Розмір тексту

Жива пам’ять про трагедію Бабиного Яру

Інформаційний матеріал Українського інституту національної пам’яті до 80-х роковин трагедії Бабиного Яру

Голокост — важка незагоєна рана

 в історії України в Другій світовій війні. Жертвами злочину стали близько півтора мільйона українських євреїв. Нацисти знищили їх як соціокультурну й етнорелігійну спільноту. Бабин Яр — місце пам’яті та некрополь близько 100 тисяч цивільних громадян і військовополонених, розстріляних нацистами у 1941–1943 роках. Серед них — підпільники Організації українських націоналістів, зокрема видатна українська поетеса Олена Теліга, євреї і роми, військовополонені, «саботажники», порушники комендантської години та навіть пацієнти психіатричної лікарні імені Павлова. Трагедія стала символом «Голокосту від куль» і нацистської політики масового знищення людей. Нацистська операція в Бабиному Яру 29–30 вересня стала однією з наймасштабніших каральних акцій Другої світової війни. Пам’ять про трагедію Бабиного Яру попри всі обставини завжди залишалася живою. Перші художні твори на цю тему з’явилися вже в 1941–1943 роках. Художник-етнограф Юрій Павлович щодня робив замальовки олівцем із натури. Першими художніми текстами стали поетичні твори Ольги Анстей та Людмили Титової. По війні комуністичний режим замовчував або спотворював пам’ять про жертв, намагався зруйнувати сам яр та навколишні кладовища. Проте це йому не вдалося. Пам’ять про Голокост і Бабин Яр, зокрема, це також вшанування рятівників, Праведників народів світу. Це почесне звання присуджують з 1963 року людям, які в роки нацистської окупації рятували євреїв від переслідувань та загибелі. Сьогодні Україна посідає четверте місце за кількістю Праведників народів світу серед країн, в яких встановлено факти порятунку євреїв. Станом на 1 січня 2021 року відомо імена 2673 Праведників з України.

Расова доктрина

Нацистська ідеологія засновувалася на расовій теорії, відповідно до якої людство від початку існування розділено на раси, а цінність людини полягає не в її індивідуальних рисах, а в належності до расової групи. Вищою, передовою, вважали арійську. Вона від природи наділена правом підкорювати чи знищувати «нижчі» раси, до яких належали і слов’яни, зокрема, й українці. Євреї ж взагалі не вписувалися в нацистську расову піраміду, їх вважали недолюдьми і спочатку розглядали можливість компактно переселити (на територію Польщі — район Кракова, на Мадагаскар чи за Уральські гори).

Друга світова війна, що була наслідком змови двох тоталітарних режимів (нацистського та комуністичного) перекреслила ці наміри, але створила умови для «остаточного розв’язання єврейського питання». Після того, як Німеччина та її союзники окупували Польщу, Литву, Латвію, Естонію, а також Бессарабію з Буковиною, під владою двох диктаторів опинилося 75% європейського єврейства (більшість з них не пережила Голокосту).

Голокост кулями в Україні

В окупованому СРСР «акції зачисток» почалися з Галичини. Лише за тиждень в ініційованих нацистами погромах у Львові загинули 6 тисяч євреїв. Всього в таборах і гето Тернополя, Дрогобича, Борислава, Сколе, Стрия та інших міст убито 610 тисяч євреїв.

На території Наддніпрянської України в 20-х числах липня айнзацкоманда 5-ої айнзацгрупи С розстріляла майже півтори тисячі уманських євреїв.

У серпні 1941 року німецькі військові стратили у Кам’янці-Подільському понад 23,5 тисяч місцевих євреїв та євреїв Закарпаття. У травні 1944 року тих євреїв, які залишалися на території Закарпатської України, вивезли до концтабору Аушвіц. Вони, у переважній більшості, загинули в газових камерах.

Після зайняття Одеси румунські військові розстріляли у відплатних акціях 20 тисяч євреїв. У кінці грудня 1941 року біля Богданівки Одеської (нині — Миколаївської) області знищили понад 40 тисяч євреїв. На українських землях, що увійшли до складу Трансністрії, окупаційна влада теж створила гетто і табори праці. Загалом на цих землях румуни знищили близько 300 тисяч євреїв Бессарабії та Буковини.

Терор в окупованій Україні знищив євреїв як соціокультурну й етнорелігійну спільноту. Жертвами Голокосту стали понад 1 мільйон осіб. Місцями їх наймасовіших страт стали, крім Бабиного Яру (Київ), Богданівка Одеської області — понад 40 тисяч, Дробицький Яр (Харків) — близько 20 тисяч, Кам’янець-Подільський — 23,6 тисячі, Дальник Одеської області — близько 18 тисяч, урочище Сосонки біля Рівного — понад 17 тисяч жертв.

