Проте вибори до Верховної Ради (ВР) 2002 року започаткували зміну світогляду багатьох українців у бік української національної ідеї, окреслили як лідерів, так і аутсайдерів серед політичних партій і блоків. Перше місце за пропорційною системою посів проукраїнський блок «Наша Україна». До нього входили Народний Рух України, партії «Реформи і Порядок», «Вперед, Україно!», Конгрес українських націоналістів, християнські партії та ін. На Полтавщині ця сила попри незаконне втручання проросійської влади теж отримала суттєву кількість симпатиків. Натомість блок «За єдину Україну!» (у народі прозвали «За Єду!», до нього належала й партія регіонів (ПР) Януковича) та СДПУ (о) на чолі із Медведчуком отримали мало. Тобто проросійські, провладні сили втрачали авторитет. Але змін, на які так очікували люди, не відбулося. Попри підтримку більшістю населення проукраїнських сил, на керівних посадах засідали старі кадри з лояльних до Росії Партії регіонів, СДПУ (о) та їхніх менших партійних сателітів. До речі, представники останньої партії особливо стали домінувати в органах виконавчої влади після призначення Главою Адміністрації Президента України Віктора Медведчука — кума правителя росії Путіна. «Касетний скандал», пов’язаний з оприлюдненням записів щодо причетності президента Кучми до вбивства журналіста «Української правди» Георгія Ґонґадзе та до постачання українських систем радіорозвідки диктаторській владі Іраку призвели до суттєвої ізоляції України з боку США і ЄС й штовхнули Кучму до участі у так званому «Єдиному економічному просторі», який був ворожим інструментом з утримування України у сфері російського впливу.

Все це поглиблювало прірву між населенням і проросійською владою. В Україні, і на Полтавщині зокрема, визрівала революційна ситуація.Восени 2002 року почалися акції протесту. Зокрема, 16 вересня, у день трагічної загибелі головного редактора інтернет-видання «Українська правда» Георгія Гонгадзе, опозиційні сили провели у Києві та областях, в тому числі на Полтавщині багатотисячні акції «Повстань, Україно!». Ними практично розпочалася підготовка до президентських виборів.

Реальними претендентами на найвищу посаду були лідер опозиційних, українських сил Віктор Ющенко (виступав за українське культурне і економічне відродження та інтеграцію України до ЄС і НАТО) та ставленик росії Віктор Янукович. Його риторика «крутилася» навколо ідей посилення проросійського вектора зовнішньої політики, захисту російської мови, надання їй статусу другої державної та маніпулятивної ідеї «Донбасу як годувальника України».

Виборча кампанія. Російські впливи

Проросійська влада на Полтавщині, ясна річ, стала на бік Януковича. Автор цих рядків тоді був заступником голови Полтавської обласної організації Народного Руху України та заступником керівника обласного штабу Віктора Ющенка з питань співпраці зі ЗМІ. Тож впевнено стверджую: на Полтавщині агітаційна робота штабів блоку «Наша Україна» й ширшої коаліції «Сила народу» велася в умовах найжорсткішої протидії і тотальної інформблокади. На шляхах і вулицях Полтавського краю бовваніли бігборди тільки путінського кандидата та гасла на кшталт «Полтава за Януковича!», «Лікарі за Януковича», «Освітяни за Януковича». З кожної вітрини магазину (чи навіть з вікна державної установи, навчального чи лікувального закладу) проглядався портрет путінця Януковича.

По суті, передвиборча кампанія осені 2004 року у виконанні штабів Януковича була частиною антиукраїнської інформвійни, яку росія розпочала при Єльцину відразу після референдуму за незалежність 1 грудня, і «розкочегарила» після приходу в Кремль кагебіста і феесбешника Путіна. Мета усіх російських інформкампаній — від царя Петра I з його анафемами Мазепі і до Путіна-Януковича — завше була одна: зберегти свій імперський вплив на Україну.

