Михайль Семенко-уродженець Полтавщини, поет доби Розстріляного відродження, основоположник українського футуризму

Його батько Василь Семенко був волосним писарем. Мати — письменниця Марія Проскурівна. Навчався Михайль у Хорольському реальному училищі, а в 1912 році вступив до Психоневрологічного інституту в Петербурзі.

У 1913-му Семенко звернувся до футуризму — авангардного напряму в літературі та мистецтві, що зародився в Італії. Поет зачинає окремий напрям — так званий кверофутуризм або футуризму пошуку. Сутність мистецтва Семенко вбачав у динаміці та шуканні, а не в самому творі. До когорти кверофутуристів, окрім Михайля Семенка, входили його брат Базиль Семенко та художник Павло Ковжун. З початком Першої світової війни Семенка мобілізували у військо. До 1917 року він служив у кріпосно-телеграфній роті у Владивостоці. Там познайомився зі своєю майбутньою дружиною Лідією Горенко. Написав сповнені любовної й ностальгійної лірики збірки «П’єро кохає» та «П’єро здається».

Після Лютневої революції 1917-го повернувся в Київ. Намагався створити нове футуристичне об’єднання, адже «Кверо» розпалося: Базиль Семенко загинув на фронті, Павло Ковжун переїхав у Львів. Певний час Михайль Семенко був близький із групою «Флямінго», згодом створив «Ударну групу поетів-футуристів», яка у 1922-му переросла в Асоціацію панфутуристів — Аспанфут. Суть панфутуризму полягала в тому, що всі мистецтва є синтетичними й перетікають з одного в інше. Відповідно футуризм має об’єднувати різних митців: літераторів, художників, театралів, кінематографістів тощо.

З особливим пієтетом Михайль ставився до кінематографа. У 1925–1927 роках працював редактором на Одеській кіностудії. Запропонував письменникам Гео Шкурупію, Юрію Яновському та Миколі Бажану стати сценаристами й зробити свій внесок в українське кіно. Під впливом Семенка та роботи в кіностудії Бажан почав займатися кінокритикою, став редактором журналу «Кіно».

В Одесі Семенко познайомився з акторкою драмтеатру Наталією Ужвій, переконав зніматися в кіно. Вона стала його другою дружиною.

У 1927 році поет перебрався до Харкова. Там реалізував свою головну творчу мрію — створив журнал «Нова генерація», який писав про різні види мистецтва.

З цим виданням співпрацювали кінематографісти Дзиґа Вертов та Михайло Кауфман, театрали Амвросій Бучма та Кость Кульчицький. Часопис приділяв велику увагу маловідомим на той час архітектурі, дизайну, плакату. Публікував проєкти німецької дизайнерської школи Баугауз та французького архітектора Ле Карбюзьє. Друкував репродукції західних художників — від маловідомих, як Рудольф Белінг чи Ісмаель Гонсалес, до Пабло Пікассо та Фернан Леже. У журналі публікували огляди та критику західних мистецьких видань з Німеччини, Франції, Бельгії. Італії, Нідерландів. «Нова генерація» показувала українським читачам світ західної культури та мистецтва. Видання проіснувало до січня 1931 року. Вийшло 36 номерів.

Поет-футурист жив у будинку «Слово» в Харкові. 23 квітня 1937 року після творчого вечора в Києві його арештували органи НКВД за звинуваченнями в контрреволюційній діяльності. Після тортур літератор написав «зізнання» у травні 1937-го. У жовтні його засудили до розстрілу. Стратили Михайля Семенка в київській тюрмі НКВД.

Творчість Семенка має вплив і на сучасне українське мистецтво. Мотиви футуристичної естетики можна прослідкувати в поетів Ігоря Калинця та Сергія Жадана. Вірші Семенка поклали на музику виконавці Місько Барбара, ONUKA, Dakh Daughters, Alexjazz.

За матеріалом офіційної ФБ-сторінки Українського інституту національної пам’яті