Бабин Яр

19 вересня 1941 року війська вермахту увійшли до Києва, а наступного дня в Бабиному Яру розстріляли військовополонених (імовірно політпрацівників та, можливо, євреїв). Підрив радянськими диверсантам київської цитаделі та Хрещатика в двадцятих числах цього ж місяця став для окупантів зручним приводом звинуватити у скоєному євреїв і провести показову каральну акцію над євреями-заручниками.

28 вересня 1941-го в Києві з’явилися оголошення із наказом усім євреям міста зібратися зранку на розі вулиць Дегтярівської та Мельникова, біля кладовищ.

«Дорога смерті», якою пройшли десятки тисяч людей 29 вересня, пролягала від Лук’янівської площі вулицею Мельникова до перших воріт Єврейського кладовища, далі — на Кагатну (нині — сім’ї Хохлових), потім по Лагерній (нині — Дорогожицькій). Біля входу до Братського (Воїнського) кладовища відбирали гроші, коштовності, документи, наказували залишати речі й верхній одяг. У кінці Братського кладовища (нині — територія телевежі) люди повертали у прохід між огорожею та краєм яру. Розстрілювали на майже півкілометровому відтинку яру, який починався біля пам’ятника 1976 року, а закінчувався за теперішньою станцією метро «Дорогожичі». Людей змушували роздягатися догола, спускатися в яму і лягати долілиць, один на одного, а вздовж рядів проходили німецькі поліцейські й стріляли в потилицю. До 18-ї години того дня встигли вбити майже 22 тисячі. Інших приречених на ніч загнали в порожні гаражі на Лагерній. Наступного дня їх чекала та сама доля. Потім сапери підірвали схили, щоб земля засипала тіла, і змусили військовополонених вирівняти дно яру.

Вбивства у Бабиному Яру тривали у кілька етапів.

Галявина на якій відбувався передостанній акт трагедіїГалявина на якій відбувався передостанній акт трагедії

Перший — щоденні розстріли євреїв, військовополонених, цивільних — тривав із вересня 1941 до весни 1942 року. Пік припав на 29-30 вересня, коли загинула 33 771 особа. У «Донесенні про події в СРСР» № 111 від 12 жовтня 1941 року говориться: «Загальне число страчених зондеркомандою 4а тепер перевищило 51 000. Крім зондеракції в Києві 28 і 29, для якої були виділені 2 команди поліційного полку „Південь“, всі страти, які проводилися до цього часу, ця ЗК здійснювала без будь-якої допомоги. Страчені особи в основному були євреями, найбільшу частину складають політичні функціонери, а також заколотники і грабіжники». Із середини жовтня у Бабиному Яру і його околицях також почалися страти комуністів-підпільників, ромів, душевнохворих, заручників, моряків Дніпровської флотилії.

Військовополонені засипають землею ділянку Бабиного Яру де лежать розстріляні євреї. Фото Йоганнес Хелле, жовтень 1941 року Військовополонені засипають землею ділянку Бабиного Яру де лежать розстріляні євреї. Фото Йоганнес Хелле, жовтень 1941 року

Речі розстріляних у Бабиному Ярі. Фото Йоганнес Хелле, жовтень 1941 року Речі розстріляних у Бабиному Ярі. Фото Йоганнес Хелле, жовтень 1941 року

Узимку 1941–1942 років на тому місці загинули члени Організації українських націоналістів. «Донесення про події в СРСР» № 164 від 4 лютого 1942 року свідчить: «У Київській області боротьба проти комуністів все більше трансформується в боротьбу проти національних українських формувань… Конфіскований письмовий матеріал, а також свідчення різних арештованих в останній час прихильників Бандери знову доводять, що прихильників Бандери неможливо залучити до будь-якої позитивної співпраці. Тому лишається тільки повністю знищити цей рух».

Другий етап — кінець зими 1942–середина серпня 1943-го. На цей час припадає й створення Сирецького концтабору, який змінив табір на вулиці Керосинній (виник десь у квітні — травні 1942 року, а на кінець окресленого другого етапу припала його евакуація). Його в’язні — численні жертви Бабиного Яру.

З весни 1942 року (можливо, що і взимку) двічі на тиждень сюди привозили на розстріл ув’язнених із тюрми гестапо. До кінця вересня 1943 року основними жертвами Бабиного Яру стали підпільники і партизани, українські націоналісти.

Третій, заключний, етап регулярних розстрілів відбувався на фоні знищення трупів у Бабиному Яру в серпні–вересні 1943 року в’язнями Сирецького концтабору. Паралельно відбувалася евакуація самого табору. Зрозумівши, що в Києві не втриматися, німці почали ховати сліди злочинів. Трупи спалювали навпроти Сирецького концтабору.

