«ПОЛТАВАТЕПЛОЕНЕРГО»: Чому популізм і безвідповідальність держструктур, примушують тепловиків обирати між наданням послуг і виконанням інвестпрограм?
У лютому поточного року, після стрімкого зростання вартості газу та його розподілу, на рівні Держави був підписаний Меморандум щодо врегулювання проблемних питань у постачанні тепла та гарячої води українцям (далі — Меморандум)
У тексті Меморандуму наголошено, що більшість підприємств теплопостачання застосовують для населення тарифи, які були встановлені до травня 2019 року і наразі є збитковими. Такі тарифи не забезпечують покриття витрат, пов’язаних із виробництвом теплової енергії, і не враховують: неодноразового підвищення у 2020 році вартості природного газу і його розподілу; зміни, відповідно до законодавства, розміру мінімальної заробітної плати та інших складових тарифів на тепло.
Також на державному рівні зазначено (чи не вперше за багато останніх років!), що наразі діяльність підприємств теплопостачання є збитковою та характеризується значними обсягами кредиторської і дебіторської заборгованості. Зокрема, заборгованість з різниці в тарифах, що утворилася упродовж 2016-2020 років та підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України теплопостачальним підприємствам країни, становить майже 26 млрд. грн. Із них заборгованість Держави перед ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» — 97 млн грн.
Нагадаємо, до 2015 року Держава ще намагалася стежити за економічною обґрунтованістю тарифів на тепло. У разі, якщо останні переглядалися не вчасно, а їх складові встигали істотно зрости — ця різниця компенсувалася підприємствам ТКЕ (ТеплоКомунЕнерго) із Державного бюджету.
Із 2016 року Держава із цього ланцюга самоусунулася. Відтоді, різниця у тарифах, що виникала через несвоєчасно встановлені НКРЕКП (Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг) тарифи на послуги з централізованого теплопостачання, для компенсації збитків підприємствам ТКЕ закладалися у наступні несвоєчасно прийняті «економічно обґрунтовані» тарифи. Це зачароване коло, між іншим, функціонує і досі.
Та попри зазначені вище вади чинних тарифів на тепло, Меморандум зафіксував їх величину до кінця поточного опалювального періоду.
Необхідно зауважити, що тарифи на комунальні послуги у нашій країні постійно переглядаються крізь призму політичних процесів і, як правило, з економічною обґрунтованістю та стратегією розвитку — нічого спільного не мають.
Як наслідок тривалого ігнорування потребами оновлення і модернізації теплового господарства міст і селищ України, останнє перебуває у стані зношеності на 70-80%. Так, на найбільшій і найстаршій котельні Полтави по вул. Ціолковського, 36, яка забезпечує послугами понад третину мешканців обласного центру, є котельне обладнання, яке вже пропрацювало понад 40 років. А це удвічі перевищує нормативний термін його експлуатації.
Та, на превеликий жаль, у таких «складних сучасних умовах» (які для галузі залишаються практично незмінними із 2011 року) коштів у тепловиків не вистачає навіть на найнеобхідніше...
Фактично ж тариф на послуги для підприємств ТКЕ вже давно було розділено на дві умовні складові. Перша — кошти для забезпечення діяльності процесів виробництва і транспортування тепла, провідну роль у якій відіграють енергоносії, податки та соціальні гарантії. Друга — кошти на відновлення та підтримання технологічного обладнання у робочому стані (так звана Інвестиційна програма).
А оскільки, через політичну заангажованість чинних тарифів, коштів не вистачає навіть на «першу» складову, то «друга» — вже тривалий час фінансується підприємствами ТКЕ за залишковим принципом. І повторюється такий підхід до розподілу кошів — із року в рік...
Заради об’єктивності, хочемо окремо наголосити, що таке «недовиконання» Інвестиційної програми в країні носить системний характер і в рівній мірі стосується всіх підприємств сфери послуг.
Зокрема, переважна більшість підприємств теплового господарства, чию діяльність регламентує НКРЕКП, упродовж останніх років коштами Інвестиційної програми також вимушені були компенсувати зростання вартості решти складових чинних тарифів на послуги — зростання вартості енергоносіїв та їх розподілу тощо.
Та не лише тепловики із інших міст нашої країни потрапили у цю пастку. Так для підприємств-надавачів послуг Полтави статистика недовиконання Інвестиційної програми за останні роки така ж невтішна. Зокрема: ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» — 26 млн грн; КП ПОР «Полтававодоканал» — 26 млн грн; ПАТ «Полтаваобленерго» — 56 млн грн тощо.
Тож, «Інвестиційна програма» у якості інструменту тиску використовується Нацкомісією не лише по відношенню до полтавських тепловиків — це загальна практика
Підсумовуючи все вище зазначене, хочемо ще раз наголосити: на сьогодні Держава заборгувала «Полтаватеплоенерго» понад 97 млн грн. Для полтавських тепловиків ця сума є непідйомною! Для того, аби просто втриматися «на плаву» і аби цей борг держави ніяк не позначився на комфорті мешканців обласного центру, полтавським теплоенергетикам неодноразово доводилося вдаватися до вкрай непопулярних заходів: перехід на 3- та 4-денний режим роботи персоналу; згортання чи відтермінування планових/капітальних ремонтів (у тому числі і тих, що входять до Інвестиційної програми) тощо.
Лише професійність і відповідальність трудового колективу «Полтаватеплоенерго» дозволили, на фоні астрономічної заборгованості держави перед підприємством, жодного разу не допустити зриву опалювального сезону чи надання послуг із постачання гарячої води, а недовиконання Інвестиційної програми обмежити лише сумою у 26 млн грн.
Дуже прикро, що у ці скрутні для комунальної галузі теплоенергетики та нашої країни часи, коли всі зусилля спрямовані на протидію пандемії коронавірусної інфекції, — знаходяться окремі посадовці, які не гребують нічим заради проведення своєї «ефектної» і абсолютно популістської PR-компанії.
