«Persona grata»: поетеса та співачка Мирослава Войтенко

[Відео було видалено]

ВЕД: Привіт усім, хто налаштувався на радіо «Ваша хвиля»! Мене звуть Олег Турик, а в ефірі програма «Персона грата» — спільний проект рідного радіо та Інтернет-видання «Полтавщина», де ми спілкуємося з цікавими і непересічними людьми Полтави і області. Сьогодні у нас у студії молода прекрасна дівчина, яка, попри свій вік, вже має багато творчих здобутків, — поетеса, співачка, актриса Мирослава Войтенко. — Мирославо, мої вітання!

ВОЙТЕНКО: Привіт, Олеже!

ВЕД: Завжди приємно бачити у нас у студії творчих молодих людей. Про всі твої таланти і захоплення ми сьогодні обов’язково поговоримо, але почати хочеться, так би мовити, зі старту життєвого шляху: де народилася і як проходило дитинство?

ВОЙТЕНКО: Я народилася в селі Велика Рублівка, що на Полтавщині, це Котелевський район. Дитинство моє проходило там, мої батьки працювали в школі і, відповідно, я все своє життя була вчительською дитиною. Взагалі, захоплюватися співом, якоюсь творчістю, танцями я почала ще в школі. Спасибі моїм батькам за те, що вони мене підтримували весь цей час і допомагали розвиватися в цьому напрямку. Дитинство було щасливе, то більше сказати немає чого!

ВЕД: Добре, а знаєш, завжди, спілкуючись з людьми, які виросли у вчительській сім’ї, переважна більшість з них закінчують школу, інститути з золотими медалями, з червоними дипломами. В тебе так само чи якось по-іншому?

ВОЙТЕНКО: Ні, я не така вчительська дитина, в мене лише срібна медаль.

ВЕД: А в якій школі ти навчалася?

ВОЙТЕНКО: Великорублівська загальноосвітня школа.

ВЕД: А який вищий навчальний заклад став рідним і яку освіту маєш?

ВОЙТЕНКО: Ну, освіту поки що не маю, я тільки прагну її здобути, бо я ще навчаюся в ПНПУ ім. В.Г.Короленка. Я вже на 5 курсі.

ВЕД: А музична освіта є?

ВОЙТЕНКО: Ні, немає.

ВЕД: Тобто ти навчилася співати самотужки?

ВОЙТЕНКО: Справа в тім, що в своїй сім’ї я взагалі не могла не навчитися співати. У нас вся сім’я співоча. Моїй бабусі вже давно за 60, та навіть трішки більше, ось, але вона до цього часу співає, її звуть Катерина Іванівна, вона виступає на сільській сцені, на районній сцені. Мама теж в дитинстві співала в хорі. Бабуся по іншій лінії все життя провела з піснею. Батько грає на гітарі, співає, він душа компанії, тому що жодне гуляння не проходить без нього.

ВЕД: Отже, як можете чути, шановні слухачі, талантів у нашої сьогоднішньої гості дуже багато. Мирослава, перш за все, письменник — прозаїк і поет, пише також і пісні. Мирославо, розкажи про цю нелегку чи, можливо, для тебе легку справу, як давно ти пишеш?

ВОЙТЕНКО: Писати почала в дитинстві. Перший вірш написала в 13 років. Після цього писати не перестаю. Коли відкрила в собі можливість римувати, я вирішила подовжувати цю справу і мені пощастило, я відвідувала літературну студію «Полтавські джерела» при Полтавській Спілці письменників. Також, мої вірші включені до альманаху «Острови». І ось нещодавно буквально в Києві вийшов альманах, який називається «Нова проза», там вийшли мої прозові твори. Але найвизначнішою сторінкою у своєму поетичному, письменному житті я можу сказати — це є видання книги «Два береги» у співавторстві із Тарасом Духовним. Це також молодий письменник, прозаїк, журналіст, дуже хороша людина, мій близький друг і у 2010 році 12 вересня у нас відбулася презентація цієї книги.

ВЕД: А скільки загалом маєш виданих збірок?

ВОЙТЕНКО: Збірка, по суті, ось оця одна видана, яка з Тарасом, і друкувалася в «Островах», «Нова проза», ну не рахуємо публікацій в газетах.

ВЕД: Тоді таке питання: хто із українських письменників тобі найбільше до вподоби?

