Деколонізаційний поступ на Полтавщині: топонімія Мачухівської громади стала українською

«Напередодні свята Захисників України та Дня козацтва депутати Мачухівської ради зробили подарунок громаді, деколонізувавши топонімію шляхом очищення публічного простору від ворожих назв вулиць і провулків, які звеличували росію і СРСР. Натомість топонімія громади стала виразно українською. Дякую Мачухівському сільському голові Валерію Білоконю, депутатам громади за співпрацю, небайдужість до пошанування видатних українців, за належне виконання ст.5 п.4 Закону «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті, за потужний внесок у боротьбу з російськими впливами на історичному фронті», — так прокоментував рішення сесії представник УНІП в Полтавській області Олег Пустовгар. Він розповів, що ухвалі депутатів про деколонізацію топонімії передували тривала, наполеглива і копітка праця фахівців, Полтавського офісу УІНП та громадського обговорення нових назв на офіційному сайті громади. Адже рік тому, у вересні 2022 року, рішенням виконкому Мачухівської сільради було створено комісію з перейменування топонімів, що звеличують, увіковічують, пропагують чи символізують державу-окупанта або її визначні, пам’ятні, історичні й культурні місця, російські міста, радянські чи імперські дати, події, а також політичних, військових і культурних діячів, які здійснювали воєнну агресію проти України та інших суверенних держав, державну тоталітарну політику та практику.

До цього дорадчого органу увійшли кандидат історичних наук, знаний краєзнавець Анатолій Гейко, представник УІНП в Полтавській області Олег Пустовгар, місцеві краєзнавці, бібліотекарі, службовці виконкому Мачухівської ради, старости старостинських округів. Напрацювання Анатолія Гейка й Олега Пустовгара окреслили як локальні, місцеві історичні аспекти, так і всеукраїнський вимір нашої історії. Зокрема, депутати підтримали думку Анатолія Гейка та Олега Пустовгара щодо увічнення пам’яті видатних українців, життя яких пов’язане з Мачуським краєм.

Село Мачухи

Вулицю Єсеніна перейменували на пошану видатного петлюрівця Всеволода Петріва (1883-1948) — письменника, педагога, військового міністра і генерал-хорунжого Армії Української Народної Республіки (УНР). Навесні 1918 року, як командир полку імені Костя Гордієнка, звільняв Полтавщину від російсько-більшовицьких загарбників. Спогади про цю та інші події, що відбувалися у тодішній Полтаві, на Полтавщині та в Україні загалом детально описані у мемуарах Всеволода Петріва «Спомини з часів Української революції (1917–1921)», видані у 1927–1931 роках. У цьому документі зазначено, що «полк Костя Гордієнка отримав поповнення, переважно із селян с. Мачухи та його округи. Кравці Полтави і Мачух пошили Гордієнківцям однострій». Всеволод Петрів був учасником оборони Києва від російсько-більшовицьких формувань Муравйова. Помер в еміграції. Цьогоріч з ініціативи УІНП, згідно з Постановою Верховної Ради, відзначається 140-річчя від дня народження Всеволода Петріва. Детальніше.

Вулиця і провулок Ковпака у Мачухах будуть носити ім’я Братів Бувалкіних. Так у громаді пошанували полеглих Героїв народної російсько-української війни за незалежність Владислава та Сергія Бувалкіних. Вони проживали у Полтаві та в селі Мачухи, у тому числі і на колишній вулиці Ковпака. Сергій Бувалкін — учасник російсько-української війни періоду АТО, унаслідок зазнаних на фронті травм помер у 2022 році. Похований у селі Мачухи.

Владислав Бувалкін-майстер-сержант Служби безпеки України.

Спецпризначенець. Був успішним підприємцем, займався парашутним спортом та спортивною стрільбою. У 2014 році разом із двома братами добровольцем пішов на російсько-українську війну і став професійним військовим. Учасник телевізійної програми «Хоробрі серця» (2014). Загинув 20 березня 2022 року при обороні Києва. Повний кавалер (І, ІІ, ІІІ ступенів) ордена «За мужність». Удостоєний найвищої державної нагороди — звання «Герой України» (2022, посмертно). Частину праху героя було розвіяно над Одесою та над його улюбленим Чорним морем, а частину поховано в Києві і в селі Мачухи під Полтавою.