Тоді, 20 років тому, інтернет-сайти робили лише перші кроки до популярності, мали вагу газети, радіо, телеканали. Пригадую, як влітку 2004 року мені вдалося розмістити у популярній газеті «Полтавський вісник» статтю про масові зустрічі із Віктором Ющенком у Чутовому, Кобеляках, Машівці, Нових Санжарах та у Карлівці. 

А вже через пару тижнів міська влада Анатолія Кукоби — колишнього 2-го секретаря Полтавського міськкому комуністів, регіонала і прихильника Януковича «запропонувала» головному редакторові газети Павлові Стороженку звільнитися «за власним бажанням» лише за те, що пропустив до друку мою статтю. Відтоді цензура у цій газеті з боку засновників (міська рада) ще більше посилилась. Точно знаю, як «перепадало на горіхи» редактору газети «Зоря Полтавщини» Леоніду Думенку від цензорів обласної влади (аж до інсультного стану) лише за дещицю моїх «ющенківських» дописів. Згадані статті — то хіба кілька краплин на тлі дощу владної пропаганди!

Як бачимо, наш штаб, на відміну від «януковичівського», не мав змоги часто публікувати правду у газетах, тож практикували друк і поширення масовим накладом спецвипусків інформаційного бюлетеня Полтавської обласної організації Народного Руху України «Полтава-рухінформ». Мав честь редагувати цей ЗМІ. Процитую з нього про тодішні зловживання промосковських холопів: «А зверніться до органів місцевого самоврядування, керівників установ, власників магазинів, кав’ярень — що почуєте? Одні просять вибачення, бо влада заставляє, а в них же бізнес… керівники тільки руками розводять, мовляв, ви ж самі все розумієте. Тисячі медиків, вчителів, держслужбовців заставляють збирати підписи за Януковича. Частіше збирають просто на підприємствах, установах, аніж ходять по квартирах, по хатах. І скрізь сіють страх позбавити людей роботи, якщо хтось у чомусь не послухається».

За вказівкою представників виконавчої влади та органів місцевого самоврядування Полтавщини відбувалося інформаційне зомбування краян. Приміром, за прикладом із часів СРСР періоду Леоніда Брєжнєва готувалися і публікувалися різні штучні примітивні совкові псевдозвернення до полтавців із закликом проголосувати тільки за Януковича. Наприклад, звернення представників трудових колективів, громадськості Полтави та Полтавського району до виборців; звернення загальних зборів асоціації керівників закладів освіти м. Полтава; звернення педагогічних працівників м. Полтава; звернення керівників промислових підприємств м. Полтава.

Також в пам’яті зринає й ганебний «релігійний фактор». Кожен охочий може знайти у облбібліотеці підшивки полтавських газет з публікаціями агітаційних звернень за Януковича єпископа Полтавського і Кременчуцького Філіпа. Він оголошував підтримку від імені єпархії Російської православної церкви (РПЦ), яка і тоді, 20 років тому, і нині (поки що!) намагається маскуватися під назвою «УПЦ». Священики Московського патріархату на Полтавщині не лише відверто агітували за Януковича навіть на недільних проповідях, але й не цуралися «чорнової» роботи: роздавали листівки з брудними пасквілями проти Ющенка, виступали на телебаченні, знімалися у відеороликах, їздили у передвиборчі тури тощо. Одне з таких зібрань у Полтавській обласній філармонії виявили і зафіксували на відео наш штаб та активісти руху «Чиста Україна»: там помічники єпископа Філіпа… проводили передвиборчий інструктаж, розподіляли на кожне благочиння і громаду УПЦ (читай РПЦ) десятки тисяч «чорнопіарівської» антиющенківської друкованої продукції без вихідних даних. А студентів вишів Полтави (особливо адмінресурс лютував у «політехніці») змушували брати участь у совкових зібраннях на підтримку проросійського кандидата Януковича, приміром 21 вересня і 15 жовтня 2004 року.

