Історики на зарплаті чи незалежні?

Які плюси та мінуси істориків на зарплаті?

Які плюси та мінуси незалежних істориків?

Кому з них більше вірити — зарплатним чи незалежним?

Ці питання в Дискусійному Клубі Полтава розглянули Віталій Бичко-Токовий, історик, контент-мейкер, і Олександр Золотухін, організатор Клубу.

Дискусія відбувалася в Полтавському художньому музеї Віктора Васильовича Бажана. Дякуємо Віктору Васильовичу за надану можливість провести дискусію в провідному полтавському осередку історії, культури та духовності!

Відео дискусії:

Тези дискусії

0:00 Олександр:

На попередній дискусії, про гетьмана Скоропадського, постало питання про те, що розміщені публічно матеріали про гетьмана написані однобоко.

На погляд Віталія, це стало тому, що таку історію пишуть історики на зарплаті. Чимало з них висвітлюють історію необ’єктивно.

Але відразу постає питання — якщо є історики на зарплаті, то мають бути й незалежні історики.

Тому ми вирішили порівняти істориків на зарплаті і незалежних істориків.

Які переваги й недоліки одних і інших?

Я підготував три аргументи на користь істориків на зарплаті. Віталій мені опонуватиме, відбиваючи зазначені аргументи.

Перший аргумент на користь зарплатних істориків

1:54 Олександр:

Приналежність до наукового товариства.

Науковець — це той, хто належить до наукового товариства.

В науковому товаристві проходять наукові дискусії, перевірки наукових робіт, наукових теорій. Формується наукова думка.

Наукове товариство — це середовище, в якому народжується і розвивається наукове знання.

Історики на зарплаті за службовим обов’язком входять до наукового товариства.

Незалежні історики можуть не входити до цього товариства. Тому науковість їх робіт під питанням.

Відбиття першого аргументу

2:50 Віталій:

Спершу слід сказати про освіту історика.

Людина, яка здійснює наукові дослідження.

Має бути відповідна освіта. Історичний факультет.

Так, історики на зарплаті формують наукове ядро.

Де обговорюють важливі наукові питання. Дискусії.

Вчена рада — затверджує наукові роботи.

Проблема в Україні — парадигма історичної науки мало змінилася з радянських часів: так само є пропаганда та певна ідеологія.

Не дозволяє сприймати історичні події не з точки зору ідеології, а тільки фактів.

70 років СРСР. Подарувала нам істориків, які заангажовані.

Які за тих часів писали ідеологічні праці. І зараз традиція дуже часто продовжується, судячи з праць цілого ряду науковців.

Наприклад, одна з істориків за тих часів в науковій праці про історію населеного пункту написала, що відповідне містечко стає центром комуністичного завтра.

Але ж це не науковий факт, а ідеологічний.

Історики на зарплаті люди підневільні. Тому змушені підлаштовуватися під державну ідеологію.

Так було в колишній державі. Так є і зараз.

Просто змінили міфологічні історичні постаті.

Зміни йдуть, але дуже повільно.

В Україні не з’явилася власна національна історична школа. Яка пише історію за фактами, а не видумками.

Важливо, аби в історичних працях не було фейків.

Багато тих, хто закінчили історичні факультети, розповсюджують фейкові історичні події. Хоча такі люди не перебувають на державній зарплаті.

8:30 Наукове середовище.

Я знаю таких істориків на зарплаті, у наукових роботах яких повно помилок, неточностей, грубі помилки при складанні посилань на джерела. Але Вчена рада затверджує такі роботи.

Деякі джерела сфальсифіковані (особливо 30-40-х років XX ст.). З ними потрібно обережно працювати.

Історик має працювати з першоджерелом — архівними даними, і надавати факти.

У історика має бути широкий кругозір.

Має цікавитися культурою, мистецтвом і так далі.

Подеколи державні історики видають роботи, які не відповідають встановленим нормам і адекватному сприйняттю реальності.