Увічнено у назвах вулиць Андрія та Ігоря Геращенків. Андрій Геращенко у кінці ХІХ—на початку ХХ ст. виконував пастирські обов’язки в церкві Різдва Богородиці села Федірки (приєднано до села Мачухи). Отець Андрій користувався великою повагою у населення. Був вчителем Закону Божого у Мачуській школі, очолював місцеве сільськогосподарське товариство, поширював нелегальну українську літературу, закликав селян протидіяти владі і виступав за окремішність України та за автокефальну церкву. Переклав українською мовою близько 30 молитов. 1906 року висланий із Мачух до с. Старі Санжари, але і там не припиняв боротьби за Україну і українську церкву. Наприкінці життя вже не був священником, натомість сприяв розширенню кооперативного руху на Полтавщині. У Полтаві очолив Повстанський комітет, що боровся проти більшовиків. У грудні 1920 року Андрій Геращенко розстріляний ЧК у Харкові. Ігор Геращенко (син Андрія Геращенка), уродженець села Мачухи. Студент одного із навчальних закладів Києва. У січні 1918 року героїчно загинув під Крутами, у бою з російсько-більшовицькими військами.

Стерто з топонімічної мапи громади ім’я російського письменника Владіміра Каралєнка, який у книзі «Жила би, била Россия» звеличував ворога УНР, російського військового діяча, генерал-лейтенанта, одного із лідерів Білого руху, українофоба Антона Денікіна. Відтепер ця вулиця носитиме горде ім’я кошового отамана Запорізької Січі, борця за визволення Гетьманщини з-під московського ярма Костя Горідієнка. Так ухвалили задля актуалізації внеску мешканців Мачух у підтримку полку імені Костя Гордієнка Армії УНР та з метою увічнення пам’яті національного героя, який народився на Полтавщині. Кость Гордієнко пішов на єднання з військами гетьмана Івана Мазепи та шведського короля Карла ХІІ. 27 березня 1709 року в сотенному містечку Великі Будища на Полтавщині 8 тисяч січовиків на чолі з Костем Гордієнком приєдналися до українсько-шведського союзу. Приєднання запорожців спричинило повстання у південних сотнях Полтавського полку проти московського війська. У 1709 році козаки разом із шведськими військами стояли табором у селі Федірки (нині приєднане до села Мачухи).

В оновленій топоніміці пошанували й Анатолія Дяченка (1925-2008) — уродженця Мачух, літературознавця, критика, прозаїка, педагога. Його дідусь та бабуся вчителювали у Мачухах, а батько керував хоровим колективом. Анатолій Дяченко у 1959-1997 роках викладав у Полтавському педагогічному університеті. Кандидат філологічних наук, засновник і відповідальний секретар Полтавської спілки літераторів (1991–2005). Автор літературознавчих праць: «Полтава моя — це поезія й проза» (2004), «Хвалю й сварю, кого люблю: Вибране» (у 2-х т., 2005-2006) та інших. Уклав збірку українських народних казок Полтавщини «Чому у рака вирячені очі?» (1994; 2005), антологію полтавської поезії й прози 20 ст. «Калинове ґроно» (у 2-х т., 1998-200_). Видав збірник оповідань і повістей «За горами гори» (2002). Автор повісті «Я син ворога народу» (2000), де не одну сторінку присвятив селу Мачухи.

Назавжди стерли з тутешньої топонімії ім’я сталінського помолога Мічуріна. Він не мав жодного стосунку до історії Мачух, навіщо у назві вулиці російський чужинець, якщо є ким пишатися? Тож за ініціативи Анатолія Гейка перейменували вулицю на честь Герасима Рубана (1882-1976). Він був фанатом садівничої справи: поширював плодові дерева та кущі в Мачухах, насаджував багатогектарні садки (яблуні, груші, сливи, вишні, шовковиці, волоські горіхи, виноград, малину, полуницю, смородину, ревінь), вивів новий морозостійкий сорт груш.

