Розмір тексту

«І повіє огонь новий з Холодного Яру...»: 100-річчя Холодноярської республіки: про учасників з Полтавщини

У 1919-1920 роках майже всі регіони України охопив антибільшовицький повстанський рух. Помітним явищем були повстанські «республіки», серед яких найвідоміша — Холодноярська. 100-річчя з часу її створення відзначається цьогоріч на державному рівні з ініціативи Українського інституту національної пам’яті (УІНП) згідно з Постановою парламенту.

«Ще дихне огнем пекучим всім ворогам Холодний Яр»

«Хай же справдяться слова нашого незабутнього борця за волю, мученика і пророка Тараса Григоровича Шевченка, який сказав, що «ще дихне огнем пикучим всім ворогам Холодний Яр». Отже, хто любить спокій, хто любить волю, хто любить свій рідний край, хай зараз же іде козаком до Холодного Яру, хай буде дійсно козаком. Хто має зброю, забирай її з собою, хто ж такої не має, але почуває себе здатним до козацтва, хай іде до нас. Гуртом скоріше здобудемо зброю. Знайте, брати, що Холодний Яр дійсно буде нашим оплотом і він одіб’ється од усіх ворогів...». Це цитата зі звернення «Брати селяни і козаки» від 4 червня 1919 року, яке було прийняте від імені «інформаційного Бюро Штабу Загону Холодного Яру». Цей та чимало інших документів про своєрідну республіку над Дніпром, яка під українським національним синьо-жовтим прапором провадила на Чигиринщині запеклу збройну боротьбу за незалежність аж до 1922 року, протягом останніх шести років розсекречено і оприлюднено. Довгий час радянська пропаганда намагалася переконати, що українські селяни щиро прийняли російсько-більшовицьку владу, а опиралися змінам лише «куркулі та бандити». Завдяки відкриттю архівів СБУ з’ясувалося, що насправді в лавах повстанців проти російсько-більшовицьких окупантів воювали десятки тисяч українців. І лише регулярна Червона армія та червоний терор проти мирного населення, яке більшовики використовували як заручників, змогли подолати цей спротив. Холодноярська республіка — державне утворення на землях Української Народної Республіки, у Чигиринському повіті Київської губернії (нині Чигиринському районі Черкаської області), в районі лісового урочища Холодний Яр, зі столицею в селі Мельники.

У 1918 — 1922 роках православний Мотронинський монастир став осередком українського повстанського руху проти російських інтервентів, який очолювали брати Чучупаки.

Територія Холодноярської Республіки мала 15-тисячну селянську повстанську армію, бійці якої називали себе козаками, а своїх командирів — отаманами (на згадку про славну козацьку минувшину). У березні 1920 року Степова Дивізія армії УНР визволила Херсон від більшовиків та повела вдалий наступ на захід (через Білозерку) по лінії Кам’янка-Єградівка-Ружичів-Чигирин. Зупинилась дивізія в урочищі Холодний Яр, де з’єдналась зі збройними силами Холодного Яру. 24 вересня 1920-го в Медведівці, де колись почалася Коліївщина, відбулася нарада отаманів, в ній узяли участь командири Степової Дивізії, отамани інших регіонів. На цій нараді Костя Блакитного було обрано головним отаманом усіх повстанських загонів Холодного Яру і околиць.

«Авторитет Холодного Яру був дуже великий, — зазначав історик-чекіст Борис Козельський, — його визнавало навіть багато отаманів, які йому не підлягали. Через свою географічну місцевість та своєрідну романтику, зіткану з пережитків середньовіччя, Холодний Яр становив для радянської влади неприступну фортецю».

Холодноярська Республіка проіснувала до 1922 року, коли більшовики обманом заманили холодноярських отаманів в засідку.

Проте, навіть у полоні, в стінах Київської в’язниці, ватажки повстанців перебили охорону, захопили зброю і спробували звільнитись. Під час нерівного бою, всі вони загинули смертю героїв.

Нащадок автора «Енеїди»

Іван Шарий Іван Шарий

Іван Ількович Шарий народився у селі Вереміївка Полтавської губернії. До боротьби за волю України долучився ще на студентській лаві, навчаючись у Київському Університеті Святого Володимира. Поліція Російської імперії постійно переслідувала Івана. Адже він був не лише активним учасником «Студентської громади», але й очолював її самостійницький гурток. Закінчив університет 1917 року. Активний учасник Української революції 1917-21 років: вступає до партії соціалістів-революціонерів, від неї обирається делегатом Трудового Конгресу. Боротьбу за УНР, проти російських загарбників різних мастей — як червоних, так і біло-денікінських, Іван Шарий продовжив протягом 1920-1923 років — у лавах козаків Холодного Яру: мав псевдо «Іван Чорний», очолював один із повстанських загонів. Після падіння Холодноярської республіки легалізувався і перебрався до столиці. У Києві в 1920-х роках викладав українську мову, навіть обійняв посаду директора Київського будинку вчених.