Відтак Ющенко обрав інший надійний спосіб спілкування — об’їхати всю Україну і стати віч-на-віч перед виборцем. Щодня кілька зустрічей. 5 вересня 2004 року проросійська влада вдалася до спроби вбивства. Отруєння діоксином й госпіталізація унеможливили зустрічі на кілька тижнів. На Полтавщину помаранчевий кандидат приїде аж через 53 дні після замаху на життя: 28 жовтня 2004 року вдень Ющенко відвідав Кременчук, а увечері Полтаву.

Упорядники книги «Полтавщина. Історичний нарис» повідомляють: «До другого туру вийшли Віктор Ющенко, який набрав 39,87 відсотка (11 125 395 голосів) і Віктор Янукович — 39,32 відсотка (10 969 579 голосів). На Полтавщині за Віктора Ющенка проголосувало 43,64 відсотка виборців, Віктору Януковичу віддали перевагу 25,95 відсотка. В голосуванні першого туру в області взяли участь 988 604 виборці (77,59 відсотка). В усіх територіальних виборчих округах (у Полтавській області їх було 8) переміг Віктор Ющенко. Зловживання і порушення виявилися не тільки на Сході та Півдні України, вони фіксувалися скрізь, у тому числі й на Полтавщині. Основні проблеми стосувалися насамперед неякісного складання списків виборців (у день голосування 31 жовтня судами області було розглянуто 1717 справ). Проблеми виникали під час здачі документації з дільниць — у деяких протоколах не сходилися цифри, а декілька дільничних комісій взагалі мусили переписувати нашвидку документи, розшукуючи серед ночі своїх членів по домівках. Щодо обласного центру, то тут Віктор Янукович, без сумніву, скористався потужним адмінресурсом (до речі, його довіре­ною особою був народний депутат, колишній мер Полтави Анатолій Кукоба). У місті спостерігалася плутанина в списках виборців, фіксувалися погрози про звільнення з роботи працівників бюджетних ус­танов, якщо ті не напишуть заяв про голосування вдома. Завдяки активному спротиву діям місцевої влади у Полтаві Віктор Янукович набрав лише 32 відсотка, а Віктор Ющенко — 44 відсотка».

Між першим та другим турами проросійська влада вела себе оскаженіло, потворно і агресивно. Злива чорнопіарівських брехливих листівок.

У ніч з 18 на 19 листопада, невідомі зловмисники задля чергової дискредитації Віктора Ющенка пообписували паркани і будинки образливими написами й облили помаранчевою фарбою центральні вулиці Полтави, корпуси педуніверситету, пам’ятник учасниці опору і вигнання нацистів з території України Лялі Убийвовк та Спаську православну церкву. На всеукраїнських та полтавських телеканалах «крутили» ролик російських політтехнологів про, начебто, поділ українського народу на кілька сортів.

Пригадую день голосування, 21 листопада. Керівник нашого штабу Валерій Асадчев розпорядився створити групи оперативного реагування на порушення. Для їх потреб чимало помаранчевих волонтерів зголосилося надати авто та відеокамери, щоб зняти порушення на відео. Так сталося, що у одній із автівок з камерою опинився і я. Вдалося зафіксувати прояви агонії влади: у день голосування від дільниці до дільниці у Полтаві під прикриттям…міліції (!!!) «каталися» мікроавтобуси, «пасажири» яких не соромилися «голосувати» по кілька разів! Скажімо, на четверту годину дня 31 жовтня було зафіксовано десять таких машин!

Причетними до фальсифікацій виявились ряд керівників та посадових осіб у Гадяцькій райдержадміністрації, Гадячі, селі Березова Лука Гадяцького району, у 151-му та 152-му округах Полтавщини. Виявлено сотні осіб, які «голосували» по кілька раз, найбільше — у Карлівському районі та Кременчуці.

Керівник ЦВК Ківалов оголосив про «перемогу Януковича». Такі цинізм і брутальність збурили багатьох. Люди не захотіли терпіти брехню і приниження, вийшли на акції спротиву, які увійшли в історію під назвою «Помаранчева революція».