ВОЙТЕНКО: Ой, це цікаве питання, бо для мене взагалі поезія стоїть на трьох китах: для мене найбільш вагомою є Леся Українка, її поезію я читаю завжди з захопленням, з натхненням. Безумовно, Ліна Костенко, безумовно, і Анна Ахматова. Це три кита, на яких стоїть моє розуміння поезії.

ВЕД: Тобто переважно жіночу любиш поезію, так?

ВОЙТЕНКО: Не те, щоб люблю, але...

ВЕД: ... ближче до душі...

ВОЙТЕНКО: вона мені ближча, бо я ж теж жінка.

ВЕД: Скільки взагалі, хоч приблизно, є творів у твоїй скарбничці автора?

ВОЙТЕНКО: Більше 200.

ВЕД: Чи є у тебе улюблене написане дітище серед твоїх творів?

ВОЙТЕНКО: Ні, улюбленого немає, бо я люблю їх всіх, це всі мої діти і я їх всіх люблю.

ВЕД: А можеш щось згадати для наших слухачів прямо зараз, один із своїх віршів, можливо, невеликих?

ВОЙТЕНКО: Можу згадати, але ті, що я зараз пам’ятаю, вони, на жаль, трішки сумні. Нічого?

ВЕД: Нічого, я думаю, що нашим слухачам буде і цей бік твоєї душі почути цікаво.

ВОЙТЕНКО: Вірш називається «Чорні круки».

Чорні круки, чорні круки,
Чорні лебеді розлуки.
Чорна ніч і чорна повість,
Чорна від спокути совість.
Чорний день і чорні люди,
Завтра сонце чорним буде.
Чорні мрії, чорні сни,
В чорнім світі білі ми.

ВЕД: Знаєш, дуже прекрасно, але прослухавши цей вірш, виникає питання: якщо не секрет, що надихає тебе писати?

ВОЙТЕНКО: Натхнення можна знайти в усьому і ти ніколи не знаєш, звідки з’явиться це натхнення. Наприклад, це вірш я написала, стоячи на вулиці після фізкультури, коли побачила чорного крука. Я задивилася не те, як він літає і в голові самі виникли рядки і я ледь встигла їх записати, бо якби не записала, чесно, я би забула.

ВЕД: Тобто доводиться інколи хапати олівець чи ручку, на ходу це робити, так?

ВОЙТЕНКО: Більше того, я ніколи не викладаю зі своєї сумки блокнот та ручку.

ВЕД: Мирославо, ти — акторка і наскільки я зрозумів із наших розмов поза ефіром, це велика й важлива частина твого життя, адже займаєшся театральною діяльністю відносно давно. Розкажи про те, у яких театрах граєш, які ролі виконуєш?

ВОЙТЕНКО: Моя театральна стезя розпочалася ще з дитинства, зі школи, так як, я думаю, всі ставили якісь певні інсценівки в школі. Ну, це було таке аматорське захоплення. Далі я почала навчатися в університеті, тут уже мені на допомогу приходить театр-студія «Глобус» нашого педуніверситету, в якій я розпочинала свою, так би мовити, театральну кар’єру. Тут я грала роль Настасьї Філіповни з твору «Ідіот» Достоєвського. Не можу не зауважити, що людиною, яка дала мені дорогу в професійний театр є Світлана Анатоліївна Долженко, наш полтавський режисер. Вона працює в школі мистецтв імені Раїси Кириченко, під її керівництвом дозріває багато талантів, зокрема, я думаю, що багатьом відомі «Полтавські балаболки» — такий творчий колектив. Саме вона допомогла мені віднайти себе в театрі. Завдяки їй я зіграла роль Ларочки у творі «Доктор Живаго» Бориса Пастернака, разом, до речі, із Тарасом Духовним. Це була вистава всього для двох осіб, ми слідкували за однією лінією, лінією відносин між Ларочкою та доктором Живаго, власне кажучи. За це їм, звісно, величезна вдячність. Зовсім нещодавно я мала величезне щастя працювати в Московському незалежному театрі. Там у мене було три спектаклі, в яких я працювала, це зокрема, «Мастер и Маргарита» Булгакова, я там грала Геллу, «Руководство для желающих жениться» — в спектаклі цьому я грала Ангелочка і комедія «Любовь по-французски», де я грала Кікі.

ВЕД: Цілувати довелося на сцені?

