Патрони вулиць Полтавської громади: Джохар Дудаєв

Полтава — це «дивовижне яблучне сновидіння»

Джохар Дудаєв із 1985 по 1987 рік мешкав у Полтаві й працював на посаді начальника штабу 13-ї гвардійської важкої бомбардувальної дивізії.

А до цього 15 років служив у Сибіру. На тлі життя у Полтаві ті роки в книзі «Мільйон перший» дружина Алла Дудаєва назвала «сибірським ув’язненням». Родина жила у будинку по вулиці Нікітченка (тепер Джохара Дудаєва, сучасний мікрорайон Сади-1). У згаданій книзі пані Алла описала Полтавський край як «дивовижне яблучне сновидіння»: «Запашний аромат фруктів просочував вулиці й золоті поля навколо. Сорочинський ярмарок двічі на рік — із пишними короваями, м’якою українською говіркою і живими гоголівськими персонажами — такого розмаїття всіх земних плодів, як у полтавських магазинах, я раніше ніколи не бачила».

У Полтаві чимало колишніх співслужбовців пригадують Дудаєва як чесного та порядного чоловіка. Начальник відділу науково-просвітницької роботи Полтавського музею важкої бомбардувальної авіації Петро Романюк, який служив із Дудаєвим, у інтерв’ю інтернет-виданню «Зміст» так розповів про людяність і професійність Дудаєва як офіцера: «В обідню перерву він виходив зі штабу, прямував до КПП, зненацька заходив у солдатську їдальню і просив принести йому порцію їжі. Працівники кухні намагалися догодити начальнику штабу, але він це передбачав. Свою тарілку Дудаєв віддавав солдату, а його брав собі. Потім кликав кухаря і пропонував йому спробувати їжу. Якщо Дудаєв бачив, що кухарю не подобається обід, який він сам і приготував, то суворо дивився на нього і погрожував наступного разу згодувати цілий казан. Після таких „показових порок“ солдати відзначали, що їжа ставала смачнішою».

У спогадах дружини відзначено, що попри те, що Дудаєв підняв дивізію на найвищий рівень боєготовності, про призначення на вищі посади не йшлося, оскільки у СРСР над Дудаєвим трималося тавро походження «чеченець»: у 1944 році Сталін весь чеченський народ оголосив «прєдатєлєм»; того ж року російсько-комуністичний режим СРСР вдався до страшного злочину — людей силоміць переселяли переважно в Казахстан і Киргизію; під час депортації загинуло близько 100 тисяч чеченців, тобто приблизно кожен четвертий з усього народу; відразу після народження Джохара з родиною сталіністи депортували до Казахської РСР, де у засланні прожив 13 років.

У 1987 році родина Дудаєвих залишає Полтаву й переїжджає в естонське місто Тарту. «Ми їхали в Прибалтику, з жалем залишаючи благодатні землі України», — так починається новий розділ книги Алли Дудаєвої про життя чоловіка.

Служба у Полтаві припала на початок так званої «горбачовської перєстройкі», коли іноді просочувалася правда про «імперію зла». Але, як неодноразово зазначав сам Дудаєв, його світогляд патріота формувався й у Естонії — під впливом Народних фронтів у тодішніх республіках Балтії.

У Тарту Дудаєв вивчив естонську мову і поставився з розумінням до естонського націоналізму, знехтувавши наказ заблокувати естонське телебачення та парламент. Замість того він надіслав туди польову кухню. Велика кімната у будинку, де нині розмістився готель «Барклай», служила у ті буремні часи «естонської співучої революції» штабом Дудаєва, а ставши готельним номером, тепер іменується «Дудаєвським люксом».

Перший Президент Ічкерії

У травні 1990 року Дудаєв добровільно залишив військову службу в армії СРСР і очолив виконком Загальнонаціонального конгресу чеченського народу, а 27 жовтня 1991 року чеченці обрали Джохара Дудаєва своїм першим президентом.

