Андрій Коновалов: «Тільки починаю закохуватися — одразу народжуються вірші»

У цьому сезоні Оля оголосила про закінчення проекту на час літніх канікул. З 12 молодих і перспективних поетів, котрих вона обрала — 4 полтавця: Роман Повзик, Катя Кролевська, Анна Єгорова і Андрій Коновалов. З ним і говорила журналістка у останньому інтерв’ю проекта цього сезону.

Андрій Коновалов — автор, який постійно відкладав розмову на потім. То через сесію, то ще через якісь причини. Довелося навіть трохи понабридати, і так — поспілкуватися нам таки вдалось. І розмова ця виявилась напрочуд теплою, привітною та цікавою. Андрій — молодий полтавський поет, автор двох прозових книг та багатьох віршів.

О. Б.: Для чого ти пишеш?

А.К.: Хочу, аби мене почули, аби відчули мої переживання і знайшли у словах щось своє, рідне, близьке кожному. Коли читаю, люблю бачити щирі очі слухачів, коли дійсно розумієш, що люди відчувають тебе, а не просто аплодують за інерцією.

О. Б.: А з чого все починалось, — пригадуєш?

А.К.: Авжеж пригадую. То було у 12 років, коли я зустрів у таборі одну милу дівчину, яка так захопила, що народилися вірші.

О. Б.: Тепер вірші також присвячуєш комусь?

А.К.: Так. Майже всі вірші присвячені людям, подіям. Не можу просто так абстрагуватися і написати про щось таке, що не торкало б мене, чого не довелося б пережити.

О. Б.: Що, ну, чи хто, найбільше спонукає тебе до творчості?

А.К.: Як не дивно — це метелики у шлунку. Тільки починаю закохуватися — одразу народжуються вірші, ночами не сплю, все пишу, пишу. У мене навіть закон певний: якщо спілкуюся з дівчиною, а вірші не народжуються — значить не моє.

О. Б.: Цікаво. А як воно все-таки було вперше? Перше кохання — перший вірш. Розкажеш, можливо?

А.К.: Розкажу. Мені було 12, поїхав я у табір оздоровчий, і там зустрів дівчину, яку звали Вікторія. І як я тоді думав, вона дійсно була моїм першим коханням! Зараз я не став би категорично стверджувати, що це відчуття потрібно називати саме так, але, мабуть, після шкільних, ще дитячих закоханостей, вона дійсно була особливою емоцією у моєму житті. Пам`ятаю, коли в мене відкрився цей дар, мій друг просив, щоб я і його дівчині написав кілька рядків, ніби від нього. Його дівчину теж, до речі. звали Вікторією.

О. Б.: Тобто, твоє уміння писати вірші — це дар?

А.К.: Не став би так гучно казати про своїх дітей, але це точно талант)

О. Б.: Довго працюєш над своїми текстами?

А.К.: Не надто, але варто було б, тому що тільки народилося, одразу ж хочеться поділитися, а з часом дивлюся на твори і хочеться іноді десь щось підправити, переробити. Казали мені хорошу пораду: написав — відклади у шухляду на тиждень, перечитай, і вже тоді показуй люду. Але я такий нетерплячий, що рідко вдається перебороти себе.

Андрій Коновалов та Денис Стерн

О. Б.: Чи пробував коли-небудь писати щось прозове? Чи тільки вірші?

А.К.: Так спробував, що написалися дві книги.

О. Б.: Ці книги видавались?

А.К.: Одну видав кількома екземплярами, але її історія дуже романтична і навіть інтимна, тому, мабуть, сенсу не було видавати більшим накладом.

А на іншу грошей не вистачило б, а зараз безкоштовно — хто ж зробить такий подарунок.

О. Б.: Завжди цікаво, що читають люди, котрі пишуть щось своє. Кого ж полюбляєш читати, можливо, є улюбленці?