[приклад]

Це важливі моменти.

Початок негативних моментів починається з 20-30-х років, коли була репресована інтелігенція, історики, які навчалися в колишній Російській імперії. Які представляли історичну науку.

Якщо говоримо про Україну, то в 32-му році помер відомий український історик Дмитро Багалій. Це приклад вдалого історика на зарплаті.

Чимало того, що видається зараз, на що витрачаються гроші, дуже печальне.

Підневільні історики на зарплаті повинні багато часу витрачати на написання різних звітів.

Для того, щоби зробити своє дослідження, кудись поїхати, вони мають брати відгули на роботі, оформляти відрядження.

Але вони мають доступ до відповідних матеріалів.

Щодо приватних істориків. Не прив’язані до свого наукового місця, де би вони отримували зарплату. Вони вільніші.

Можуть писати ті роботи, які їм цікаві, а не якомусь начальнику.

Але в нас воно не дуже сильно розвинуто.

Бо з 20-х років знищена та колишня історична наука.

Відомий полтавський історик, помер на початку 20-х років, Іван Францович Павловський, викладач Полтавського кадетського корпусу. Унікальний історик, засновник архівної справи на Полтавщині. Описав стан справ архівів в губерніальному центрі — Полтава, на повітовому рівні, в місті Кременчук.

Він помер. І фактично школа відмерла.

Ми досі не звільнилися від «єдино правильної ідеології».

У нас мало незалежних істориків. На це потрібно виділяти час, гроші.

А державні історики заручники своїх наукових ВУЗів. Ідеології.

17:50 Олександр:

Підсумую цей аргумент.

Суть аргументу була в тому, що історики на зарплаті входять в наукове товариство. Це певна спільнота, корпорація.

Але ви назвали недоліки цієї системи. Які не виправлені дотепер.

Як почалися недоліки з 20-х років, так і продовжуються.

Закомплексованість.

Віталій:

Хоча би сформувати свою школу.

В 1917 році прийшли товариші і сказали, що ваші пережитки нам не потрібні, ми будуємо комуністичне завтра.

19:40 Олександр:

Ми протиставляємо істориків на зарплаті незалежним.

Але система істориків на зарплаті вже є. Навіть якщо вона не ідеальна.

А у незалежних істориків немає такої спільноти, такої системи.

Аби у когось знайшлися сили створити корпорацію незалежних істориків.

Щоб це був колектив людей, які варяться у власному науковому соку.

Віталій:

Було би непогано.

Незалежні історики також спілкуються.

З одного боку, це позитивно.

Олександр:

Вони мають зустрічатися один з одним, обговорювати свої ідеї в колі однодумців.

Віталій:

Є і державні притомні історики. Є і неадекватні.

Негативний момент — будь-яка корпорація це…

Олександр:

Я маю на увазі не юридичну корпорацію, а спільноту.

Віталій:

Хіба що на принципах децентралізації, як блокчейн.

Спілкування да.

Але не класична корпорація.

Олександр:

Отже, це питання не вирішено.

Другий аргумент на користь зарплатних істориків

22:10 Олександр:

Критичний погляд зі сторони.

Будь-яка людина може розвинути певну концепцію, вчення.

Але навмисне чи ненавмисне людина може помилитися.

Щоб впевнитися у відсутності помилок чи для виправлення помилок напрацювання мають проходити сторонню експертизу спеціалістів.

Якщо історик входить до наукового товариства, це останнє постійно здійснює експертизу. Помилки виправляються.

Помилки незалежних істориків, які до наукового товариства не входять, шукати і виправляти нікому.

Відбиття другого аргументу

22:50 Віталій:

Те, що видають вчені ради на пострадянському просторі…

Допускають помилки, неточності, відверту пропаганду.

Брак.

Тому що не сформована державницька, національна історична школа.

Яка би поширювала не міфи. А займалася наукою.

Олександр:

Ви критикуєте державну систему. Але будь-яка система має недоліки.

