Розмір тексту

Історичний фронт: Чому Росія досі боїться Бандеру?

«Ні в кого в Україні та світі немає сумнівів в тому, що ми зараз переживаємо часи, про які наші нащадки читатимуть в історичних книгах. Так, ми справді опинилися у вирі історії», — стверджує науковець-історик, кандидат історичних наук, публіцист, голова Інституту нацпам’яті у 2014-2019 рр.. Володимир В’ятрович. Запрошуємо переглянути і поширити його відеоблог про борця за незалежність.

Рамзан Кадиров — вірний пес путіна, яким володар Кремля постійно лякає супротивників. Він особисто погрожує ворогам чільника Росії смертю, декого змушує вибачатися чи навіть каятися за критику.

Ще зовсім недавно інформація про появу на полі бою «кадировців» могла паралізувати його ворогів чи змусити їх тікати.

Це було до моменту, поки вони не зіткнулися зі Збройними силами України. Українці змусили кадировців утікати.

Нинішня війна проявила і те, що страшний Кадиров, якого мали б лякатись усі, сам боїться іншої людини. Страх Кадирова має ім‘я — Степан Бандера, лідер українських націоналістів, який загинув майже 75 років тому.

Кілька днів тому чеченський бойовик зробив відкриття, що «головним ворогом російського народу є Бандера. Мої бійці зовсім скоро розправляться з ним, а пізніше — з усією іншою нацистською діяльністю».

Для нього Бандера досі воює.

І не лише для нього.

Бандера залишається ворогом номер 1 усієї російської влади, головним антигероєм російської пропаганди.

Чому Бандера досі лякає росіян і вже майже століття залишається для українців символом боротьби за незалежність?

Чому він досі не просто один із персонажів нашого минулого, чому досі у вирі історії та на передовій боротьби?

Коротко розкажу зараз. Детально — у книзі, яку колись після війни обов’язково напишу.

Бандера народився в 1909-му, тобто ще до Першої світової. Події тієї війни, а згодом української революції 1917–1921 років, стали частиною його дитинства і безперечно вплинули на нього.

Так само, як на багатьох його ровесників.

Бандера належав до покоління тих, хто в силу свого віку не встиг взяти участь в українській революції, але не бажав миритися з її поразкою, прагнув реваншу в боротьбі за свободу.

Вони не критикували попередників, а вирішили присвятити життя завершенню їхньої місії.

Так в історії з’явилося ціле покоління революціонерів.

Для них головною самореалізацією стало створення незалежної України. Роман Шухевич, Олекса Гасин, Василь Кук, Катерина Зарицька, Михайло Колодзінський, Ірина Тимочко-Камінська, Василь Галаса та тисячі інших яскравих людей, які зробили неймовірне.

Змусили у роки Другої світової війни рахуватися з українським чинником навіть найбільш потужних гравців.

Змусили обидва тоталітарних режими — нацистський та комуністичний — відчути силу українського опору.

І навіть на цьому яскравому фоні Бандера вирізнявся. По-перше — організаційними здібностями. Очоливши ОУН в Західній Україні, він зробив її головним інструментом українського визвольного руху.

По-друге, персональна сміливість перетворила його на легенду ще в дуже молодому віці.

Відомим на цілу Європу лідер українських націоналістів став, зустрівши смертний вирок у Варшаві вигуком: «Слава Україні!». Йому було 25.

Допоки він сидів у в’язниці, за її мурами уже звучали народні пісні про нього. Українці, нищені терором чужинців, принижувані, прагнули такого героя: молодого, незламного, здатного чинити спротив. Такого, якими більшість із них не змогли стати, але потребували знати, що такі українці є.

Смертний вирок замінили на довічне ув‘язнення. Але в 1939 році держава, яка засудила його на вічну тюрму, сама перестала існувати. Бандера знову включився в роботу ОУН. Саме під його керівництвом розгорнуто військовий напрям, результатом чого стало створення Української Повстанської Армії.

В кінці 1942-го українці сформували УПА, один з наймасштабніших рухів опору часів Другої світової

На цей момент Бандера вже знову був у неволі — цього разу в нацистському концтаборі Заксенгаузен.

Нацисти ув’язнили його, коли Бандера відмовився на їх вимогу відкликати Акт відновлення української держави 30 червня 1941 року.

Окупанти не бажали бачити незалежної України, тому почали ліквідацію усіх, хто ставив собі таку мету. Тисячі українських націоналістів були вбиті чи ув’язнені протягом 1941–1942 років, але нацисти не змогли зламати українського опору.

Через лави повстанської армії пройшло понад 100 тисяч вояків, за підтримку повстанців вороги репресували понад півмільйона українців.

Бандеру тим часом утримували в концтаборі. Нацисти могли вбити його кожної миті, але не зробили цього, бо думали скористатися ним політично. Але — ні. Бандера відкинув всі пропозиції співпраці, які йому висунули напередодні кінця Третього Райху.

Після війни він залишився на еміграції, розгорнув роботу Закордонних частин ОУН, які охопили Західну Європу, США, Канаду, Південну Америку, Австралію. Завдяки українським організаціям в світі уже всі знали про українців та нашу боротьбу за свободу. Тому коли в 1991-му Україна врешті відновила незалежність, почалася хвиля світового визнання української держави.

Небезпеку, яку для них несе робота Бандери, чітко розуміли в Кремлі. Тож розпочали полювання. Врешті один із замахів кілерів КГБ вдався у 1959 році.

Але фізична ліквідація Бандери не змогла зупинити поширення його образу як символу визвольного руху. Навпаки — адже Бандера загинув у боротьбі.

Парадоксально, але до перетворення Бандери у символ українського визвольного руху доклалася й ворожа радянська, а потім російська пропаганда. У різні часи персоніфікація була одним зі способів протидії руху.

Тому його учасники, перш ніж стати бандерівцями, були петлюрівцям, а ще перед тим — мазепинцями. Таким чином пропагандисти акцентували: імперії протистоїть не народ, а окремі «погані» його елементи.

Після Другої світової бандерівцями стали не лише українці, але й представники народів Балтії, Кавказу та взагалі будь-хто, здатний піднятися проти Кремля.

Нині Москва протистоїть не тільки вільній Україні, а й небезпечним для неї антирадянським настроям. Бо саме ці настрої є найбільшою загрозою для путіна.

Тому Кремль досі боїться Бандеру.

Бандера — це про те, що українці чинитимуть опір навіть у здавалося б безнадійній ситуації.

Бандера — це про величезний потенціал опертя на власні сили, потенціал, який нині в основі успішного спротиву російській агресії, який міняє геополітичне становище України в світі.

Бандера — це про гру в довгу, про віру в людей і їхню снагу відстояти свободу.

Бандера — це про смерть російської імперії і перемогу України.

Кадиров дуже хоче зустрітися з Бандерою.

Збройні сили України можуть організувати цю зустріч. Це може навіть бути зустріч на трьох із путіним, такий собі самміт.

Полтавський офіс УІНП за матеріалами ЮТУБ-каналу «У вирі історії»

Національна пам’ять

Редактор проекту: Північно-східний відділ Українського інституту національної пам’яті

492

Полтавщина:

Наш e-mail:

Телефони редакції: (095) 794-29-25 (098) 385-07-22

Реклама на сайті: (095) 750-18-53

Запропонувати тему