Помаранчеві революційні події на Полтавщині: самоорганізація, хроніка, лідери, символи, атрибутика

Епіцентром протестів у облцентрі став майдан біля Полтавської облдержадміністрації, де полтавці демонстрували здатність до самоорганізації. Домінували помаранчеві прапори з логотипом у вигляді підкови зі знаком оклику й написом «Так!», наліпки, плакати, а також елементи одягу помаранчевого кольору: накидки (дощовики), хустки, шарфи тощо. Поширеними гаслами стали «Разом нас багато, нас не подолати!», «Полтавщина за Ющенка», «Ні —фальсифікаціям!», «Ми за Ющенка» «Свободу не спинити», «Разом — сила!», «Вони брешуть!» та ін.

22 листопада, орієнтовно о 17 годині 30 хв. в Полтаві на майдані перед приміщенням обласної ради та обласної держадміністрації відбувся кількатисячний мітинг, який вів правозахисник Анатолій Банний.

Велелюдне зібрання відбулося. Промовляли депутат ВР Степан Бульба, художниця Юлія Петушинська, народні депутати України: голова обласних організацій Народного руху України та товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка Микола Кульчинський, керівник регіонального штабу коаліції «Сила народу» Валерій Асадчев, автор цих рядків, представники місцевого робітництва, студентства, вчителі, лікарі. 

У резолюції мітингу містилася вимога негайної відставки ЦВК за систематичне порушення виборчого законодавства, незабезпечення чесних і прозорих виборів. У ній зокрема, говорилося: «Режим хоче вкрасти перемогу у народного кандидата Віктора Ющенка — перемогу всіх нас! Як і попереджали лідери народної опозиції, нинішня влада намагається під виглядом виборів остаточно встановити в Україні диктатуру криміналу на чолі зі своїм ставлеником. Незважаючи на шалений тиск, залякування, підкупи Полтавщина зробила свій свідомий вибір — понад 60% виборців області проголосували за кандидата від опозиції Віктора Ющенка. Ми, учасники мітингу, висловлюємо беззастережну підтримку діям опозиційних сил у столиці. Ми вимагаємо негайної відставки керівництва ЦВК за систематичне порушення виборчого законодавства, не забезпечення чесних і прозорих виборів, маніпулювання результатами волевиявлення народу; негайного проведення позачергового засідання сесії Верховної Ради щодо політичної ситуації в державі».

У Києві організували пряму супутникову трансляцію з Майдану, чим одразу скористалися провідні світові телеканали. Панорама помаранчевого Майдану потрапила в поле зору багатьох країн світу.

23 листопада учасники «помаранчевого мітингу» біля Полтавської ОДА закликали місцеву владу та правоохоронців захистити вибір народу й вимагали скликання позачергових сесій Полтавської обласної ради та Полтавської міськради. Кобеляцька міська рада на позачерговій 18-й сесії ухвалила політичну резолюцію, в якій стверджувався факт безперечної перемоги Віктора Ющенка у цьому місті. Подібні рішення ухвалили і позачергові сесії Машівської, Білицької, Велико-Багачанської, Решетилівської селищних, Гадяцьких міської та районної, Пирятинської міської, Великобагачанської, Лохвицької і Решетилівської районних рад. Під час пленарного засідання Верховної Ради Віктор Ющенко символічно присягнув на вірність українському народові.

24 листопада ЦВК збрехала таке: Віктор Янукович, мовляв, здобув 49,46% голосів, а Віктор Ющенко — 46,61%. Ці результати суперечили Національному опитуванню (екзитполу), проведеному Київським міжнародним інститутом соціології та Центром Разумкова. Вони показали, що Ющенко отримав 53% голосів, а Янукович — 44%. Того дня «помаранчеві» зайняли «Український дім» у Києві. На Полтавському Майдані було поінформовано: штаб Віктора Ющенка почав оскарження у судах різного рівня.

