У Нехворощанській громаді Полтавського району розпочали деколонізацію топонімії

Відновлено історичні назви: у селі Нехвороща вулицю Пушкіна перейменовано на Филівську, Горького — на Приорільську, а у селі Маячка з’явилася назва Чернишівська.

Також топонімічний простір громади очистили від назв «Колгоспна». «Назва підпадає під дію декомунізаційного закону. У ній звеличуються колгоспи (від скорочення — колективне господарство) — сільськогосподарські підприємства на території колишнього СРСР, повністю підконтрольних компартійній владі, символу рабської експлуатації селян у СРСР і Голодомору-геноциду 1932-33 рр», — розповів Олег Пустовгар. Тож вулицю Колгоспна у селі Соколова Балка перейменували на Калинову, а пров. Колгоспний у Нехворощі на Ставковий.

У селі Світлівщина зроблено те, що мало бути ще у 2016 році в межах декомунізації, тобто нарешті перейменовано вулицю Жовтневу. «Ця назва топоніму є незаконною, оскільки у ній звеличувався Жовтневий переворот (у радянській і російській історіографії — „Велика Жовтнева соціалістична революція“) — збройний державний заколот у Росії, що відбувся 7 листопада (25 жовтня за старим стилем) 1917 року, у ході якого владу у Петрограді (Росія) захопили більшовики», — пояснив Пустовгар.

У межах виконання мовного закону виправили русизми: у селі Шедієве вулицю Роднікову, а у Нехворощі пров. Родніковий перейменували на Джерельну і Джерельний відповідно.

У селі Маячка вулицю російсько-комуністичного діяча Локшина (учасник встановлення радянської влади на боці червоної росії, командир більшовицького загону, якого ліквідували українські повстанці) перейменовано на Покровську - на пошану великого християнського, українського козацького свята Покрови Пресвятої Богородиці.

Перелічене — це лише перші кроки за десять років російсько-української війни. Адже дотепер у громаді не перейменовані такі комуністичні і російські назви:

• у селі Нехвороща: вулиця Жовтнева;
• у селах Нехвороща, Соколова Балка і Лівенське — вул. Першотравневі. «Поява назв географічних об’єктів на базі поняття „1-е травня“ (рос. „1-е мая“) жодним чином не пов’язана з розвитком питомо української топонімії, а була втіленням російської імперської політики радянського зразка. Після завоювання більшовицькою Росією Української Народної Республіки новітня імперська влада поширила на територію України відзначення 1 травня як одного з основних більшовицьких свят. Отже, святкування цього дня набуло політичного та ідеолого-пропагандистського забарвлення, тісно поєднаного з ідеєю відновлення засобами топоніміки єдиного російського імперського простору. Так, згідно з Декретом Ради народних комісарів РСФРР від 14 квітня 1918 р., „Особливій Комісії з народних комісарів просвіти і майна республіки … доручається невідкладно підготувати декорування міста в день 1-го травня та заміну написів, емблем, назв вулиць, гербів і т. п. новими, що відображають ідеї й почуття революційної трудової Росії“. На території України масштабні перейменування на честь „пролетарського“ свята стали яскравим прикладом масової ідеологічної топонімічної номінації, спрямованої на глорифікацію пролетаріату як гегемона класової боротьби, рушійної сили Жовтневого перевороту 1917 р. та майбутньої „світової революції“, а гасло „Пролетарі всіх країн, єднайтеся!“ стало незмінним елементом державного герба відновленої у вигляді СРСР Російської імперії та союзних радянських республік», — говориться у фаховому висновку Експертної комісії УІНП.
• у с. Рекунівка — вулиця Ентузіастів (назва є алюзією до часів так званого «соціалістичного будівництва» у СРСР. Пропагандистське кліше «ентузіасти соціалістичної праці» використовувалося комуністичними ідеологами).
• у с. Шедієве — вулиця Ветеранів Праці (назва є алюзією до часів так званого «соціалістичного будівництва» в СРСР, зокрема часів Брєжнєва, коли ЦК КПРС затвердив відповідну нагороду. Пропагандистське кліше «ветерани соціалістичної праці» використовувалося комуністичними ідеологами); вулиця Робоча (порушення мовного закону);
• у с. Лівенське — вулиця Партизанська (походить від назви колишнього місцевого колгоспу «Червоний партизан»; у СРСР публічний топонімічний простір масштабно маркувався назвами на честь червоних партизан — мілітарних структур, які протистояли Армії УНР, підтримували російських більшовиків, встановлюючи радянську владу).

Олег Пустовгар нагадав: «Відповідно до алгоритму, визначеному у Законі „Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії“, з 27 липня минулого року по 27 січня перейменування вулиць ухвалювали сільські, селищні чи міські ради. Якщо після цього терміну рішення так і не було ухвалене, ці повноваження отримали сільські, селищні та міські голови. Тож до 27 квітня Нехворощанський сільський голова Віктор Дубович може своїм розпорядженням перейменувати ці кілька вулиць. Водночас лишається можливість ухвалення рішень колегіально — на сесіях рад. Однак з 27 квітня право на перейменування вулиць переходить до обласних військових адміністрацій, у яких теж буде 3 місяці для зміни незаконних назв».

До речі, до Нехворощанської топонімічної комісії було включено місцевого знаного письменника і краєзнавця Юрія Коцегуба, але жодної його пропозиції не затвердили, а саме:

• Філоніли Габелко (1931-2021) — української співачки, бандуристки, керівниці церковних хорів, активної громадсько-культурної діячки української діаспори в Австралії, народилась в с. Соколова Балка;
• Марії Корпусенко, учительки, краєзнавиці, дослідниці роду академіків Левицьких; народилась в с. Соколова Балка;
• Глафіри Савицької — меценатки, засновниці сільськогосподарської школи в с. Андріївка;
• Петра Черевка — жителя с. Миколаївка (Світлівщина), мецената, засновника шкіл у с. Миколаївка та Мандівка;
• Івана Бровка — жителя с. Маячка, педагога, випробувача ракетно-космічної техніки, шістдесятника, правозахисника, дисидента;
• Миколи Нечипоренка (1937-2017), кобзаря-бандуриста, диригента, який дитячі роки провів в селі Маячка;
• Івана Котляревського, українського письменника, класика нової української літератури, громадського діяча (на честь перебування в селі Шедієве);
• Віктора Андрієвського — на честь громадського діяча, публіциста, педагога, Полтавського губернського комісара народної освіти УНР, керівника проддепартаменту Державного секретаріату ЗУНР, директора гімназії української громади в Каліші, вихідця з Маячківської волості;
• Пилипа Садового, жителя с. Лівенське, організатора антибільшовицького підпілля, офіцера Армії УНР, волосного комісара в добу Української Держави (УД), офіцера 35-го піхотного Кременчуцького полку Армії УД, очільника української підпільної організації в кількох волостях Кобеляцького повіту, отамана селянського петлюрівського повстанського загону.

«Громадські консультації засвідчили необхідність подальших просвітницьких кампаній у громаді. Адже помітно, що громада „не доросла“ до питомо українських назв. Скажімо, не підтримано мою пропозицію Нехворощанської козацької сотні. А це ж важливо для локальної національної пам’яті про cторінки історії села: у 1674 року гетьманом Іваном Самойловичем тут була створена Нехворощанська сотня, яка входила до складу Полтавського полку Гетьманщини. 1764 р. влада Російської імперії сотню ліквідувала, включивши до так званої Новоросійської губернії», — висловив думку Олег Пустовгар.

Полтавський офіс УІНП