Вчора УПА — сьогодні ЗСУ: з нагоди 80-річчя УПА та Дня ЗСУ на полтавському телеканалі показали відео Інституту нацпам’яті

У відеопроєкті УІНП та Центру досліджень визвольного руху «Голоси УПА» Відеосвідчення зібрані командою ЦДВР звучать чотири фрагменти спогадів учасників національно-визвольного руху ХХ століття, в яких від першої особи ведеться розповідь про часи, коли торувався шлях до незалежності України. До нього увійшли спогади:

Василя Левковича («Вороний») — полковник УПА, командир військового округу «Буг». Лицар Золотого Хреста Бойової Заслуги 2-го класу. Політв’язень радянських концтаборів. Провів в ув’язнені 25 років.

Дарії Гусяк («Дарка», «Нуся») — зв’язкова головнокомандувача УПА Романа Шухевича, активістка ОУН. Кавалер ордена княгині Ольги III ступеня.

Василя Кука («Василь Коваль», «Юрко Леміш», «Ле», «Медвідь») — генерал-хорунжий, головнокомандувач УПА з 1950-го до 1954 року (після загибелі Романа Шухевича).

Нестора Кучабського («Берест») — учасник національно-визвольного руху, автор книги пам’яті «За Україну, за її волю…».

Проєкт «Нескорені» — це три коротких ролики, у яких про воїнів УПА розповідають їхні нащадки, які сьогодні на передовій боронять Україну від російської агресії. Ролики створені у партнерстві зі студією Prosto production.

Богдан Добушовський — Михайло Галущак

Михайло Галущак взяв до рук зброю, щоб захистити країну, ще в 2015-му. Тоді був бійцем батальйону «Січ». Виконував бойові завдання в Авдіївці та Кураховому на Донеччині. У червні 2015-го зачищав Мар’їнку від бойовиків так званої «ДНР» та російських військових. Із 2022 року служить у 24-й окремій механізованій бригаді імені короля Данила. Михайло каже, що вважає себе нащадком не тільки упівців, а й воїнів Української галицької армії, січових стрільців та всіх тих військових формувань, які боролися за незалежну Україну. До речі, він — кандидат історичних наук, автор книги «За пів кроку до перемоги». Рідний брат Михайлового діда, Богдан Добушовський, був стрільцем в УПА. Загинув у бою з НКВД у ніч на 19 грудня 1944 року на Львівщині.

Василь Андрусяк — Михайло Стецик

Михайло Стецик «Рен» — командир підрозділу «Карпатська Січ», який воює з російськими окупантами на півдні України. До цього, у 2017–2018 роках, захисник брав участь у бойових діях на сході країни, зокрема в боях за Широкине поблизу Маріуполя у складі 8-го окремого добровольчого батальйону «Аратта». Брат Михайлового прадіда — Василь Андрусяк (псевдо — «Різун», «Ґрегіт») був полковником УПА. Його участі у збройному підпіллі передували участь у «Пласті», товариствах «Просвіта» та «Сокіл», Організації українських націоналістів, ув’язнення радянською владою. У 1940 році комуністи вивезли в Сибір батьків Василя, сестру Марію та дружину брата з малими дітьми. Батько з матір’ю загинули в засланні. З початку 1944 року Василь Андрусяк командував куренем УПА «Скажені». Загинув у бою з енкаведистами 24 лютого 1946 року.

Микола Арсенич — Василь Арсенич

Василь Арсенич «Зірка» пішов захищати Україну від російської агресії у 2017-му. До 2019 року включно воював у районі Павлополя, Чермалика та Новотроїцького на Донеччині у складі першого окремого батальйону добровольчого корпусу «Правий сектор». З 2022-го — солдат підрозділу «Карпатська Січ», який воює з російськими окупантами на півдні країни. Василь — нащадок повстанців, які боролися за незалежність України в середині XX століття. Всі четверо братів із родини Арсеничів брали участь у збройному підпіллі. Троє з них — Антон, Михайло та Микола Арсеничі загинули в боях або в ув’язненні. Вижив лише Степан — та й він пройшов через 10 років радянських таборів. Один із братів — Микола Арсенич був творцем військової розвідки ОУН, одним із дев’яти генералів Української повстанської армії та єдиним генералом безпеки УПА. Тривалий час його особистість і біографія були засекреченими спершу Організацією українських націоналістів, а після загибелі генерала — радянською владою. У 1939 році Микола Арсенич брав участь у створенні контррозвідки ОУН. А з 1941-го — Служби безпеки ОУН. У лютому 1943 року, коли формувалася Українська повстанська армія, Микола Арсенич дбав про розбудову в ній системи внутрішньої безпеки. Радянські каральні органи посилено розшукували очільника повстанської служби безпеки. Для його ліквідації Міністерство держбезпеки створило влітку 1946 року спеціальну групу чекістів. Врешті їм вдалося оточити криївку в лісі на Тернопільщині, в якій перебував Арсенич. Микола не здався в полон. Він із дружиною застрелились у криївці.

Полтавський офіс УІНП (за матеріалами офіційного сайту УІНП)