25 листопада опозиція створила Комітет національного порятунку (КНП), який оголосив про створення Народної самооборони, яка разом з органами внутрішніх справ України та СБУ мала забезпечити правопорядок у державі. Протестувальники зайняли Будинок Федерації профспілок України, в якому розмістився Комітет національного порятунку, та Міжнародний центр культури і мистецтв Федерації профспілок України (так званий Жовтневий палац). Верховний Суд України заборонив Центральній виборчій комісії офіційно оприлюднювати результати виборів до кінця розгляду судом скарги. До Полтавського обласного КНП увійшли студенти, фермери, підприємці, депутати місцевих рад, засновник і головний редактор обласної незалежної газети «Полтавська Думка» Олександр Кулик, автор цих рядків. Діяльність КНП на Полтавщині координували народні депутати України Микола Кульчинський, Валерій Асадчев та Степан Бульба.

Активісти Помаранчевого Майдану провели пікетування сесії Полтавської обласної ради, на якій обговорювалася політична ситуація в країні. Голова облради Володимир Гришко попри незадоволене гудіння «біло-блакитних» (кольори ПР) зайняв виважену позицію, не порушував регламент, надаючи слово й опозиціонерам.

Тож, депутати обласної ради Іван Близнюк і Петро Ворона оприлюднили вимоги обласного КНП та ухвалу мітингу у Полтаві від 22 листопада. Цей день ознаменувався й проривом інформаційної блокади на обласному радіо державної ТРК «Лтава». Заступник гендиректора з радіомовлення Михайло Свириденко прийняв рішення дати в ефір збалансований репортаж про сесію облради. У ньому радіожурналіст «Лтави» Олександр Бобошко висвітлив позиції усіх протиборчих сторін, в тому числі й подав точку зору помаранчевих обранців Близнюка і Ворони. Увечері Петро Ворона і Степан Бульба озвучили вимоги обласного КНП у прямому ефірі обласного радіо (вів передачу Олександр Бобошко).

26 листопада у Полтаві з ініціативи обласного КНП під головуванням Степана Бульби відбулися збори опозиційних депутатів рад Полтавщини. Учасники закликали усіх небайдужих із закликом стати на захист Конституції та обговорили потребу її трансформації у бік парламентсько-президентської моделі.

Полтавська міська рада, контрольована Кукобою, не спромоглася зібратися, щоб висловити позицію. Така зневага спричинила радикалізацію. Тисячі людей, перекривши рух транспорту в центральній частині Полтави, рушили до міськвиконкому Але, не виявивши посадовців на своїх робочих місцях, багатотисячна колона попрямувала до обласної державної телерадіокомпанії «Лтава», де її представникам удалося домогтися прямого ефіру. Зі слухачами радіо «Ваша хвиля» спілкувалися Микола Кульчинський та Степан Бульба.

Студентство та діячі «Молодого Народного Руху» оголосили про створення страйкових комітетів у більшості вишів Полтави. Серед молодіжних громадських ініціатив одну з провідних ролей на Полтавщині відіграли «Чиста Україна», «ПОРА» і «Молодий Рух», діяльність яких координував Євген Янкевич.

До речі, під час виборчої кампанії він двічі зазнавав жорстоких побиттів і нападів від «бандюковичів». Ці злочини досі не розкрито. Студенти історичного факультету Полтавського педагогічного університету (ПНПУ) на чолі деканом Петром Кравченком утворили страйковий комітет. Ним було розповсюджено поміж студентів усіх вишів міста листівку-заклик «покінчити з принизливим життям, що пропонують „бандити при владі“, і взяти участь у всеукраїнському студентському страйку». «Нас підтримує вся Україна і наші викладачі, — йшлося у листівці. — Педуніверситет піднявся і вже ніколи не буде плазувати! Ми вже не одні! Приєднуйтесь!».

27 листопада до помаранчевих протестів долучалися, окрім студентів істфаку ПНПУ, студенти Полтавської аграрної академії. А мешканці Карлівки, Нових Санжар, Решетилівки, Шишак та інших містечок Полтавщини провели пікетування біля місцевих адмінбудівель. Наймасовіша акція відбулася в Гадячі, де на мітинг біля будинку райдержадміністрації зібралося понад 7 тисяч жителів Гадяцького району. Перед гадячанами виступив депутат обласної ради і довірена особа Віктора Ющенка Іван Близнюк. Міський голова Гадяча Тетяна Савченко тоді була вимушена визнати перед людським морем факти фальсифікацій і публічно попросити вибачення. Протести ж у столиці того дня були наймасовішими: за оцінками МВС і міжнародних спостерігачів, у середмісті Києва маніфестувало 1,5 мільйона українців.