ВОЙТЕНКО: Цілуватися доводилося на сцені, але в спектаклі «Руководство для желающих жениться» з Олексієм Паніним.

ВЕД: Це теж приємно. Цікаво щодо цього Московського театру, як взагалі розпочалися ці відносини?

ВОЙТЕНКО: Це була чистої води випадковість. Коли у нас була прем’єра «Ідіота» Достоєвського, де я грала Настасью Філіповну, зовсім випадково на цей спектакль потрапив директор цього театру. Він подивився повністю наш спектакль і, мабуть, щось помітив таке в мені, і запросив до себе на роботу.

ВЕД: Тобто як говорять російською, «везет тому, кто везет», правильно?

ВОЙТЕНКО: Це точно!

ВЕД: Ну а щодо твоїх перших моментів на сцені, можеш пригадати свій перший виступ?

ВОЙТЕНКО: Так я дуже чудово пам’ятаю свій перший виступ, мені було чотири роки...

ВЕД: ... така маленька ще?..

ВОЙТЕНКО: ... да, я була в дитячому садочку і у нас в сільському будинку культури було святкування якесь, але не пам’ятаю точно, яке, чесно, можливо навіть Новий рік. І я співала пісеньку «Ой у лузі калина». Я навіть до цього часу пам’ятаю, що я співала, і до цього часу пам’ятаю цю пісню.

ВЕД: Дуже часто актори, особливо театрали, говорять, що ролі, які вони грають, залишають певний відбиток на їхньому житті. Є якісь персонажі, що дуже припали до душі тобі?

ВОЙТЕНКО: Настасья Філіповна. Я зараз навіть поясню чому. Коли у мене була робота над Ларочкою із «Доктора Живаго», і коли ми вперше показували цю виставу тут в Полтаві, я запросила багатьох своїх знайомих, друзів, ну, відповідно, хотіла почути їхню думку про те, що ми зробили, чого ми досягли. І на цьому спектаклі була режисера театру-студії «Глобус» Лєна Субтеля. І от коли уже закінчився спектакль, вона підійшла до мене, ми з нею розговорилися. Запитала, звісно, я в неї, як їй чи сподобалося, чи ні, вона сказала: «сподобалося». Але поряд з тим вона сказала ще таку фразу: «Мирослава, тобі треба позбавитися від Настасьї Філіповни, вона до цього часу в тобі».

ВЕД: Прижилася в роль. А можеш згадати якусь цікаву чи курйозну історію на сцені? Можливо, щось пішло не так і довелося імпровізувати, чи слова забулися, чи ще що-небудь?

ВОЙТЕНКО: А такі курйози постійно трапляються на сцені, особливо коли забуваєш слова. Якщо це прем’єра спектаклю, то слова в будь-якому випадку хтось та забуде. Ну особисто я, коли забувала слова на сцені, говорила текст близький до цього, тому що говорити все-рівно потрібно. Глядач не повинен помітити того, що актор щось забув, бо на те ми і актори.

ВЕД: Крім усього вищезазначеного, ти солістка в Народному фольклорному ансамблі «Жива вода» імені Павла Бакланова. Як довго ти в ансамблі?

ВОЙТЕНКО: Я в ансамблі уже 5 рік. Як тільки прийшла навчатися на філологічний факультет, я одразу ж пішла на прослуховування. Я можу сказати, мені дуже пощастило, бо зі мною починав ще працювати Павло Олексійович Бакланов — це надзвичайно талановита людина, людина, яка відкрила дорогу в життя багатьом молодим людям і я цій людині безмежно вдячна. Зараз на себе цю місію взяла Лариса Миколаївна Бакланова, його дружина. Вона підтримує Божу іскру в нашому хорі, в нашому ансамблі, вона також допомагає розкриватися молодим людям. На жаль, Павла Олексійовича з нами вже немає.

ВЕД: Розкажи ще трішки про сам ансамбль і найближчі плани щодо виступів.

