У Краснолуцькій громаді Миргородського району стартувала деколонізація топоніміки

Комісія створена з ініціативи Полтавського офісу Українського інституту національної пам’яті (УІНП) згідно з розпорядженням Краснолуцького сільського голови Віктора Романенка за №56-ОД від 22.06.2021 р. Її очолила начальник відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Краснолуцької сільської ради Ірина Сухоніс. До складу комісії увійшли регіональний представник Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області Олег Пустовгар, старости старостинських округів громади, співробітники виконкому сільради, місцеві депутати.

Комісія затвердила перелік із 24 топонімів, які звеличують СРСР і державу-окупанта. Це вулиці радянських космонавтів з Росії — уродженця Смоленської області Юрія Гагаріна й вихідця із Алтайського краю, члена ЦК КПРС з 1961, кандидата від зюганівської КПРФ у Державну думу росії Германа Титова. Також трубадура російської імперії Пушкіна, звеличеного Йосипом Сталіним російського біолога і селекціонера-помолога з Рязанської губернії Росії Мічуріна та російського радянського льотчика Чкалова. А ще назви з радянського комуністичного пантеону так званої «Велікой атєчєствєнной войни». «Йдеться про російського комуністичного військового злочинця Ніколая Ватутіна; білоруського радянського комуністичного військового діяча, учасника військової операції більшовицької Росії з окупації у 1919-20 рр. держави „Бухарський емірат“, яка існувала в Центральній Азії протягом 16-20 століть Павла Корзуна; уродженця російського міста Самара, російського комуністичного військового діяча, героя СРСР Владіміра Овсяннікова; діячів Всесоюзної ленінської комуністичної спілки молоді (ВЛКСМ) ЛялюУбийвовк і Олега Кошового (один із учасників організації „Молода гвардія“, що існувала в місті Краснодон (нині Сорокине) Луганської області; літературний герой, створений О. Фадєєвим у романі „Молода гвардія“, написаному на особисте замовлення Сталіна до 30-річчя більшовицького Жовтневого перевороту). А ще вулицю, яку возвеличує Зою Космодем’янську у селі Римарівка — радянську диверсантку, яка є символом сталінської (а тепер і путінської!) тактики випаленої землі», — розтлумачили у Полтавському офісі УІНП. Ці назви були елементами російської й комуністичної наочної агітації та пропаганди, яка втратила своє значення після здобуття Україною незалежності, а надто після нападу російських ворогів на нашу державу.

Комісія підтримала ініціативи Олега Пустовгара, щоби на громадських консультаціях у громаді було обговорено увічнення у назвах вулиць і провулків постаті саме тих видатних українців, життя яких пов’язане з Красною Лукою та довколишніми селами. Це насамперед:

— Вулиця і провулок родини Чижевських. З метою увічнення пам’яті видатних уродженців села Ціпки Павла Чижевського — борця за незалежність України у 20 ст., громадського і державного діяча, міністра фінансів УНР — та його синів: Григорія Чижевського — міністра внутрішніх справ УНР, губернського комісара УЦР та Директорії УНР на Полтавщині, учасника Другого Зимового походу Армії УНР; видатного науковця-металурга, підполковника Артилерії Армії Української Народної Республіки Миколи Чижевського.

— Вулиця та провулок Павла Крата. На честь видатного уродженця села Красна Лука, поета, прозаїка, перекладача, журналіста, активіста Революційної Української партії, політичного, релігійного та громадського діяча Павла Крата (1882-1952). Один із його предків, Федір Крат був послом видатного українського гетьмана Івана Мазепи при дворі Карла ХІІ у Стокгольмі і мав почесне звання «значкового товариша».

— Вулиця Родини Онацьких. На честь видатного уродженця села Бірки, українського історика, краєзнавця, педагога Дометія Онацькогота його сина — члена Української Центральної Ради і діяча ОУН Євгена Онацького.

— Вулиця Григорія Шанька. На честь уродженця села Ціпки. Шанько Григорій Іванович (1933—2001) — літератор, краєзнавець, автор поетичних збірок «Земля батьків», «Сповідь», «Любов і ненависть», літературно-критичного нарису про життя і діяльність М.П. Драгоманова «Поборник духовності народу», нарису-довідника «Літературна Гадяччина».