28 листопада адміністрація і викладацький склад педагогічного університету стали ініціаторами кількох звернень до освітян. В одному із них зазначалося: «Суспільно-політична ситуація, що склалась в країні, вимагає від нас чіткої громадянської позиції. Ми не повинні допустити знищення демократії, розвалу України як єдиної держави. Пліч-о-пліч станьмо на захист конституційних прав громадян та вільне волевиявлення своїх політичних переконань і свободи вибору. Ми звертаємося до вас із закликом об’єд­натися навколо нинішніх демократичних сил на чолі з Віктором Андрійовичем Ющенком, які виступають за проведення чесних виборів, збереження єдності держави та демократичного розвитку суспільства…». Звернення підписали ректор університету, доктор історичних наук, професор В. О. Пащенко; декан історичного факультету, доктор філософських наук, професор П. А. Кравченко; декан природничого факультету, доктор педагогічних наук М. В. Гриньова; декан фізико-математичного факультету, кандидат фізико-математичних наук Ю. Д. Москаленко; декан філологічного факультету, кандидат філологічних наук, доцент Н. В. Хоменко; виконувач обов’язків декана педагогічно-індустріального факультету, кандидат сільськогосподарських наук В. П. Титаренко; декан факультету фізичного виховання, доцент В. П. Синиця.

А журналістка газети міської ради «Полтавський вісник» Зінаїда Мироненко заявила на мітингу, що «більше не збирається працювати за «темниками».

У місті Сєвєродонецьк Луганської області зародилося зло сепаратизму — відбувся так званий «Всеукраїнський з’їзд депутатів Верховної Ради АР Крим і місцевих рад усіх рівнів». На ньому були присутні Віктор Янукович, голова Харківської обласної держадміністрації Євген Кушнарьов і голова Донецької облради Борис Колесников. Учасники ухвалили резолюцію про визнання Януковича президентом та ймовірність проведення референдуму з питань відторгнення східноукраїнських областей зі складу Української держави. Учасники ж полтавського помаранчевого мітингу висловилися за єдину, неподільну, унітарну, соборну Українську державу; зажадали впродовж 24 годин звільнити Януковича з посади Прем’єр-міністра й відправити у відставку керівників Харківської, Луганської та Донецької областей, а від генпрокурора та голови СБУ — порушити кримінальні справи стосовно проросійських сепаратистів. Популярним того дня серед учасників Полтавського Майдану був гумористичний плакат у вигляді шаржу на Януковича, одягненого у шапку з башт Кремля

29 листопада на майдані біля ОДА удень було розгорнуто наметове студентське містечко, яке стало одним із символів Помаранчевої революції на Полтавщині.

А увечері на мітингу про підтримку помаранчевого протесту оголосили позапартійні інтелектуали з національно свідомої інтелігенції: професор Петро Кравченко, доценти Микола Степаненко, Юрій Волошин, Віктор Ревегук; художній керівник Полтавської обласної філармонії Володимир Любанський, викладач гімназії № 6 м. Полтава Едуард Фісун, письменники, поети, члени Полтавської обласної організації Національної спілки письменників Олена Гаран та Сергій Осока.

Бетон владної медійної цензури влади знову дав тріщини. Про підтримку Віктора Ющенка повідомили журналісти радіо «Ваша хвиля» обласної державної телерадіокомпанїї «Лтава» Володимир Голубничий, Олена Задорожна.