1 листопада 1991 р. своїм першим декретом Дудаєв проголосив незалежність Чеченської Республіки Ічкерія (ЧРІ) від Російської Федерації. 7 листопада 1991 р. президент Росії Борис Єльцин видав указ про введення в Чечено-Інгушетії надзвичайного стану. У відповідь на це Дудаєв ввів на підвладній йому території військовий стан. Верховна Рада Росії, де більшість місць було у противників Єльцина, не затвердила президентський указ, фактично підтримавши проголошення самостійності республіки.

3 березня 1992 Дудаєв заявив, що Чечня сяде за стіл переговорів з російським керівництвом тільки в тому випадку, якщо Москва визнає її незалежність.

12 березня 1992 парламент ЧРІ прийняв конституцію республіки, оголосивши її незалежною світською державою. Чеченська влада реквізувала озброєння російських окупаційних військових частин, дислокованих на території Чечні. 7 квітня 1993 р. Дудаєв розпустив уряд ЧРІ, парламент, конституційний суд і Грозненські міські збори, запровадивши на всій території Чечні пряме президентське правління і комендантську годину.

4 жовтня 1992 року, у Грозному відбувся надзвичайний з’їзд народів Кавказу, на якому з програмною промовою виступив перший Президент Чеченської Республіки Ічкерія Джохар Дудаєв. Журналіст державної агенції Міністерства оборони «АрміяІнформ» Антон Антон Печерський переповів ключові заяви. Головною вимогою політика стало визнання незалежності Чечні з боку російської федерації. Наголосив, що головною метою москви на Кавказі є безроздільне панування в регіоні, а підґрунтям імперських прагнень стане викривлене уявлення про велич і право росії владарювати над сусідніми народами. Використовував термін «русизм» на позначення російської імперської шовіністичної ідеології. На десятиліття випередивши Тімоті Снайдера, який обґрунтував значення більш поширеного нині терміну «рашизм» (rashism). Цитую Дудаєва: «Русизм − це особлива форма людиноненависницької ідеології, заснована на великодержавному шовінізмі, повній бездуховності та аморальності. Відрізняється від відомих форм фашизму, расизму, націоналізму особливою жорстокістю як до людини, так і до природи… Володіючи рабською психологією, паразитує на хибній історії, на окупованих територіях і народах, що пригнічуються». «Зло з цієї імперії б’є ключем», − наголосив Дудаєв 4 жовтня 1992 року під час з’їзду народів Кавказу у Грозному. Наступне тридцятиліття наочно довело слушність міркувань першого Президента Ічкерії, який передбачив не лише криваві імперіалістичні війни російської федерації на Кавказі, але й неминучу агресію росії проти України.

З самого початку першої чеченської війни за Дудаєвим йшла полювання російських спецслужб. Три спроби замаху закінчилися невдачею. Злочинний підлий наказ про вбивство генерала-майора авіації, президента Чеченської Республіки Ічкерія Джохара Дудаєва підписав російський імперіаліст і президент росії баріс єльцин. 21 квітня 1996 року ФСБ запеленгувала сигнал супутникового телефону Джохара Дудаєва у районі села Гехі-Чу, яке знаходилося за 30 кілометрів від Грозного. Одразу ж в повітря піднялися два літаки Су-25. Дудаєв загинув від вибуху ракети.

Непростий шлях до увічнення у Полтаві

Пригадую 1995 рік. Тоді голова Полтавської крайової організації Народного Руху України Микола Кульчинський закликав полтавців допомогти громадянам Ічкерії (Чечні), які зазнали поневірянь від російських єльцинських окупантів. Полтавські рухівці, зібрали кілька тон «гуманітарки», загалом по Україні вантаж налічував 50 тон. Відправкою допомоги опікувалися В’ячеслав Чорновіл і «Червоний хрест». Це було зворушливо: полтавці приносили до управи Руху теплі речі і ліки зі словами — для нашого Джохара.

