«Бабусі й дідусі мої казали, щоб росіянам ніколи не вірив», — Олександр Мацько має особисті причини для військової служби

Зараз Олександру 40 років, з них більше 10 присвятив військовій службі. Нині він — військовослужбовець роти охорони Полтавського об’єднаного міського ТЦК та СП.

Свого часу пройшов строкову службу. На війні за Україну — з 2015 року, коли поїхав добровольцем у батальйон спеціального призначення Нацгвардії «Донбас».

З того часу служив у декількох бригадах на різних посадах: водій, водій БТР, розвідник, штурмовик, штурмовик-розвідник у батальйоні «Донбас», 58-й бригаді, 72-й бригаді. Повномасштабна війна застала старшого солдата в лавах 95-ї бригади — тоді підрозділ виконував бойові завдання під Горлівкою Луганської області

Завданням Олександра було, переважно, підвезти розвідгрупу на місце виконання бойового завдання та потім забрати, а також вогнева підтримка під час бою.

— Мене в кожній бригаді подавали на нагородження, але жодної державної нагороди я не отримав. Крім медалі від Залужного «За зразкову службу» — це коли ми вийшли з оточення, — розповідає старший солдат про свої нагороди.

Під час служби в АТО та ООС, зазначає Олександр, обійшлося без поранень: «Жодної подряпини не було». Та у травні 2022-го підірвався на протитанковій міні. Перед тим ледве не потрапив у полон.

Під селом Кам’янка Ізюмського району втратив БТР. Одним із завдань водія було вивезти поранених. Та виїхати назад вже не зміг — група потрапила в оточення. Всю ніч виходили пішки. Серед поранених був один хлопець, якого несли на ношах — мав два кульових поранення, одне під серцем.

— Не донесли — помер по дорозі. Ми його заховали в ярку. Торік я поїхав у свою відпустку в ті краї. Подивився — дійсно, тіло ще там лежало. Зробив фото– та відеофіксацію, приїхав і доповів командуванню. Інформацію передали поліції, але тоді не було можливості створити групу, бо там все заміновано. Тож цього року, теж під час відпустки, зв’язався зі слідчим у цій справі, була створена група — сапери, представники «Евакуація 200», поліція, слідчі. Знайшли це місце, ексгумували тіло хлопця і відправили додому, щоб рідні могли його по-людськи поховати, — згадує військовий.

Тоді, навесні 2022-го, коли в підрозділі не було броньованого транспорту, бо уся техніка була розбита ворожими обстрілами, Олександр виконував завдання як розвідник-піхотинець. За місяць надійшла допомога від волонтерського фонду — джипи-пікапи Nissan Navara. Тоді старший солдат пересів на пікап, знову виконував різні завдання по розвідці: доставка військових, провізії, БК, забирав поранених та загиблих.

В одній з таких поїздок біля села Довгеньке під Ізюмом, авто Олександра підірвалося на міні ПТМ-1 — протитанковій магнітній міні дистанційного мінування. Отримав множинні осколкові поранення обох нижніх кінцівок, мінно-вибухову травму — контузію, закриту черепно-мозкову травму. В одній нозі нарахували щонайменше 52 осколка, інша нога сильно обгоріла. Довелося пережити дві пересадки шкіри і декілька операцій. У ногах досі залишаються осколки — якщо металеві виявили на рентгені та видалили, то уламки скла і пластика виявити не так легко.

— Вони прощупуються. Нога постійно болить — це вже фонове відчуття, я звик, — зізнається Олександр.

Майже за рік по тому після тривалого лікування та реабілітації воїн повернувся до військової служби. Пройшов ВЛК та отримав невтішний висновок про непридатність до служби у ДШВ та інвалідність ІІІ групи. Оскільки в такому випадку військовослужбовці мають право перевестися на службу в рідне місто, Мацько взяв відношення в Полтавському ОМТЦК та СП і перевівся в роту охорони.

— Було місце тільки тут вільне, мені вдалося перевестися сюди на посаду водія. Зараз працюю водієм в роті охорони і в групах оповіщення по мобілізації, — розповідає Мацько.

У складі групи оповіщення видавав повістки у громадських місцях — нагадував громадянам, що їм потрібно прибути до ТЦК та СП і оновити свої військово-облікові данні. Зізнається — робота не проста і потребує дуже серйозної витримки. Громадяни усіляко намагаються ухилитися від мобілізації. Але потрібно все робити в рамках закону і так, щоб не допустити конфліктної ситуації, відео про яку потім буде використовувати росія в своїх інтересах — дискредитувати Збройні Сили України, процес мобілізації.

— В основному реакція таких громадян — агресія, люди не хочуть їхати. Якщо в розшуку людина, значить вже був повідомлений, що його шукають у ТЦК, і людина вже ухиляється. Але коли його подали в розшук і поліція його знайшла, то так чи інакше йому доведеться до нас прибути, — пояснює військовий.

У серпні 2023-го Олександр Мацько проти власної волі став «зіркою» Тік-Току. Тоді широкого розголосу набув інцидент зі скандальним блогером — полтавським фітнес-тренером Романом Заволокою, який цілеспрямовано шукав у місті групи оповіщення ТЦК та СП, щоб зняти відео, як він ображає та принижує військовослужбовців.