Отримала нову назву й колишня вулиця трубадура російської імперії Пушкіна. Тепер вона називається «Земляків-Героїв УПА». Через лави Української повстанської армії пройшли понад 100 тисяч осіб, географія походження яких представлена усіма областями України, в т. ч. й Полтавщиною. Згідно з дослідженнями кандидата історичних наук Віктора Ревегука, у лавах УПА за незалежність України боролися і мачушани: Гребенюк Петро («Сагайдачний»), Жалинський Григорій («Чабан») та Нестеренко Сергій («Туча»).

Також у назві вулиці увічнено офіцера Армії УНР Олександра Бородая. «19 серпня 1920 року до села Тростянець Мачуської волості, із Буланівського лісу, приїхало 9 повстанців із синьо-жовтим прапором, із написом „Заплакала Україна— усміхнеться мати“. Щоб показати селянам, хто вони є, при в’їзді до села повстанці бадьоро заспівали „Ще не вмерла Україна“. Пізніше, у передранковий час, 20 серпня близько 30 повстанців вчинили напад на Мачуський волвиконком, але, крім місцевої міліції, в селі перебував і великий каральний загін червоноармійців. Останні за допомогою кулемета та надісланого підкріплення відбили напад. Частина повстанців загинула. Серед них отаман Бородай та 5 повстанців, у тому числі уродженців Мачуської волості. Олександр Бородай був петлюрівським офіцером, який прибув на Полтавщину з метою активізації повстанської боротьби. Збереглися архівні документи про поховання загиблих повстанців у селі Мачухи на кладовищі біля церкви Іоана Богослова», — розповів дослідник Анатолій Гейко.

У жовтні 2020 року у Мачухах встановили меморіальну дошку Івану та Юрію Липам.

А цьогоріч у громаді зробили ще один крок з увічнення їхньої пам’яті, перейменувавши вулицю діячки ВЛКСМ Убийвовк на Івана та Юрія Лип. Іван Липа з 1898 по 1902 рік працював у Мачухах земським лікарем. Брав участь у знаковій для відродження українського культурного життя події- відкриття пам’ятника Іванові Котляревському в Полтаві (1903). Свої новели й вірші Іван Липа друкував в альманасі «Досвітні огні» (1906), «З неволі» (1908), у журналах «Літературно-науковий вісник», «Українська хата». Організував видавництво «Одеська літературна спілка», з 1905 року видавав альманах «Багаття» (разом з дружиною), часто друкувався в українських періодичних виданнях «Діло», «Народ», «Правда», «Буковина», «Зоря». У період Директорії, яку очолював Симон Петлюра, І. Липа керував управлінням культури і віровизнання в уряді УНР. Входив до складу комісії по підготовці Конституції УНР, деякий час був міністром охорони здоров’я в уряді УНР в екзилі 1920-48. Таким же патріотом виховав і свого сина Юрія, котрий успадкував батькові фахові здібності й літературний талант, а також чесноти діяльного патріота-самостійника і став одним з ідеологів українського націоналізму й «батьків»-теоретиків сучасної української геополітики. Написав вагомі дослідження «Призначення України», «Чорноморська доктрина». Його перу належить вкрай актуальна нині праця «Розподіл Росії». Творча спадщина налічує понад 360 творів — серед них три поетичні і літературознавчі збірки, тритомник новел, історичний роман «Козаки в Московії». Юрій Липа належить до провідних українських філософів першої половини ХХ століття. Народився у с. Старі Санжари, неподалік Полтави. Ще юнаком в Одесі приєднався до боротьби за незалежність УНР. Після поразки визвольних змагань жив у Польщі, з 1922 року — студент медичного факультету Познанського університету. Захоплювався геополітикою. Він інструктор 1-ої старшинської школи УПА. У серпні 1944 року Юрія Липу заарештували співробітники НКВС і після жорстоких катувань розстріляли. Наказом головного штабу УПА від 10 жовтня 1945 року Юрію Липі посмертно присвоєно звання полковника УПА.

