На Пирятинщині вшанували свого земляка Федора Вовка з нагоди 100-річчя створення Музею антропології та етнології імені видатного вченого

Секретар Пирятинської міської ради Сергій Пазюк та начальник управління культури, туризму та охорони культурної спадщини Сергій Валоваженко привітали присутніх зі святом. Вони поклали квіти до меморіальної дошки Федору Вовку. Це місце пам’яті встановлено на фасаді сільського клубу Крячківки, адже автор понад 200 наукових праць Федір Вовк народився 17 березня 1847 саме у цьому селі неподалік Пирятина на Полтавщині.

Меморіальна дошка Федору Вовку у селі Крячківка

Неповторний спів дарував учасникам свята народний фольклорно-етнографічний колектив «Древо». Бібліотекарка Наталія Левада запросила до музейної кімнати у приміщенні Крячківської бібліотеки, присвяченої Вовку. Пані Наталія та місцевий краєзнавець Валерій Квач зробили глибокий екскурс в історію.

«Наукові праці доводять видатного пирятинця засвідчують, що українці не можуть бути «меншими братами» ні росіян, ні європейців, адже наша нація є значно древнішою. У власних дослідженнях дійшов висновку, що українці становлять окремий антропологічний тип з оригінальними етнографічними особливостями», — наголосив Квач.

Валерій Квач

Завідувачка сектору туризму та культурної спадщини Пирятинської міської ради Олена Гуленко висловила надію, що спільними зусиллями видатні постаті Пирятинського краю не будуть забуті. «Дослідницькі розробки Федора Вовка стали практичним і теоретичним надбанням сучасної етнографії, а його наукова спадщина в галузі української антропології та етнології лишається хрестоматійною. Завдяки його працям з порівняльної етнографії українська етнографічна й археологічна науки піднялися на один щабель із європейськими народознавчими дисциплінами кінця XIX — початку XX століття», — наголошувалося на урочистостях.

Чарівну гру на народних інструментах продемонстрували Юрій та Марія Фединські.

Довідково: Одним із найпотужніших культурно-наукових спалахів періоду «українізації» стало створення Кабінету антропології та етнології ім. Федора Вовка при Всеукраїнській академії наук (до 1922 — Музей антропології та етнології ім. Ф. Вовка при ВУАН). Музей заснували у Києві, 100 років тому, 29 березня 1921 року. Установу небезпідставно вважали центром антропологічних та етнологічних досліджень усієї України. Основу склали наукові матеріали, колекції та бібліотека Федора Вовка (2600 одиниць зберігання). Ці наукові і культурні скарби у 1920 році перевіз з Петрограда до Києва перевіз український вчений Олександр Алешо. Так він виконав заповіт Федора Вовка. Музей мав 3 відділи: антропології, передісторії та етнології. Останній складався з підвідділів: порівняльної, загальної етнографії та етнографії народів України. При музеї діяла бібліотека (4570 томів) з архівом та фотолабораторією. Фонди музею це — предмети господарської діяльності, побуту, одягу, прикраси, дитячі іграшки тощо. Музей мав дослідні станції в селах Старосілля, Жукин, Замисловичі, Сушківка, Следі (на Поділлі), Бубнівка, Микільська слобідка (нині в межах Києва), Сваром’я, Мартиновичі та ін. 1922 року музей перетворено на Кабінет антропології та етнології ім. Федора Вовка. Наукові дослідження співробітників кабінету публікувалися в академічному виданні «Матеріали до етнології» та щорічнику «Антропологія» (1927–1930). На кінець 1920-х рр. зібрання кабінету становило 7500 одиниць зберігання. Однак на початку 30-х рр. розпочався наступ Москви на українське культурне життя. Інкримінували «націоналізм і петлюрівщину», «активну участь у контрреволюційних націоналістичних організаціях» й співробітникам Музею (кабінету) імені Федора Вовка. Більшість з них російсько-комуністичний режим репресував, а сам кабінет 1934 року сталінські посіпаки ліквідували... 1936 року частину музейних колекцій (близько 2 тис. одиниць зберігання) передано до Центрального історичного музею ім.Т. Шевченка.

Федір Вовк

Федір Вовк закінчив Київський університет святого Володимира у 1871 році. Став одним із засновників Південно-Західного відділу Російського Географічного Товариства, був членом «Старої Громади» — осередку української інтелігенції. У вересні 1876 року після виходу сумнозвісного Емського указу, аби уникнути переслідувань, Федір Вовк у 1879 році їде до Женеви (Швейцарія). Там допомагав Михайлові Драгоманову у підготовці до видання перших номерів журналу «Громада». Через тугу за родиною через два роки повернувся до Києва. Тоді ж дружину та дітей було заарештовано і заслано у В’ятку. У 1883 році було видано циркуляр про розшук Федора Вовка, тому вченому знов довелося рятуватися від переслідувань російських імперських сатрапів у Женеві. У травні 1887 року переїхав до Парижа, де здобув антропологічну освіту, захистив докторську дисертацію з порівняльної антропології. Там розпочав свої перші антропологічні й етнографічні дослідження Галичини, Буковини та Закарпаття. Одночасно зі студіюванням антропологічних наук став співробітником французького Доісторичного товариства та Товариства наукових екскурсій. Публікував на шпальтах французьких антропологічних часописів матеріали з новими відкриттями антропологів, археологів, етнологів та етнографів України. На зборах Паризького антропологічного товариства говорив про знахідки українських археологів (зокрема золоті гривні з розкопок Володимира Антоновича в Києві), зачитував етнологічні статті; передав до фонотеки товариства 8 записів українських народних пісень. З Парижа науковець часто навідувався до Львова, де читав курси етнографії та антропології у Вільному українському університеті. За дорученням Паризького антропологічного товариства Федір Вовк починає досліджувати антропологічні ознаки українського народу. Польові дослідження проводилися за фінансової та технічної підтримки Наукового товариства імені Тараса Григоровича Шевченка у Львові, особисто Івана Франка, а також місцевої інтелігенції.

У січні 1906 року Федір Вовк отримав офіційний дозвіл на повернення до Російської імперії, однак із забороною мешкати в Україні. Викладаючи антропологію у Санкт-Петербурзькому університеті, студентів відряджав у самостійні експедиції для антропологічного дослідження українського народу по всій етнічній території України (від Галичини до Кубані). У 1916 році підсумком цих розвідок стала праця «Антропологічні особливості українського народу». 18 березня 1918 року на засіданні Вченої ради Київського університету Федора Вовка було обрано завідуючим кафедрою географії та етнографії. 11 червня 1918 року Федір Кіндратович виїхав з Петрограда до України. Однак у дорозі він захворів на грип і 29 червня 1918 року помер. Похований у Жлобині, Гомельської області (Білорусія).

За матеріалами офіційного сайту УІНП та офіційної ФБ-сторінки відділу культури Пирятинської міської ради