Незнищеннiсть української бандури: 117 років тому у Полтаві народився видатний бандурист Григорій Бажула

Дослідникам історії української бандури та кобзарства Григорій Бажул відомий першим своїм дописом «Про бандуру», який він помістив у часописі «Нова Україна» 25 грудня 1942 року в окупованому німцями Харкові.

«Нова Україна» — щоденна харківська газета, яка видавалася в 1941—1943 роках у цьому місті. Відомий український краєзнавець, історик та правник Ростислав Рибальченко у своїх дописах «Харківська еміграція 1942 —1942» зазначав: «…редакція стала осередком Організації Українських Націоналістів (ОУН), хоча ця організація на Слобожанщині не набула значної впливовості. Чимала кількість її членів була викрита гестапо…».

Крім своїх дописів до «Нової України», Григорій Бажул за часів німецької окупації виступав на Слобідщині як бандурист-соліст, його сценічним ім’ям було «Келеберда». Це він разом із Леонідом Гайдамакою робив спроби створити капелу бандуристів у Харкові під час війни, друкував у інших виданнях актуальні статті, де згадував про знущання та переслідування совєцькою владою українських культурних діячів, писав про тотальне знищення московськими большевиками кобзарів та бандуристів у 1930-х роках.

Григорія Бажула ще до початку німецько-совєцької війни було засуджено голодного 1933 року на два роки позбавлення волі, які він провів у Бердянській сільськогосподарській трудовій колонії, потім відбував заслання на Північному Кавказі, Сибіру і в Тайшеті, повернувся до Харкова лише 1938 року. Саме цього року, 8 жовтня, був закатований у казематах НКВД Гнат Мартинович Хоткевич (літературний псевдонім—«Гнат Галайда») — український письменник, історик, бандурист, композитор, мистецтвознавець, етнограф, педагог, театральний і громадсько-політичний діяч. Григорій Бажул добре знав творчість Гната Хоткевича, оскільки після переїзду разом зі своїми батьками із Полтави до Харкова 1911 року та здобуття агрономічної освіти юний Григорій зацікавився кобзарським мистецтвом, коли почув гру сліпого кобзаря Павла Келеберди, згодом він записався до класу бандури Гната Хоткевича при Харківському музично-драматичному інституті, де один із малої групи засвоїв основи харківської школи гри на бандурі.

Долі обох кобзарів — вчителя Гната Хоткевича та його учня Григорія Бажула — є дещо схожими.

Як згодом Григорій Бажул, Гнат Хоткевич рано почав вивчати гру на бандурі й також як бандурист-соліст об’їхав майже всі великі міста України, на базі народного способу гри на бандурі, який використовували слобожанські кобзарі, він створив свою так звану харківську школу гри на бандурі…

Гадаю, невипадково дружина Гната Хоткевича — Платоніда, передала на збереження декілька рукописів свого чоловіка на зберігання саме Григорію Бажулу.

З наступом Червоної армії Григорій Бажул виїхав до Західної України, де виступав у складі ансамблю із українським поетом-модерністом та бандуристом, лікарем за фахом, доктором медицини Зіновієм Павловичем Штокалком (Зіновієм Бережаном). Разом із Г. Бажулом і З. Штокалком давав концерти для воїнів-повстанців УПА уродженець Самбора на Львівщині Володимир Іванович Юркевич.

Григорій Бажул емігрував до Австралії 1948 року, де став основоположником кобзарських колективів, створивши Ансамбль бандуристів імені Гната Хоткевича та школу гри на бандурі в Австралії. Згодом він написав свої праці на дослідницькій ниві — «Кобзарське мистецтво в Австралії» (газета «Вільна думка, № 51(1047), Сідней, Австралія, 21.12.1969), «Альфа і омега мистецької одиниці в Сіднеї» (видання «Бандура», 1985, № 13-14) і

«З бандурою по світу» //Бандура, 1984, № 9/10). Однією з цікавих статей є його ґрунтовна праця «Гнат Хоткевич», що вийшла в альманасі «Новий обрій», № 2(1960), який видавався тоді у австралійському місті Мельбурні.

Бандура Григорія Бажула роботи видатного австралійсько-українського майстра, уродженця селища Нові Санжари на Полтавщині Федора Деряжного, зберігається в музеї кобзарського мистецтва в Переяславі-Хмельницькому, де зберігається також портрет бандуриста Г. Бажула роботи його дружини, акторки й малярки Людмили Бажул.

Гідним продовжувачем патріотичної й мистецької справи Григорія Бажула, родин Китастих і Деряжних є український бандурист, дослідник кобзарства, композитор, диригент Віктор Юрійович Мішалов, батько якого походить із села Березоточа, що поблизу Лубен на Полтавщині. Він свого часу закінчив музичний факультет Сіднейського державного університету, Сіднейський педагогічний інститут, від 1970 року вивчав гру на бандурі у Петра Деряжного та Григорія Бажула, а потім на стипендію Австралійської ради мистецтв побував у Північній Америці у П. Ф. Гончаренка, Г. Т. Китастого, П. І. Китастого, В. К. Ємця та Л.Г.Гайдамаки.

…Ось такими були мої роздуми, українця з провінційного містечка Лохвиці на Полтавщині, батьківщини кобзарського панотця Івана Григоровича Кравченка-Крюковського, про Соборність та незнищенність нашої славної бандури та нашого народного співу — полтавського, харківського й галицького, а також українсько-американського та українсько-австралійського, — однак з єдиним національним патріотичними стрижнем, у День Соборності України і з нагоди ювілею Григорія Івановича Бажула, якого досі пам’ятають українські патріоти.

Олександр ПАНЧЕНКО, доктор права, приват-доцент Українського Вільного Університету (Мюнхен, ФРН), член Національної спілки журналістів України, Національної спілки краєзнавців України, Асоціації українських письменників, науковець, дослідник, письменник, автор 20-ти книг політичної публіцистики та україністики, упорядник 22-ох книг споминів і збірок статей про визначних діячів українського національно-визвольного руху.