Ідея увічнити пам’ять виголошувалася відразу після вбивства провідника чеченського народу. Втім будь–які спроби перейменувати вулицю чи встановити дошку одразу наражалися на нервову реакцію тодішньої проросійської влади Полтави. Промовистий приклад. У 2007 році громадські організації «Молодий Народний Рух», «Тризуб», Міжнародний антиімперський фронт та УНА-УНСО встановили меморіальну дошку на будинку по вулиці Нікітченка, де жив Дудаєв. Але невдовзі влада тодішнього мера Матковського її замість «узаконити» прибрала. А місцевий комуніст Гавріков погрожував ініціаторам судами і прокуратурою.

У назві вулиці Нікітченка звеличувався радянський військовий діяч, командир 95 гвардійської стрілецької дивізії армії СРСР. Ця назва пережила декомунізацію, але не деколонізацію: торік міська топонімічна комісія, до якої належу, ухвалила включити до анкети з голосування на інтернет-платформі «Едем» пропозицію перейменувати вулицю Нікітченка на честь Дудаєва. Приємно, що полтавці масово вибирали поміж інших варіантів нової назви саме цю. Тож депутати міської ради при прийнятті рішення спиралися на волю полтавців. А ще перейменування стало поштовхом до появи інформаційної панелі. 31 січня 2024-го виконавчий комітет Полтавської міської ради ухвалив рішення про її встановлення, а ініціатором виступило Генеральне представництво ЧРІ в Україні. Хотілося б, щоб комунальні служби міськвиконкому всі будинки цієї вулиці очистили від вивісок «нікітченка» й щоб невдовзі вже висіли правильні вуличні аншлаги/покажчики: Джохара Дудаєва.

Відкрили дошку пам’яті прем’єр-міністр Чеченської Республіки Ічкерія в екзилі Ахмед Закаєв та секретар Полтавської міськради Катерина Ямщикова. На анотаційній панелі викарбувано цитати з книги Джохара Дудаєва «Атака ічкерійського Вовка»: «Коли над Україною зійде українське сонце, росія зникне. Найбільша помилка це знехтувати українцями, вважати їх слабкими, образити українців. Ніколи не ображайте українців. Українці ніколи не бувають такі слабкі, як вам здається». «Не дай Всемогутній аллах вигнати українців або відібрати щось у українців».

Іван Заєць: «Дудаєв як воїн і мислитель чітко усвідомлював всю суть російського варварства»

«Сьогодні весь цивілізований світ усвідомив, що говорив Джохар Дудаєв 30 років тому, коли він заявляв про те, що Росія становить реальну загрозу для всього людства та світу. І тоді ж він у своїх виступах говорив про те, що Україна — єдина країна і нація і народ, який може зламати хребет цього монстру. І його слова виявилися насправді пророчими. Ми ніколи не станемо на коліна і не пробачимо ворогу ті жертви, які український і чеченський народи зазнали в ці останні 30 років. Україна відрізняється від інших країн тим, що першою визнала нашу незалежність — незалежність чеченської держави, що нині перебуває під російською окупацією. І за те, що ви увічнюєте пам’ять нашого лідера, ми щиро вдячні. Особливо тепер нам це важливо. Ми, чеченці, наразі не маємо права відвідати могилу нашого національного лідера. Ми знаємо, де він похований. Але тримаємо це в секреті, тому що варвари, які окупували нашу країну, не мають нічого святого. Для світу росія стала символом зла. Вони не зважають на втрати: ні свої, ні своїх противників. Але я вірю, що українці при підтримці всього цивілізованого світу зможуть відстояти мир і наше майбутнє. Щиро дякую всім, хто приділив увагу чеченській трагедії та увічнив пам’ять нашого національного лідера», — заявив Ахмед Закаєв. Він також додав, що у всьому світі є 32 міста, де площі та вулиці мають ім’я Джохара Дудаєва.

Також перед учасниками урочистої церемонії промовляли заступник голови Полтавської ОВА Антон Чубенко, голова Полтавської РВА Дмитро Романов, секретар Полтавської міської ради Катерина Ямщикова, перший заступник міського голови Валерій Пархоменко та народний депутат України Андрій Боблях, генеральний представник уряду Ічкерії в Україні Ахмад Альвієв, заступник командира батальйону ім. Шейха Мансура Мансур Самашкинський та інші чеченські воїни, які стали на захист нашої держави.