18 серпня 1943 року до Сирецького табору доставили групу арештантів із Полтави. До них приєднали ще 100 ув’язнених євреїв із самого Сирецького табору. Таку команду смертників із 327 осіб закували в кайдани та змусили викопувати трупи, будувати печі із огорожі Лук’янівського і надгробків єврейського цвинтаря, складати в них тіла і дрова і спалювати. В одній такій печі за раз знищували до 2000 жертв. Двічі на тиждень нацисти привозили до Бабиного Яру на страту в’язнів із тюрми СД і спалювали їхні тіла. Всі ці роботи у проводилися у режимі цілковитої таємності: територія була оголошена забороненою зоною, обгороджена й засаджена деревами, але сморід і дим розносилися по Києву далеко за межами урочища.

До кінця вересня майже всіх розстріляних спалили, а в’язні заклали останню піч, як вони зрозуміли, для себе. У ніч на 29 вересня 1943 року вони вирвалися на волю, але врятуватися вдалося до двох десятків сміливців. Саме їхні свідчення згодом дали можливість відтворити історію знищення трупів у Бабиному Яру.

Штандартненфюрер Пауль Блобель, який керував стратами у Києві 1941 року, наглядав і за спаленням останків у 1943 році. Про це він свідчив на Нюрнберзькому процесі: «Під час мого візиту в серпні я особисто спостерігав за спаленням тіл у загальній могилі під Києвом. Могила була близько 55 м завдожки, 3 м завширшки і 2,5 м завглибшки. Після того, як верхній шар був знятий, трупи облили горючим матеріалом і підпалили. Пройшло близько двох днів, поки могили згоріли до дна. Я особисто пересвідчився, що прогоріло все до самого дна. Після цього могила була засипана, і так майже всі сліди були заметені».

У жовтні 1943 року в Бабиному Яру німці ще розстріляли киян, які ухилилися від виконання наказу про повне виселення з міста. Останній розстріл відбувся 4 листопада 1943-го, а за два дні до Києва увійшла Червона армія.

Бабин Яр та околиці на німецькому аерофото 1943 року

Бабин Яр та околиці на німецькому аерофото 1943 року

Виконавці злочину

 Охоронні й поліційні функції для забезпечення стабільності окупаційного режиму виконували охоронні дивізії вермахту, структури поліції безпеки та СД і формування німецької і так званої «української допоміжної» поліції. Разом із вермахтом у місті з’явилися представники айнзатцгрупи СД. Вони мали очищати армійські тили від «небезпечних елементів» і придушення руху спротиву. «Відповідальною» за Київ була айнзатцгрупа С, зокрема, зондеркоманда 4а. Разом із ними прибув штаб головнокомандувача СС і поліції «Росія-Південь» і два батальйони поліцейського полку «Південь». Згодом у Києві з’явилася айнзатцкоманда 5. Саме ці підрозділи СС та поліції здійснювали масові розстріли євреїв у Бабиному Яру.

Жертви Бабиного Яру

 Головними жертвами нацистів у Бабиному Яру стали євреї, які становили більше половини жертв. Упродовж двох років німецької окупації тут розстрілювали й групи людей, і окремих осіб, які з тих чи інших причин вважалися ворогами нацистів.

Серед перших жертв — військовополонені. Їх розстрілювали вже наступного дня після вступу німців до Києва. У першу чергу євреїв та політкомісарів. У січні 1942 року нацисти стратили кілька десятків полонених моряків Дніпровської флотилії.

У Бабиному Яру загинуло щонайменше 150 ромів. Крім того, ромські табори було знищено на тодішніх околицях — у Святошино та на Березняках.

З середини жовтня 1941 року в районі Кирилівської церкви почали страчувати пацієнтів психіатричної лікарні імені Павлова.

Репресій зазнали й українські націоналісти. Першочергово представники похідних груп. У вересні 1942 року почалися арешти серед учасників націоналістичного підпілля і тривали до останніх днів німецької окупації. З усіх українських земель найбільших жертв ОУН зазнала в Києві — не менше 600 осіб.

Також місцями найбільших масових страт євреїв в Україні були Богданівка (понад 40 тисяч) і Дальник (близько 18 тисяч) Одеської області, Дробицький Яр (Харків) — близько 20 тисяч, Кам’янець-Подільський — понад 23,5 тисячі, урочище Сосонки біля Рівного — понад 17 тисяч.

Над матеріалом працювали фахівці Українського інституту національної пам’яті Володимир Тиліщак, Олена Охрімчук, Вікторія Яременко, Ганна Байкєніч.

Національна пам’ять

Редактор проекту: Полтавський офіс Українського інституту національної пам’яті

1067

Полтавщина:

Наш e-mail:

Телефони редакції: (095) 794-29-25 (098) 385-07-22

Реклама на сайті: (095) 750-18-53

Запропонувати тему