Ще одна нова назва — це вулиця Вільного козацтва. Національні добровільні військово-міліційні формування часів національно-визвольних змагань 1917-1921 років мали назву «Вільне козацтво». Виникли вони з метою захисту сіл, а згодом і Української Держави, в умовах зростання громадського безладу й бандитизму, з метою соборного народовладдя людей вільної України і священнослужителів Православної Церкви. «1917 року у Мачухах було створено три сотні (командири Животков, Шевченко, Коряков) Вільного козацтва, які стали до активної боротьби з російсько-більшовицькою агресією в 1917-1918 роках. Навесні 1918 року, значна частина мачуських козаків вступили до полку імені Костя Гордієнка, під командуванням Всеволода Петріва, і брали активну участь у вигнання більшовицьких зайд із Полтавщини та Слобожанщини», — розповів Анатолій Гейко. До речі, з його ініціативи вулиці Гагаріна повернули історичну назву — «Горянка», оскільки розташована вона на території відповідного кутка села Мачухи, а в минулому — окремого хутора Горянка.

Вулицю Чкалова також перейменували на честь уродженця Мачух, українського режисера та актора Миколи Вільшанського, який грав у театрах Саксаганського, Садовського, «Веселий жарт» (Київ); здійснював постановки у театрі Львова.

Село Васьки

Вулицю Лермонтова, з ініціативи Олега Пустовгара, перейменували на Миколи Міхновського. 150 річчя із дня народження цього громадського та політичного діяча, юриста, публіциста, учасника боротьби за незалежність України у ХХ столітті цьогоріч відзначається на державному рівні згідно з Постановою Верховної Ради. 19 лютого 1900 року у Полтаві Міхновський проголосив маніфест «Самостійна Україна», у якому сформулював ідею незалежної держави від Карпат до Кавказу. Детальніше на офіційній сторінці Полтавського офісу УІНП.

Село Калашники

Вулицю Першотравневу перейменували на честь найвідомішого українського філософа Григорія Сковороди. Мислитель і гуманіст жив три століття тому. Був освіченим і талановитим, проте не шукав слави, кар’єри чи багатства, не поступався цінностями заради вигоди. Вів аскетичний спосіб життя, міркував і писав про пізнання, життя в гармонії, суспільно корисну працю. Сковороді вдалося сформулювати ідеї та створити тексти, що захоплюють серця й розуми людей, які живуть через століття після нього. Григорія Савича без перебільшення можна назвати національним філософом — для поколінь українців він залишається цікавим, актуальним і навіть близьким. Детальніше на офіційній сторінці Полтавського офісу УІНП.

Село Підлепичі

Вулицю Комсомольську назвали на честь Пилипа Орлика – соратника Мазепи, видатного українського гетьмана і борця за визволення Гетьманщини з-під московського ярма, автора першої у Європі Конституції.

Село Твердохліби

Тут з’явилася вулиця Івана Мазепи. На початку XVIII ст. гетьман Іван Мазепа в союзі зі шведським королем Карлом ХІІ здійснив спробу вийти з-під протекторату Московщини і утворити на українських землях незалежну державу. Мазепинський виступ проти московського царя Петра I, про якого писав Шевченко: «Це той первий, що розпинав нашу Україну»), став світлом для майбутніх поколінь борців за незалежність.

Село Сердюки

Вулицю Гагаріна переозначили на пошану Юрія Кондратюка, уродженця Полтави, вченого-винахідника, розробника ракетної техніки і теорії космічних польотів. Детальніше на офіційному сайті УІНП.

Село Судіївка

Тут з’явилися такі нові назви: Леоніда Каденюка, Козацька, Герасима Рубана, Земляків-Героїв ЗСУ, Героїв Крут, Української Перемоги, Григорія Сковороди, Тиха.

Село Дмитренки

Тепер цей населений пункт матиме вулиці Земляків-Героїв ЗСУ та Героїв Крут.

Село Плоске

У жовтні 2020 року з ініціативи Полтавського офісу Інституту національної пам’яті, краєзнавчого музею Мачух і завдяки всебічній підтримці очільника Мачухівської ТГ Валерія Білоконя урочисто відкрили меморіальну дошку Олександру Ковіньці — письменнику-гумористу, репресованому. Новий знак пам’яті розмістили на фасаді місцевої школи, оскільки поруч знаходилась хата, де 13 січня 1900 року письменник народився і в ній же провів своє дитинство.