А ще на церемонію відкриття завітав гість з Києва Іван Заєць — член Головної ради Всеукраїнського товариства «Просвіта», учасник доленосних подій новітньої історії-проголошення Акту незалежності України 24 серпня та усіх трьох майданів — рухівського, помаранчевого і Революції Гідності, людина, яка стояла біля витоків незалежності, борець за незалежність України у 20 сторіччі. Заєць назвав відкриття пам’ятної дошки Дудаєву у Полтаві «подією національного масштабу».

«У Полтаві ми відкриваємо цю пам’ятну дошку на честь великої людини, людини мудрості й честі — Джохара Дудаєва. Це не просто регіональна подія, це подія національного масштабу. Чому це людина честі? Тому, що ніхто так не схарактеризував природу російської держави, російського народу — цієї російської спільноти як варварського народу, як це зробив Джохар Дудаєв. Він використовував термін „русизм“ і казав, що російський народ і російська влада отруєні ідеологією цього русизму, ідеологією людиноненависництва, людиновинищення, ідеологією тоталітарною, і, якщо ми не будемо дивитися на цю державу саме з такої планки, а будемо розглядати війну чеченського народу з росією чи війну України з росією з позицій боротьби демократії й тоталітаризму, то ми ніколи не вирішимо цю проблему. Треба її розглядати як боротьбу варварства з цивілізацією, зла з добром. Так говорив цей великий чоловік. Це був великий воїн. І ми так само повинні задивлятися в його постать і в постаті наших воїнів. Ми нині розуміємо, що український воїн є суб’єктом не тільки української, а й світової історії, бо ми не просто захищаємо Україну, а захищаємо весь цивілізований світ… Ми мусимо усвідомлювати, що їхня ідеологія штовхає російську владу й народ до винищення всіх тих, хто не хоче розчинитися в цій ординській спільноті, хто хоче жити на свій розсуд, будувати життя своїми руками… Я думаю, що треба звертатися до Джохара Дудаєва, як до мислителя, пророка, великої людини», — зауважив Іван Заєць. Він зачитав присутнім вірш «Джохар Дудаєв» авторства класика української літератури Дмитра Павличка:

«Він народився у вагоні,
В тюремнім темнім ешелоні,
Що віз народ його в Сибір.
Йому на маминому лоні
Слізьми вмивали душу й зір.
Колеса в колисковій пісні
Збивались на слова залізні:
„Помре, нема тобі життя,
І вижбурне тебе з вагона
Повсюдносуща охорона
Вовкам сибірським на жраття!“
Та непокірна й віща мати
Дитину сповивали в шмати,
Молилася до немовляти,
Немов до Господа: „Живи!
Живи, моя чеченська крове,
Моє дитя ясне й здорове,
Вбирайся в силу і закови,
Що куті волею Москви
На серці нашім, — розірви!“
І сталося! Кайдани впали,
Джохар одкинув їх, мов грузь.
Та не на те завоювали
Кавказ російські генерали,
Щоб оддавать його комусь!
На світовому перехресті
Горить Чечня! Горить Джохар –
Великий воїн волі й честі,
І віє в очі дим і згар,
І танки сунуть, як потвори,
Вертається у вільні гори
Московського ярма тягар.
В крові свободи голос тоне
(А світ ховається в брехні!)
І знов сибірські ешелони
Москва готує для Чечні.
І для Чечні, й для України,
І для Європи — місце є,
Є кулемети й карабіни,
І дріт колючий у три зміни
Нова імперія снує!
О люди, вирослі в неволі,
Від послушенства ниці й кволі,
Чекає вас тяжка судьба,
Товарняків гулкі колеса
І тюрми від Пелопоннеса
Аж до Чукотки! Проклятьба
Й душі подвійної ганьба,
Допоки з непокірних сяєв
Не зродиться Джохар Дудаєв
У серці кожного раба!»

Олег ПУСТОВГАР, представник Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області