А.К.: На жаль, часу все не вистачає прочитати всіх, кого хотілося б, тому поки що читаю лише українських авторів, та, все-рівно багато цікавого лишається поза кадром. Восени 2013 року з`їздив на Фрум видавців у Львові, то стільки книжок накупив, що вже майже рік пройшов, а ніяк і половини не перечитаю. А серед українських все починалося з Дереша, продовжувалося Жаданом, Лазуткіним, Іздриком і улюбленим Коробчуком, зараз мене неабияк захоплює Кідрук!

О. Б.: Чи береш участь в різних літературних проектах, можливо, конкурсах?

А.К.: Щодо проектів, то ми створили в Полтаві Незалежне мистецьке об’єднання «Magnum Opus», весь час придумуємо щось цікаве, проводимо квартирники, читання різного роду. Якщо конкурси, то хіба що якісь локальні, не широкого масштабу, але можу похизуватися, що зовсім нещодавно разом з другом і поетом Містером Коржиком виграли літературний слем.

О. Б.: Любиш читати на публіці?

А.К.: Обожнюю!!! Це неймовірні емоції!

О. Б.: Багато міст відвідав, в яких довелося виступити?

А.К.: Був у нас влітку 2013 року цікавий проект, який називався «Кілометри почуттів». Ми з тим же вже згаданим Коржиком, моїм другом музикантом Ігорем Дехничем та полтавським гуртом «Nonsense» відвідали міста Західної України: Львів, Луцьк, Ужгород, Хуст, Мукачево, а також Київ.

В області читав у Кременчуці, Лубнах. Цього літа, до речі, також збираємося у подібний тур і хочемо охопити ще кілька нових міст, тому очікуйте інформації і приходьте слухати полтавську поезію та музику.

Андрій Коновалов та Анна Єгорова

О. Б.: Власна поетична збірка — є таке у планах на майбутнє?

А.К.: Думаю, це мрія кожного поета )

О. Б.: Коли плануєш втілювати її в життя?

А.К.: Коли усвідомлю, що мої твори дійсно чогось вартують і назбираю достатню кількість хорошої поезії — одразу ж. Хоча друг мене звинувачував нещодавно, що я обіцяв видати збірочку, коли стукне двадцять років. Поки у планах збірка аудіопоезій під музику мого друга Ігора Дехнича.

О. Б.: Література — основний рід твоєї діяльності?

А.К.: Так, це не лише вид діяльності, я назвав би це способом життя. Але літературою не обмежуюся. Завше шукаю щось новеньке, цікаве, намагаюся розвиватися. Обожнюю театр, і сам є учасником молодіжної театральної студії «Ну і дітки». Також спробували з друзями свої сили в КВНі, тепер плануємо зібрати музичний гурт, і, можливо, зайнятися танцями.

О. Б.: Яким письменником себе бачиш, коли виростеш?

А.К.: Хорошим. Бо нехороші письменники, то вже не письменники, а писаки.

О. Б.: Якщо таки наважишся видавати власну збірочку поезій — якою вона буде?

А.К.: От знову хочеться написати — «хорошою». Жартую. У мене в голові багато ідей щодо неї. Знаєш, це ніби народити дитину — все варто робити уважно, обрежно, і максимально ретельно. Тут і варто подумати як дитину назвати, і в що її одягнути, і кому в руки довірити.

Андрій Коновалов та Іринка Мисник

О. Б.: І наостанок: як вважаєш, чи можна заробляти собі на життя тільки «писанням»?

А.К.: Гадаю, можна, але це вдається лише одиницям, тим паче, в нашій країні це зробити дуже важко. Якщо помріяти і уявити, що я став письменником і заробляв би на це життям, то хотілося б відкрити в Полтаві літературну кав’ярню. У нас з дівчиною є мрія: вона хоче «млинцеву», а я — літкафе, хочемо поєднати ці мрії через кілька рочків, і зробити щось цікаве та корисне.

О. Б.: Дякую за розмову. Вдалого завершення сесії тобі, багато публічних виступів, та, кохань звісно — аби вірші писались!)

А.К.: Кохань багато не потрібно, лише б одне радувало. І тобі спасибі за приємний вечір. Хороших тобі співбесідників і насиченого літа!

А ми чекаємо тебе, Україно, на «Кілометрах почуттів».

Інтерв’ю підготувала Оля БЕЦА