ВОЙТЕНКО: Ансамбль дуже плідно працює, у нас регулярні репетиції, ансамблю вже більше десяти років. Ми стали лауреатами багатьох конкурсів і не тільки Всеукраїнських. Буквально нещодавно ми були на фестивалі «Берагиня», що в Білорусії, і там стали лауреатами. Це, як ви розумієте, теж приємно. Найближчі плани? Ну, знаєте, робота нашого ансамблю залежить від людей, які в ньому працюють, які в ньому співають. Всі, хто приймає участь у роботі ансамблю, є студентами. У нас є кілька викладачів, але більшість все-таки студенти і робота планується у відповідності з графіком студентів. Тому що зараз буде іти сесія, я думаю, швидше за все, на жаль, на період сесії доведеться трішки збавити оберти. Тому що творчість — це прекрасно, але ми не повинні забувати, що і навчання ми теж не полишаємо. І, я думаю, що активна робота почнеться уже після Нового року, коли закінчаться всі сесії, канікули і т.п.

ВЕД: Ну а взагалі де можна буде нашому простому слухачу, який зараз слухає і зацікавиться, захоче прийти і почути це наживо, де можна в найближчий час послухати? Не має ще жодних планів, на скільки я розумію, чи є вже?

ВОЙТЕНКО: Щодо виступів, я на жаль, не можу зараз сказати, тому що буквально на днях я маю поїхати з України, мене не буде, я не знатиму про найближчі плани. Але якщо ви бажаєте послухати «Живу воду» наживо, ми раді вас бачити щовівторка та щочетверга на репетиції в ПНПУ в аудиторії 307. Це другий корпус, заходьте, ми завжди раді гостям.

ВЕД: Ну ось конкретно, тепер слухачі знатимуть дійсно, де можна його почути. Щодо інших твоїх талантів — ще ти озвучуєш мультфільми. Як почала займатися цим і які мультфільми вже доводилось озвучувати?

ВОЙТЕНКО: Це зовсім нове для мене, так як я поки що працюю над озвучкою одного єдиного мультфільму і робота взагалі моя в пані озвучування розпочалася саме в грудні місяці тут у нас, в Полтаві. Я, на жаль, не можу розголошувати зараз деталей цього проекту, але коли він вийде на екрани, обов’язково поділюся з вами цією інформацією. Робота ще триває.

ВЕД: І обов’язково про це розкажи радіостанції «Ваша хвиля», буде завжди цікаво. Крім тих талантів, що ми обговорили, якісь ще додаткові хобі в тебе є?

ВОЙТЕНКО: Є, безумовно є, у всіх є хобі. Та взагалі я намагаюся сприймати всю свою роботу, як хобі, бо коли ти робиш щось від душі, то є набагато краще, ніж коли ти робиш це як свою роботу, на яку ти вимушений ходити кожного дня, як то кажуть. Ну, окрім цього, я дуже вдячна своєму татові за те, що він свого часу допоміг мені навчитися грати на гітарі. Як він мені допоміг? Дав в руки гітару і сказав: «Вчися, я навчився, значить і ти зможеш». У вільний час я полюбляю взяти до рук цю ніжну і тендітну подругу мою, найкращу, мабуть, в житті і заспівати щось, заграти. Знаєте, як то кажуть, розігнати всі печалі з серця і душі.

ВЕД: А якщо брати — поетеса, співачка, актриса. Що для тебе найважливіше, яка пріоритетність, які місця можна розставити?

ВОЙТЕНКО: Немає місць. Я чесно вам зізнаюся. Я не можу сказати вам, що для мене є пріоритетом, бо я не уявляю свого життя без «Живої води», я не уявляю свого життя без віршів, без пісень, і якщо чесно, театр — це для мене найновіше, але я і зараз розумію, що я не уявляю свого життя без театральної сцени. Сцена, повірте, це наркотик, це навіть сильніший наркотик, ніж опіум чи то ще щось, бо коли ти виходиш на сцену і розумієш, що ти робиш те, що подобається людям, ти не можеш відмовитися від цього.

ВЕД: А в зал часто дивишся, щоб зрозуміти оцінку своїм діям на сцені?

ВОЙТЕНКО: Більше того, в зал потрібно дивитися постійно, тому що контакт із глядачем є одним із найвагоміших пріоритетів у роботі актора.

ВЕД: Після всього, що ми встигли сьогодні обговорити, у мене виникає питання: як ти все встигаєш? Чи вистачає часу на сім’ю, на друзів?