Питання в тому, чи можуть незалежні історики щось протиставити державній системі?

Віталій:

Так, можуть.

Але на якому рівні.

Має змінитися покоління істориків. Мають прийти нові історики.

Олександр:

Це буде потім. А зараз? Наприклад, незалежний історик видав наукову працю. Як стороння людина може бути впевнена, що там немає помилок?

Віталій:

Він має давати посилання на архівні джерела.

Олександр:

Однаково має бути професійна спільнота, яка робитиме перевірку.

Віталій:

Незалежний історик може звернутися до історика на зарплаті з великим іменем.

Хоча і тут не без проблем.

Якщо історик видає наукову працю і до нього з спільноти немає заперечень, книжку приймають наукові бібліотеки, то це означає, що книга прийнята. Вона не розкритикована. Там немає грубих історичних помилок.

Незалежний історик однаково повинен отримати відповідну освіту.

Є незалежні історики, у яких немає історичної освіти. І вони пишуть історію. У них немає для цього кваліфікації.

Нехай спершу вчяться.

Якість роботи історика оцінюють читачі і люди, які приходять до нього на презентацію.

Олександр:

Тоді найкращим істориком буде Моргенштерн. Тому що багато людей ходить на його виступи.

Віталій:

Дивлячись яких людей. Потрібні люди, які належать до наукової спільноти.

Я кажу, що в цієї системи є вади.

Олександр:

Я хочу почути про альтернативу для незалежних істориків.

Віталій:

Її ще немає.

Олександр:

Тоді незалежні програють в цьому плані. Тому що для них немає сформованої системи.

Можливо, немає достатньої кількості незалежних істориків, які могли би створити незалежну спільноту.

Віталій:

Так, немає.

По тій простій причині: на думку, приміром, Яневського (доктор історичних наук, історик не на зарплаті, журналіст), та система, яка була в нашій колишній країні, винищила всіх очкастих.

Тих, хто вміли думати.

По історії був завданий великий удар.

Причому за радянської доби на істориків вчилися ті люди, які туди потрапили не просто так. Які були дочками, синами відповідних діячів, партійних керівників, ударниками-комсомольцями і так далі.

І історія викладалася марксистська.

Олександр:

Це була пропаганда.

Віталій:

Так.

30:00 Доступ в 50 — 80-ті роки на історичні спеціальності для простих людей був недоступний. Ти мав бути тільки якимось провідним комсомольцем. Або мав бути сином чи дочкою відповідного діяча.

Історія була поставлена в ранг тієї науки, котра виховує правильне покоління — радянську людину.

Олександр:

Отже, по другому аргументу зрозуміло. В державній системі великі вади, але для незалежних істориків немає альтернативи.

Третій аргумент на користь зарплатних істориків

31:10 Олександр:

На науку потрібні гроші.

Справжня наука потребує витрачання великої кількості людино-годин на провадження наукової роботи. Справжній вчений витрачає на науку увесь свій робочий час. В такому разі вчений повинен мати дохід, який дозволяє йому існувати, жити.

Вчені на зарплаті мають такий дохід. А тому можуть займатися наукою.

Незалежні вчені можуть не мати такого доходу. Можуть займатися наукою тільки у вільний від основної роботи час. Тому у незалежних вчених фактично не вистачатиме ресурсів для проведення нормальної наукової роботи.

31:50 Таким чином, у незалежного вченого фізично навіть немає часу на зайняття наукою історією. І коштів для цього немає.

Відбиття третього аргументу

32:15 Віталій:

Є незалежні історики, яким це не заважає. Їм вистачає і 2-3 години на добу займатися історією.

Якщо людина пішла на історичний факультет… у нас часто люди потрапляють на посади по знайомству. Якщо накрили поляну.

Якщо добре спілкувалися з деканом. І так далі.

І така людина починає викладати.

Але така людина не горить такою роботою.

Це не її покликання.

