У Мартинівській громаді Полтавського району розпочали деколонізацію топонімії

Відновлено історичні назви: у селі Варварівка вулицю Чехова перейменували на Гончарівську, а у с. Білухівка вулицям на честь місцевих більшовиків Божка і Півторацького назви «Берегова» і «Лугова» відповідно.

У селі Білухівка пров. Гагаріна перейменували на Горіховий.

Також топонімічний простір громади розпочали очищати від назв «Першотравнева». «Поява назв географічних об’єктів на базі поняття „1-е травня“ (рос. „1-е мая“), жодним чином не пов’язана з розвитком питомо української топонімії, а була втіленням російської імперської політики радянського зразка. Після завоювання більшовицькою Росією Української Народної Республіки новітня імперська влада поширила на територію України відзначення 1 травня як одного з основних більшовицьких свят. Отже, святкування цього дня набуло політичного та ідеолого-пропагандистського забарвлення, тісно поєднаного з ідеєю відновлення засобами топоніміки єдиного російського імперського простору. Так, згідно з Декретом Ради народних комісарів РСФРР від 14 квітня 1918 р., „Особливій Комісії з народних комісарів просвіти і майна республіки … доручається невідкладно підготувати декорування міста в день 1-го травня та заміну написів, емблем, назв вулиць, гербів і т. п. новими, що відображають ідеї й почуття революційної трудової Росії“. На території України масштабні перейменування на честь „пролетарського“ свята стали яскравим прикладом масової ідеологічної топонімічної номінації, спрямованої на глорифікацію пролетаріату як гегемона класової боротьби, рушійної сили Жовтневого перевороту 1917 р. та майбутньої „світової революції“, а гасло „Пролетарі всіх країн, єднайтеся!“ стало незмінним елементом державного герба відновленої у вигляді СРСР Російської імперії та союзних радянських республік.», — говориться у фаховому висновку Експертної комісії УІНП.

Тож вулиці Першотравневі у селі Білухівка перейменували на Широку, у Мар’янівці на Шкільну, а у Мартинівці на Соборності. Так пошанували знакову історичну подію Акту Злуки між УНР і ЗУНР. У сучасному українському національному календарі дата 22 січня посідає одне з провідних місць і має глибокий символічний зміст: 22 січня 1919 року, у Києві на Софійській площі було проголошено Акт Злуки (об’єднання) українських земель. У доленосному документі стверджувалось об’єднання двох тодішніх держав УНР та ЗУНР, що з’явилися на уламках Російської і Австро-Угорської імперій в єдину соборну Українську державу. У тексті Акту Соборності утверджувалось: «Однині на всіх землях України, розділених віками — Галичині, Буковині, Закарпатській Русі і Наддніпрянській Україні — буде одна, велика Україна. Мрії, для яких найкращі сини України жили і вмирали, стали дійсністю. Однині повіки буде одна, самостійна Українська Народна Республіка». Соборність означає єдність українських земель і української нації. Ця ідея генетично закладена в українцях з давніх-давен. Від часів дроблення давньоукраїнської Київської держави «Русь» ідея соборності стала одним із символів незнищенності нації та національного самоусвідомлення і відродження. У найважчі часи національної історії кращі сини України-Русі озброювалися нею для боротьби з ворогами. Після поразок визвольних змагань серед українського народу ніколи не затухав вогник надії на відновлення державності. Ідея соборності немислима без ідеї державності, без національного поступу. У різні часи й за різних історичних обставин намагались зробити соборність реальністю Володимир Великий і Ярослав Мудрий, Володимир Мономах і Ярослав Осмомисл, Роман Мстиславич і Данило Галицький, Богдан Хмельницький і Іван Виговський, Петро Дорошенко і Іван Мазепа, творці і очільники УНР, Степан Бандера і В’ячеслав Чорновіл і, звісно, воїни російсько-української війни, які нині виборюють Соборність.

Водночас, як повідомили у Полтавському офісі УІНП, дотепер у громаді не перейменували ще п’ять радянських і російських назв. А саме: у с. Варварівка — вул. 8 Березня; у селах Красне та Шевченка — вулиці Першотравнева, у Мартинівці — вул. Куйбишева; уселі Тишенківка — вул. Жовтнева.

Олег Пустовгар нагадав: «відповідно алгоритму, визначеному у Законі „Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії“, з 27 липня минулого року по 27 січня перейменування вулиць ухвалювали сільські, селищні чи міські ради. Якщо після цього терміну рішення так і не було ухвалене, ці повноваження отримали сільські, селищні та міські голови. Тож до 27 квітня Мартинівський сільський голова Віктор Котенко може своїм розпорядженням перейменувати ці 5 вулиць. Водночас лишається можливість ухвалення рішень колегіально — на сесіях рад. Однак з 27 квітня право на перейменування вулиць переходить до обласних військових адміністрацій, в яких теж буде 3 місяці для зміни незаконних назв».

Полтавський офіс УІНП