Заволока намагався спровокувати військовиків, ображав їх словесно, а потім плюнув у бік Олександра Мацька. Старший солдат згадує, як йому вдалося тримати себе в руках.

— Я приймав тоді заспокійливі після тяжкої контузії, тож був досить спокійний. Це тільки буквально місяць чи півтора, коли почав служити в ТЦК. Він чіплявся до військових, я підійшов, попередив, що заборонено знімати військовослужбовців. На що далі, всі ж бачили, що там по відео, він почав себе агресивно, неадекватно поводити. Я викликав поліцію, та ми не маємо права фізично затримувати людину. Поки я викликав поліцію, він це почув і швиденько втік зі своїм товаришем, — розповідає старший солдат.

Щодо Заволоки Олександр вже давав свідчення в суді. Якраз триває судовий процес над провокатором, його проводять у формі закритих засідань. Схоже, що скандальному блогеру «світить» серйозний термін ув’язнення. Заволока не виказує каяття у своїх діях та не намагався вибачитися перед військовими, яких ображав та принижував.

Олександр Мацько зізнається, що подібних випадків за час його служби в ТЦК було декілька. Але загалом агресивно люди себе поводять щодня — ображають, погрожують фізичною розправою. Та військові не реагують на таку поведінку. Хоча це не означає, що воїнів не зачіпають такі ситуації.

— Тут морально важко — спілкуватися з людьми, які не хочуть розуміти, що потрібно захищати свою Батьківщину. Якщо людина ухиляється, то питаю, що він буде робити, коли сюди прийдуть москалі. Люди розвертаються і йдуть — їм нічого сказати, так розумію. Думаю, це страх — бояться армії, бояться воювати, померти, — каже Мацько.

Усі, хто знайомий з Олександром особисто, ставляться до нього з повагою. Серед знайомих не всі ще мають бойовий досвід, але звертаються до нього за порадами — як підготуватися до військової служби, як знайти посаду відповідно до цивільного фаху тощо. На тих, хто не служить і не планує, військовий не реагує — називає це справою їх совісті.

— Це просто мої знайомі — якісь сусіди, колишні колеги, ми не спілкуємося, ото хіба «привіт-привіт». Мені байдуже, чим він там займається: раз не служить — значить, ухиляється. Мені з такими людьми дітей не хрестити, знав їх раніше, але тепер не дружу, — зазначає військовий.

Мережею з подачі російських спецслужб періодично шириться інформація, що в ТЦК когось побили. Та в Полтаві, наголошує Олександр, такого не було ніколи. Усі, хто зараз виконує заходи оповіщення громадян, мають серйозний бойовий досвід і переведені до ТЦК за станом здоров’я. Щоранку кожен проходить інструктаж перед виходом на службу: уникати фізичних контактів та словесних конфліктів.

— Те, що там в мережі відео поширюють про бусики, що людей вивозять — у нас таке не практикується. Хоча в мене іноді питають, бо ж хтось постійно розповсюджує чутки. А ще розповідають, що нібито з інших областей приїжджають «тцкашники» щоб влаштовувати «облави» в місті. Але це все фейки, — наголошує старший солдат.

Щодо своєї військової служби Олександр каже, що для нього це не було складно ніколи, скоріше — цікаво. Сприймав усі виклики і випробування як пригоду. А ще має особисту мотивацію: мріє назавжди звільнити рідну країну від окупантів, бо не з чуток знає, як підступно діє росія щодо українців.

— Моя мотивація — це щира любов до України, до рідної землі, і люта ненависть до ворогів — москалів. Вони у 30-х роках майже повністю знищили мою сім’ю тут, на Полтавщині. Мені завжди бабусі й дідусі мої казали, щоб я росіянам ніколи не вірив — і як показало все, так воно і є. А ще я розумію, що можливість захищати Батьківщину випадає не кожному поколінню. Нам вона випала, і це — почесний обов’язок кожного українця, захищати свою країну, — вважає Мацько.

Зараз Олександр планує звільнятися з лав ЗСУ — 18 травня набувають чинності зміни до закону «Про військовий обов’язок і військову службу», згідно з якими військовослужбовці з інвалідністю мають право на звільнення зі служби.

Серед причин називає потребу у відпочинку та реабілітації після поранень. А ще — що нести службу морально важко, бо втомився пояснювати громадянам про потребу захисту рідної країни. Та припускає, що за два роки, коли знову потрібно буде проходити ВЛК, підпише черговий контракт на військову службу.

— Якби не здоров’я, я б залишився і зараз служити у рідній 95-й бригаді. Але зараз дуже демотивує ставлення громадян до комплектування війська. Я розчарований, не думав, що таке може бути. На жаль, навіть не всі військові розуміють, яку важливу роль відіграють ТЦК та СП, — зазначає військовослужбовець.

А між тим, підкреслює Олександр Мацько, всі чоловіки, які зараз служать у Полтавському міському ТЦК та СП і працюють з оповіщенням громадян, пройшли бойовий шлях, і вже після поранень перевелися служити в ТЦК.

Роман ІСТОМІН