На знак протесту вони одягнулися у символіку громадянської кампанії «ПОРА!». Правління Полтавської обласної організації Національної спілки журналістів України оприлюднило заяву, у якій, зазначалося, що «працівники засобів масової інформації не повинні, не мають морального права маніпулювати громадське думкою, провокувати агресію і конфліктність, закликати до подолання волевиявлення однієї частини суспільства іншою». Пригадую, що протягом півтора року, попри наполегливість та посилання на низку законів, я не міг посприяти укладанню угод із телестудією «Астра» (Лохвицький район) й кабельними фірмами Полтави про трансляцію у визначених часових проміжках інформпродукту патріотичної телекомпанії «5-й канал». Останній могли бачити тільки власники супутникових антен. І от лише наприкінці листопада такі угоди було укладено. Мешканці Полтави завдяки трансляції «5 каналу» відчули сонячну енергетику столичних протестів.

1, 2, 3 грудня вулицями Полтави відгомоніли величні багатотисячні демонстрації до «кукобівського» міськвиконкому під гаслом «Свободу не спинити!». Також початок грудня ознаменувався висловленням ВР недовіри урядові Януковича. А Верховний Суд України визнав нечинними результати виборів 21 листопада та постановив: 26 грудня 2004 року має відбутися повторне голосування.

8 грудня на Полтавському майдані оголосили важливі рішення ВР про зміни до Конституції, відповідно до яких із 1 січня 2006 року Україна трансформувалася з президентсько-парламентської у парламентсько-президентську республіку. Закон передбачав, що парламент отримав вплив на формування виконавчої влади.

14 грудня автор цих рядків влаштував прес-конференцію обласної коаліції «Сила народу» для ЗМІ. Виступаючи перед журналістами, народний депутат України, керівник облштабу кандидата в президенти Віктора Ющенка Валерій Асадчев висловив сподівання, що «голосування тепер буде вільним і чесним». Його позицію підтримали й інші довірені особи Віктора Ющенка у виборчих округах: Микола Кульчинський, Іван Близнюк, Надія Мякушко, Олександр Кулик та Петро Ворона.

23 грудня Полтавський Майдан зустрічав учасників акції «Помаранчевий автопотяг Дружби».

Її учасники власним автотранспортом рухалися більшістю областей, маючи на меті засудити сепаратизм, спроби поділити українців на «сорти» та продемонструвати єднання довкола національної ідеї. Промовляли автор цих рядків та активіст громадянської кампанії «ПОРА» з Одеси Андрій Юсов, який, до речі, нині служить речником Головного управління розвідки Міноборони.

26 грудня відбулося повторне голосування щодо виборів президента України. Напередодні з Полтавщини вирушили сотні волонтерів для спостереження за дотриманням виборчого законодавства у дільничних комісіях східних й південних областей та АР Крим.

28 грудня було оброблено 100% протоколів. Згідно з оприлюдненими даними Віктор Ющенко набрав 51,99% голосів виборців, Віктор Янукович — 44,19%. Полтавщина виявилася серед тих 17 областей, які 26 грудня 2004 року віддали перевагу Ющенку. За нього проголосувало 66 відсотків наших краян. Віктора Януковича підтримали 29,15 відсотка полтавців. Проти всіх виступили 3,51 відсотка виборців. У територіальних виборчих округах № 147 та 148, до яких входять обласний центр і Полтавський район, за Віктора Ющенка віддали свої голоси 56,71 та 61,43 відсотка відповідно. Єдиним містом на Полтавщині, де виграв Віктор Янукович, виявився Комсомольськ (нині Горішні Плавні).

23 січня відбулася інавгурація Віктора Ющенка на врочистому засіданні Верховної Ради. Після цього новообраний президент виступив на майдані Незалежності, де у присутності 59 офіційних зарубіжних делегацій та майже 500 тисяч людей, в тому числі й з Полтавщини, пройшла друга частина інавгурації.

Упорядкував Олег ПУСТОВГАР, представник Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області, заступник голови Полтавської обласної організації Народного Руху України та заступник керівника обласного штабу Віктора Ющенка з питань співпраці зі ЗМІ у 2003-2004 рр. (при підготовці статті використано особисті спогади автора, матеріали з книги «Полтавщина. Історичний нарис», новини з газети «Полтавська думка» та спецвипусків бюлетеня «Полтава-Рухінформ»)