ВОЙТЕНКО: Дуже просто я все встигаю, вистачає часу на все, чесно. Знаєте, є такі ситуації, коли люди говорять, що, ой, я оце така занята, я оце не можу чи прийти на репетицію, чи там з друзями піти кудись погуляти. Не знаю, якщо є бажання, встигнути можна все. Якщо бажання немає, ти нічого не встигнеш. Я встигаю сходити на репетицію «Живої води», я встигаю навчатися в університеті, я встигаю грати в театрі, я встигаю виступати для себе в задоволення своє, я встигаю читати книги для самоосвіти, тому що я розумію, що я знаю занадто мало, і я встигаю завжди з’їздити до своїх батьків на вихідні — це обов’язково, відвідати близьких, відвідати хресника свого, якого я, на жаль, бачу рідко, але все-рівно, як мінімум раз-два на місяць я намагаюся це робити. Я встигаю сходити з друзями погуляти, я все встигаю.

ВЕД: Знаєш, після розмови з тобою виникає таке відчуття, що ти все поглинаєш, як губка, всі знання, весь досвід намагаєшся перейняти. А як розслабляєшся, які твої способи релаксувати після насиченого дня?

ВОЙТЕНКО: Повірте, кращого розслаблення , аніж вийти на сцену, і бути не може. Буквально ось у середу у мене було 3 виступи. 1 із них був на вечорі пам’яті Василя Симоненка, інший — на презентації книги Анатолія Гальченка та ще один виступ «Андріївські вечорниці», влаштовував наш історичний факультет. Знаєте, я прийшла додому сповнена такої радості і такого щастя, що про який відпочинок може бути мова!

ВЕД: Тобто робота і є відпочинок, правильно?

ВОЙТЕНКО: Ну це ж прекрасно, правда?

ВЕД: Звісно. Як дівчину, не можу не запитати: куховарити любиш?

ВОЙТЕНКО: Люблю, чесно скажу, що дуже люблю, але, на жаль, із темпом роботи, який я маю, я не завжди встигаю повністю зреалізувати себе в цьому плані. Коли є гастролі, то, на жаль, доводиться харчуватися в закладах або швидкого якогось харчування, або в якихось кафе і в принципі, якщо ти їдеш на гастролі, то в тебе немає змоги просто куховарити. Моя віддушина — це Полтава, коли я повертаюся додому, в свій рідний гуртожиток, і там уже я...

ВЕД: ...Полтава взагалі дуже приємне місто, комфортне. Тоді ще питання щодо кулінарії: яка найулюбленіша страва?

ВОЙТЕНКО: Якщо чесно, то свою найулюбленішу страву я не вмію так готувати, як її уміє готувати моя бабуся. Це вареники з картоплею, безумовно, бабусині вареники з картоплею.

ВЕД: Дійсно, аж слинки потекли. Більше тобі подобається проводити час у шумних компаніях чи у домашньому комфорті?

ВОЙТЕНКО: Якщо чесно, все залежить від настрою. Інколи не вистачає якогось драйву, так щось хочеться і, звісно, тоді в шумній компанії проводиш свій вільний час, але коли ти розумієш, що шумні компанії вже, вибачте, трішки обридли, якщо можна так висловитися, коли ти постійно маєш спілкуватися з людьми, виходити до глядача і це продовжується протягом трьох тижнів, наприклад, то звісно, коли я приїжджаю в Полтаву, я , якщо чесно, можу два дні не виходити нікуди і просто бути наодинці з собою.

ВЕД: Щодо компанії спілкування, вже якісь плани щодо святкування Нового року?

ВОЙТЕНКО: Вони є, але я не знаю, чи вони збудуться, тому я думаю, я вам обов’язково розповім при наступній зустрічі.

ВЕД: Ми бажаємо, щоб вони обов’язково збулись. Ну що ж, наостанок нашої бесіди ми традиційно в нашій програмі просимо наших гостей студії побажати щось слухачам, які зараз біля приймачів.

ВОЙТЕНКО: Шановні слухачі, я можу побажати вам тільки одного — якщо у вас є в житті мета, йдіть до неї і не слухайте нікого, хто б вам що не говорив. Якщо вам будуть говорити, що у вас не вийде, знайте: це неправда, у вас все вийде , вірте в себе.

ВЕД: Мирославо, дуже дякую за цікаву розмову, нагадаю, що в гостях «Персони грата» була письменниця, співачка і актриса Мирослава Войтенко. Познайомитись із інтерв’ю Ви також зможете на Інтернет-виданні «Полтавщина». На цьому, друзі, все, залишайтеся на рідному радіо.