У Полтавському музеї Панаса Мирного презентували книгу Євгена Чикаленка та документальне відео про нього
8 жовтня у Полтавському літературно-меморіальному музеї Панаса Мирного вшанували пам’ять видатного Українця — діяча Української революції 1917-21 рр., мецената, видавця, публіциста, землевласника, члена Старої Громади, ініціатора заснування організації, з якої народилася Українська Центральна рада — Товариства Українських Поступовців. До заходів долучилися патріотично налаштовані полтавці — члени спілки екскурсоводів, краєзнавці, музейники, громадські діячі, волонтери російсько-українського фронту й Полтавський офіс Українського інституту національної пам’яті (УІНП).
Спочатку вперше у Полтаві відбувся публічний показ короткометражного документального фільму «Меценат України — Євген Чикаленко». Торік УІНП створив його до 160-ої річниці з дня народження діяча. Ініціював та координував виготовлення Південний міжрегіональний відділ УІНП. Консультантами виступили доцент кафедри Історії України Одеського національного університету Володимир Полторак та начальник Південного міжрегіонального відділу УІНП Сергій Гуцалюк. Розповідь ведеться від імені історика, який здійснює подорож до місця народження мецената, на Одещину. Спогади Чикаленка яскраво змальовують його рідну землю, частину якої він, за його ж висловом, «продав на «Раду», тобто на видавництво першої україномовної щоденної газети Наддніпрянської України.
Потому презентували книгу авторства Чикаленка. Передрук здійснили цьогоріч, а передмову написала краєзнавиця, волонтерка, керівниця туристсько-просвітницької агенції «Київські фрески» Анжела Савченко. Саме вона та її донька за власний кошт перевидали книгу «Розмови про сільське хазяйство». Тож пані Анжела стала не лише почесним гостем презентації, але й її спікером. «Частина прибутку піде на відбудову поруйнованого російськими загарбниками Харкова, у фонд відомого харків’янина — поета, письменника і режисера Сергія Жадана», — повідомила Анжела Савченко. Вона познайомила присутніх із маловідомими фактами з біографії Євгена Чикаленка, представила ексклюзивну презентацію. Розповіла, що Євген Чикаленко, землевласник з університетською освітою, інтелектуал і активний громадський діяч, тісно спілкувався з селянами, розумів, що ключова проблема несформованої української нації — у відсутності доступу до освіти й знань рідною мовою.
Пані Анжела повідала, що книга була написана забороненою в Російській імперії українською мовою, відтак видання кілька років «мандрувало» столами російських імперських цензорів, але таки отримало дозвіл на друк «в відє ісключєнія» урядовою нарадою комітету міністрів. У часи дії Емського указу і Валуєвського циркуляру з офіційного дозволу царського уряду книгу видали українською, оскільки «малоросійський селянин не розуміє російської мови», а зміст мав особливу цінність. Книга тоді стала справжнім агробестселером, розійшовшись півмільйонним накладом у надзвичайно короткий термін. «Видання „Розмови про сільське господарство“ доступно і популярно розповідає про напрями землеробства, тваринництва, виноградарства і є історико-культурною пам’яткою доби творення української нації, коли вперше поряд з культурницькими питаннями піднімаються питання економічні і соціальні й пропонуються шляхи їх вирішення», — підкреслила Анжела Савченко.
Сільське господарство для автора книги Євгена Чикаленка було важливим заняттям упродовж всього життя в Україні, джерелом статків родини, інвестиціями у розвиток української справи (Анжела Савченко пригадала його відомий заклик «любити Україну до глибини власної кишені») і видання єдиної української щоденної газети «Рада».
Учасники презентації розмірковували про діяльність Євгена Чикаленка, славне ім’я якого повертається із забуття. Адже російсько-комуністична влада у часи СРСР жорстоко і завзято викорінювала з пам’яті українців імена тих, хто навчав селян гарного життя, дбав про їхню освіту і просвіту, хто розумів, що успіх Української революції залежить і від розв’язання земельного питання.
На честь Євгена Харлампійовича у саду музею Панаса Мирного висадили дві яблуні: «Симиренка» та «Слава переможцям». Як повідомила ведуча заходів, директорка музею Світлана Завалій, ці сорти виведені помологом Левком Симиренком, з яким співпрацював Євген Чикаленко.
Також його книгу презентували у Полтавській обласній юнацькій бібліотеці ім. Олеся Гончара. Відеозапис про цю подію можна переглянути тут:
Довідково: Видатний український підприємець і меценат Євген Чикаленко народився 21 грудня 1861 на Херсонщині. «Україну любити треба не лише до глибини душі, а й до глибини власної кишені», — ці його слова стали життєвим кредо. Свої статки витрачав на розвиток української справи. Оточення Євгена Чикаленка формується під час навчання в Єлисаветградському реальному училищі. Тут він здружився з Панасом Тобілевичем — у майбутньому відомим актором Панасом Саксаганським. Хлопці сиділи за однією партою. Через свого друга Чикаленко заприятелював з усією творчою родиною Тобілевичів.
Перебування у Київському університеті позначилося знайомством Чикаленка з професором історії Володимиром Антоновичем, композитором Миколою Лисенком, статистиком Олександром Русовим, студентом, а згодом ректором Харківського університету Дмитром Багалієм. Разом з ними він працював у «Словниковій комісії», яка видала «Словник української мови» за редакцією Бориса Грінченка. «Я не раз казав, що коли не матимемо своєї преси, школи, — писав Чикаленко у „Спогадах“, — або хоча б такого геніального брехуна, як Сенкевич, щоб розбудив у широких колах національну свідомість, то станемо провансальцями». Тому багато зусиль доклав до створення української газети «Громадська думка» (1906) та «Рада» (1906 — 1914). Фінансово підтримував редакції української періодики «Селянин», «Літературно-науковий вісник», «Нова громада». Газета «Рада», якій Чикаленко віддав вісім років життя, була для нього виплеканим дитям. Прибутку від газети не було жодного — лише постійні витрати, які Чикаленко покривав, передаючи в заставу будинок та продаючи землю. Видання газети припинилося на початку Першої Світової війни, відколи почалися переслідування російською владою самого видавця.
«Зі смертю газети настала і моя духовна смерть, — писав Чикаленко Володимиру Винниченку. — Як український Дон Кіхот, я помру. Заховаюсь у селі, аби не бачити свідомих українців, не чути про них, одним словом, вернусь у „первобытное состояние“ запеклого сільського хазяїна, який окрім чорного пару, нічого не знав і нічим не цікавився». У селі Чикаленко писав роботи на тему сільського господарства, яке він знав досконало. Одним із перших у себе в господарстві запровадив американську сільськогосподарську техніку. Скуповував твори Тараса Шевченка для організованої ним бібліотеки. Втративши свою 8-річну доньку, Чикаленко вирішив вшанувати її пам’ять, створивши щось корисне. Частину грошей, які відкладав для посагу доньці, він відправив редакції журналу «Київська старовина» для премії за найкращий твір з історії України. Його коштом у Львові звели гуртожиток для студентів Політехніки.
Полтавський офіс УІНП (за матеріалами офіційної ФБ-сторінки музею Панаса Мирного та сайту УІНП).
Світлини: музей Панаса Мирного.