— Вулиця Петра Одарченка. Уродженець села Римарівка, український літературо- та мовознавець, критик, педагог. Закінчивши у 1913 році сільську школу, перейшов до Гадяцької гімназії. Юність минала у будинку Драгоманових, у щоденному спілкуванні з Оленою Пчілкою, в розмовах про Михайла Драгоманова і Панаса Мирного, читанні найкращих творів українського письменства. Після закінчення гімназії і педагогічних курсів восени у 1920 р. одержав призначення на посаду вчителя початкової школи на хуторі Мельниково-Кулебин, де працював до 1923 р. Півроку навчався в Полтавському відділі історико-філологічного факультету Харківського університету, з 1923 — студент Ніжинського інституту народної освіти. Упродовж навчання був секретарем семінару української літератури підвищеного типу, головою краєзнавчого гуртка, регулярно надсилав до Етнографічної Комісії ВУАН народні пісні, збирав етнографічні матеріали за спеціальними темами. Дипломну роботу «Фольклор у краєзнавчій роботі трудшколи» підготував на рівні дисертації. Після завершення навчання — аспірантура при кафедрі української мови та літератури. Наукова праця була зосереджена на вивченні життя та творчості Лесі Українки та написанні дисертації «Стиль Лесі Українки». 1942 — виїхав до Польщі. Викладав мову в Православній духовній академії. В кінці 1944 р. виїхав до Відня, потім до Баварії, перебував у таборі DP в Авгсбурзі. 1950 — переїхав з родиною до Нью-Йорка. Отримав наукову стипендію, наслідком була розвідка «Тарас Шевченко в радянській літературній критиці» (надрукована англійською мовою в науковому збірнику УВАН). 1952–1954 — працював у бібліотеці Конгресу США. 1955–1973 — в «Голосі Америки» на посаді перекладача й редактора. У вільний час продовжував літературознавчі студії, досліджував творчість Тараса Шевченка, Лесі Українки, Олени Пчілки. Шевченкознавчі праці ввійшли до книги «Тарас Шевченко і українська література» (Смолоскип, 1994). З 1962 р. — дійсний член Української Вільної Академії наук у США. Член Спілки письменників «Слово». Останні роки прожив у штаті Меріленд (США) Найвагомішим здобутком у дослідженні творчості Шевченка є праця «Шевченко в радянській літературній критиці 1920–1981 рр.». Цінними є наукові дослідження П. Одарченка про творчість видатних українських письменників Олени Пчілки, Володимира Винниченка, Михайла Драгоманова, Грицька Чупринки, Василя Симоненка. Є автором понад 500 праць.

— Вулиця Юрія Ордановського, підполковника Армії УНР. Народився 10 листопада 1887 року у селі Римарівка Гадяцького повіту. Обрав шлях військовика. Восени 1917 року Юрій Ордановський став одним з ініціаторів українізації 12-го уланського полку та перейменування його на 7-й кінно-козачий імені Богдана Хмельницького військ Української Центральної Ради. У 1919 році виборював незалежність УНР від російсько-більшовицьких загарбників як старшина 2-го Залізнично-Технічного полку Дієвої Армії УНР. У 1920 році викладав у Кам’янецькій спільній юнацькій школі. Станом на 29 липня 1920 року Юрій Ордановський був уповноваженим з відправки поповнень до Армії УНР з табору Ланцут. З 29 квітня 1921 року — т. в. о. командира 2-ї бригади Окремої кінної дивізії Армії УНР. Після окупації УНР більшовицькою Росією, з осені 1920 року опиняється в політичній еміграції. Доля закинула його до Польщі. З 1950 року мешкав у еміграції в Канаді. Помер і похований у цій країні.

На офіційному сайті громади сповістили наступне. Додаткові пропозиції, рекомендації та зауваження щодо перейменування вулиць та провулків можна надавати з 7 листопада 2022 року по 7 січня 2023 року електронною поштою [email protected] або за адресою: с. Красна Лука, вул. Миру 24, — загальний відділ; по старостинських округах звертатися до старост. Анонімні пропозиції (зауваження) не реєструються і не розглядаються. Результати громадського обговорення будуть оприлюднені не пізніше 30 робочих днів після проведення громадських слухань.

Полтавський офіс УІНП