125 років тому у селі Лютенька на Полтавщині народився військовик Армії УНР, отаман повстанського загону Леонтій Христовий

У бій ішли під синьо-жовтими знаменами, вигукуючи «Слава Україні!»

Дитинство закінчилося разом із початком Першої світової війни, у якій Леонтій брав участь. А коли сповнилося 20 літ, став до лав Армії УНР. У цей час російські більшовики окупували Полтавщину, а Христовий пішов у підпілля. У 1919-1920 роках Христовий жив у Києві та брав активну участь у розробці планів повстання проти більшовиків.

Влітку 1920 року Леонтій Христовий очолив повстанський загін, який діяв на території колишніх Гадяцького, Зіньківського та Миргородського районів. У липні 1920 року біля Лютеньки загін дав бій 14-й армії російсько-більшовицьких загарбників, але змушений був відступити. Проте ненадовго.

Наростивши сили, 7 серпня 1920 року повстанці Христового і Коваля (а загін тоді налічував понад 1,5 тисячі повстанців) визволили Гадяч. Під час наступу на місто повсталі йшли під синьо-жовтим прапором, вигукуючи «Слава Україні!». У серпні у лавах повстанців налічувалося більше 1500 чоловік. Більшовики перекинули проти повсталих 7-му Володимирську дивізію, яку перед цим направили з Росії на денікінський фронт, 185-ту бригаду ВОХР, 64-й, 488-й, 489-й більшовицькі полки.

29 серпня 1920 року на околицях Лютеньки зав’язався кривавий бій. Сили були нерівні і після дводенного бою повстанці відступили. Після відходу повстанських загонів більшовики село спалили, а більшість жителів розстріляли. Про ті трагічні дні місцевий кобзар Петро Гузь співав: »…яка страшна кара впала на Лютеньку: вісімсот дворів згоріло, пішов дим за хмари». За свідченням діяча «Просвіти», публіциста, педагога в 1917–1918 Полтавського губернського комісара народної освіти УНР Віктора Андрієвського, в Лютенці згоріли близько 1100 обійсть. Жертв ніхто не рахував. Вцілілі мешканці містечка довго ховалися в лісах, доки Лютеньку не покинув останній окупант. Пізніше з’ясувалося, що за приблизними підрахунками, у ті дні загинули близько 150 повстанців та багато мирних мешканців Лютеньки.

Загинув Леонтій Христовий у липні 1921 року біля села Загрунівка у бою із загоном більшовицької міліції. Йому було лише 23. Тіло отамана перевезли до Зінькова, де поховали на місцевому кладовищі. Але й після смерті окупанти мстилися Христовому за опір — щоразу плюндрували його могилу. Але місцеві мешканці її одразу впорядковували.

Російські окупанти жорстоко розправилися не лише з отаманом, а й з усім його родом.

За прізвище Христовий був репресований Христовий Микола Олексійович з с. Паськівка Решетилівської волості. В кримінальній справі він фігурує як брат отамана Леонтія Христового.

Брата Олександра розстріляли кати білої Росії — денікінці, а брата Григорія — кати червоної Росії — більшовики.

Сестра Наталка була змушена одружитися із чекістом. Вона думала, що так убезпечить себе від переслідувань. Але її чоловіка розстріляли у 1939 році, а саму Наталку репресували, бо вона була дружиною «ворога народу».

Вшанування пам’яті

Пам’ять про борця за незалежність України у 20 столітті Леонтія Христового збережена у книгах, меморіалах та документальних відео.

П’ять років тому, у 2018 році, в Гадячі і Лютенці громадськість і Гадяцька райдержадміністрація широко відзначили 120-річчя від дня народження Леонтія Христового.

Тоді на фасаді будівлі державного навчального закладу «Гадяцьке аграрне училище» (колишня школа бджільництва) встановили меморіальну дошку (на світлині), на якій вказано, що ватажок повсталих українських селян поневірявся у цьому приміщенні (більшовики тоді там облаштували тюрму-катівню) та здійснив втечу звідти.

Також краєзнавець, дослідник життєвого шляху Леонтія Христового, автор книги Іван Чайка став спікером просвітницького документального відеоматеріалу інтернет-видання «Гадяч.City»

А неподалік Лютеньки урочисто відкрили пам’ятний знак на пошану борців з російськими більшовиками, повстанців Христового (на світлині).

У 2014 році було започатковано створення короткометражних документальних відео для проєкту «Поборники незалежності. Полтавщина». Його ініціював і реалізував спільно з ОДТРК «Лтава» тодішній керівник Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Полтавської обласної державної адміністрації (нині представник Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області) Олег Пустовгар. Він тоді запросив до участі знаних краєзнавців, серед них й Івана Федосійовича Чайку.

Патріарх краєзнавства Полтавщини Віктор Ревегук є автором монографії «Отаман Левко Христовий», а Іван Чайка — книги «Дзвони над Лютенькою».

Письменник і краєзнавець з Нових Санжар Юрій Коцегуб написав історичний роман «З Україною в серці, з шаблею в руці», у якому повідав про антибільшовицьке селянське повстання 1920–1921 рр. на чолі з юним отаманом.

Полтавський офіс УІНП