Ще один крок з увічнення памяті Олександра Ковіньки зроблено цьогоріч: з’явилася і вулиця на честь земляка. Він був учасником Української революції 1917-1921 рр., підтримував Директорію УНР, яку очолював Симон Петлюра. Не сприймав О. Ковінька денікінські ідеї «єдіной і нєдєлімой росії», разом із Володимиром Сосюрою поневірявся у білогвардійському полоні. Належав до боротьбистів — української лівої партії, яка бачила Україну як соціально-орієнтовану державу. Його називають гумористом-мучеником, бо творчу діяльність брутально перервав сталінський терор, понад 20 років довелося провести в сибірах-магаданах. Довгий час ці сторінки життя письменника замовчувалися.

Прибрано з місцевої топоніміки символ голодомору і рабської експлуатації селян у СРСР — вулицю Колгоспну. У новій назві увічнили Івана Біленького. Він був одним із безстрашних отаманів, повстанські загони яких діяли на території Мачуської та Площанської волостей. Народився І. Біленький 1894 року в Решетилівці Полтавського повіту. Член Української партії соціалістів-революціонерів (есерів). Боротьбу проти більшовиків розпочав навесні 1920 року у Булановському лісі Мачуської волості. Кількість повстанців у його загоні сягала 3000 чоловік. Загін Біленького вів активні бойові дії проти більшовицьких військ та проведеної ними продрозверстки.

Вулицю Першотравневу теж перейменували на пошану земляка Анатолія Григоренка – письменника-фантаста, поета, публіциста і журналіста. Народився А. Григоренко 1937 року в селі Плоске, у 1954 році закінчив місцеву середню школу, а вірші почав писати ще в юності. Закінчив філологічний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка. У 1965-1973 рр. Анатолій Григоренко завідувач відділу, відповідальний секретар журналу «Знання та праця». У 1973-1981 роках — науковий та старший редактор щорічника «Наука і культура». У 1981-1984 — редактор літературно-драматичної редакції Держтелерадіо. Член Національної спілки журналістів (1993). Автор нарисів про художників, письменників, про композитора Л. Ревуцького. Створив сценарій документального фільму про Остапа Вишню (1972). Співавтор науково-фантастичного роману «Запізнілий цвіт валінурії» (1990). Автор поетичних збірок «Тінь Перуна» (1992) та «Во храм душі» (2004). Похований у рідному селі Плоске поруч із могилою матері.

Село Левенцівка

Вулицю 8-го березня перейменували на княгині Ольги. Її Правління було вирішальним поворотом в історії України-Русі. Країна здобула впорядковану владу й почала інтегруватися в політичну систему християнського світу. Розпочату княгинею справу підхопив її онук Володимир, який і охрестив древню Київську державу.Княгиня Ольга встановила фіксований обсяг податків до київської казни з кожної землі й започаткувала облаштування великокнязівських господарств і доходних промислів. По всій Київській Русі було наведено порядок. Княгиня провадила активну зовнішню політику, відвідала Візантію — одну з найсильніших держав тодішньої Європи.

Село Полузір’я

Тут з’явилися вулиця Григорія Сковороди, провулки Козацький та Василя Стуса Із 47-ми років життя 13 поет і дисидент Василь Стус провів у комуністичних слідчих ізоляторах, карцерах, камерах-одиночках, мордовських таборах, на Колимі, на каторжній роботі в шахті. Після другого арешту адвокатом Василя Стуса було призначено Віктора Медведчука, який без згоди на те обвинуваченого на судовому засіданні визнав його «провину». Тоді Стуса засудили до 10 років примусових робіт і 5 років заслання.

А вулиці Латишева дали ім’я В’ячеслава Чорновола. Це видатний борець за незалежність, багаторічний лідер Народного Руху України, публіцист, політик, дисидент, політичний в’язень комуністичного режиму. Ім’я В’ячеслава Чорновола стало символом боротьби за незалежність України. Детальніше на офіційному сайті УІНП.

Полтавський офіс УІНП