В основному подібні історики на зарплаті… пишуть свої праці, бо їх заставляють.

Олександр:

У них немає мотивації.

Віталій:

Це загальна криза науки.

Криза розвитку держави.

І грошей державним історикам також не вистачає.

[приклад]

Цю ситуацію частково вирішують незалежні історики.

У кожного своя робота. Але вони знаходять одну-дві години щодня на науку. Вони пишуть ті теми, які їм цікаві.

Наукове краєзнавство. Було знищено.

Це основа, з якої будується історія держави.

Наприклад, як відбувалося заселення Полтавщини. Це унікальна історія. Відбувалося заселення в декілька етапів.

Ці всі праці фактично не розроблені і не існують.

Держава має подавати запит, а державні історики мають писати.

Але цього немає. Таких праць немає.

Цю діру часто затикають незалежні історики.

Тому тут все дуже відносно.

Наука фінансується погано.

А науковці, які перебувають на держслужбі, вони підневільні люди. Пишуть те, що вони повинні написати. Приміром, роботи до якогось державного свята, пам’ятної дати.

Ці проблеми беруть початок з 20-30-х років.

Але зараз з’являються незалежні історики, які хоч якісь прогалини заповнюють.

38:50 Олександр:

Потрібно підсумувати.

Є велика вада в існуванні системи державної історичної науки.

Яка почалася з 20-х років минулого століття.

І вади не виправлені, не подолані.

Мале фінансування. Неякісні рішення Вченої ради.

Тобто, система державних істориків існує, але має недоліки.

В той самий час незалежні історики не мають своєї спільноти. Вона не створена.

Тому, на мій погляд, на сьогодні незалежні історики програють державним (історикам на зарплаті). Вони програють корпорації державних істориків.

Як вирішити?

Мабуть, створенням спільноти істориків, які би спілкувалися в колі однодумців, робили перевірки власних наукових робіт.

Віталій:

Все приватна ініціатива має бути.

Олександр:

Бізнесмени, які хочуть витратити власні вільні кошти на користь громади, мають підтримувати в тому числі незалежних істориків.

Віталій:

Так і було.

[приклад — італійське відродження]

Олександр:

От іде певний ресурс, наприклад, річка тече.

Є керівник річки (бізнесмен). То від цієї річки бізнесмен може направити струмок в сторону вчених, в тому числі істориків.

Віталій:

Все приватна ініціатива.

З приватної ініціативи формуються нові суспільні рухи, партії.

Але в нас на невисокому рівні. Бо поганий спадок.

Олександр:

Історією має займатися не держава.

А незалежні спільноти.

Віталій:

Багато людей, які йдуть в державні історичні структури, роблять там кар’єру.

У них відсутня наукова мотивація.

Відсутня справжня наукова цікавість.

Мають працювати люди, для яких це сродна праця, які ідеологічно не зашорені.

Держава має змінювати свою політику.

А незалежні історики виникатимуть по мірі розвитку історичної науки.

Олександр:

По мірі розвитку економіки, накопичення багатства. Як річка ресурсів ставатиме повноводнішою.

Віталій:

Все взаємопов’язано. Виникнення приватних, державних інститутів, університетів. Збільшення фінансування.

Фінансування йде в науку, культуру — значить, наука і культура розвивається.

Закінчують люди історичні, філологічні факультети… якщо вони не хочуть працювати на державу… Можуть бути приватними підприємцями і займатися історичними дослідженнями.

Да, це має виникати.

Але поки що цього немає.

Голосування

Історичною наукою в Україні мають переважно займатися історики на зарплаті (на посадах істориків державних, бюджетних установ) чи незалежні історики (займаються історією у вільний від основної роботи час чи працюють істориками у приватних структурах)?

Науковим дослідженням яких істориків ви більше довіряєте?

Чи вважаєте Ви вади сучасної української історичної науки суттєвими?

Олександр ЗОЛОТУХІН, організатор Дискусійного Клубу Полтава