Проте, як і багатьох інших діячів Українського Відродження початку ХХ століття, його не оминули жахіття сталінських репресій. Чекісти заарештували Івана Шарого у 1929 році за «організацію опору колективізації та приналежність до Спілки Визволення України». Розстріляли червоні кати українського патріота у лютому 1930 року.

Історик Юрій Юзич в архівах натрапив на цікавий факт. Як з’ясувалося, Іван Шарий походив із старовинного козацького роду. Причому коріння роду сягає аж до часів написання славетної «Енеїди»! Встановлено, що мати «холодноярця» — Теодора Котляревська — далека родичка ще одного видатного полтавця, основоположника нової української літератури!

Юрій Горліс-Горський — людина-легенда з-під Решетилівки

Юрій Горліс-ГорськийЮрій Горліс-Горський

Український військовий і громадський діяч, письменник Юрій Городянин-Лісовський (Горліс-Горський) народився 14 січня 1898 року в селі Демидівка неподалік містечка Решетилівка на Полтавщині в родині офіцера Російської армії Юрія Городянина. Мати — Людвина Соколовська вела свій родовід із шляхетського польського роду. Юрій Горліс-Горський — старшина 2-го запорозького полку армії УНР, осавул 1-го куреня полку гайдамаків Холодного яру, автор роману-спогадів «Холодний яр». Його справжнє прізвище Городянин-Лісовський. Юрій мав стільки іпостасей, що для людей пересічних його біографія виглядала підозрілою. Ось його життєві образи: хорунжий Кабардинського полку Кавказької кавалерійської «туземної» дивізії, півсотенний Богданівського полку, кармелюківець, болбочанівець, заступник отамана полку гайдамаків Холодного Яру, «совєтський міліціонер» у Кам’янці, співробітник Повстансько-партизанського штабу генерала Тютюнника, подільський підпільник, терорист-експропріатор, наш чоловік в агентурному відділі Подільського губернського ҐПУ, багатолітній політичний в’язень та пацієнт-симулянт психіатричних лікарень, старший санітар Лук’янівської в’язниці, письменник, автор споминів, видавець, фотограф, учитель, журналіст Німецького радіо, шинкар, диверсант-парашутист, співредактор української газети, помічник німецької та американської розвідок... «Незбагнені шляхи Божі! Мені доводилося в своєму житті бути багато ким — поетом також», — писав Юрко. Писати вірші він почав в ув’язненні. За вісім років неволі написав зо дві сотні поезій. «У тюрмі, — з усміхом казав він, — всі стають поетами... Присвячують вірші далекій волі, недосяжній коханій, бо змагання до чогось недосяжного... і є поезія». Його ув’язнювали більшовики, румунські прикордонники та гестапівці. Сидів він і за польськими «дружніми» дротами. Його розстрілювали, а він тікав. Друзі двічі проводили по ньому панахиду, а він виривався з обіймів смерті. Юрій побував у «царстві смерті» з її липким смородом гнилої крові — в льохах Єлисаветградської ЧК. Вийшов живим з Лук’янівської в’язниці, хоч «дід Лук’ян» рідко кого випускав зі своїх холодних рук. «Показав дулю» Юрко і тюрмам Вінниці, Полтави, Херсона. «Юрій — неспокійний дух, казав Улас Самчук, для нього «клімат війни те саме, що для риби вода». Юркові «незбагненні шляхи» пролягли через європейські країни, які палали у вогні Першої світової, через Київ, де він творив перший полк відродженої української армії, рідну Полтавщину та Харківщину, які він визволяв від більшовиків. «Незбагненні шляхи» привели Юрія до Холодного Яру. Коли Запорозька дивізія Армії УНР перебувала в околицях Холодного Яру, Юрій, її вояк, захворів і змушений лишитися на лікування в Мотриному монастирі. Вилікувавшись, залишився серед гайдамаків Холодного Яру.

Прапор полку гайдамаків Холодного Яру Прапор полку гайдамаків Холодного Яру

«Я вже й сам добре усвідомив собі, що коли дві нації борються, то білі рукавички мусять бути скинені. За п’ять років на фронтах довелося розрубати в бою не один череп... але що можна піднести шаблю на ворога, який уже кинув зброю, що ворог лише мертвий перестає бути ворогом, з цим я погодився лиш тепер, на цьому клаптеві української землі, який треба було відстояти — або загинути»,— пише Юрій Горліс-Горський у своєму романі «Холодний Яр». Він увійшов в українську історію як автор літературного бестселеру з такою назвою. У романі розповів про боротьбу повстанців, які наводили дикий жах на червоноармійців. 1934 року, за сприяння митрополита Андрея Шептицького, вийшов перший том «Холодного Яру», який мав велику популярність у галицької молоді, яка всотувала у себе героїчну боротьбу селянських повстанців Центральної України. Друга частина «Холодного Яру» побачила світ 1937 року у «Дешевій книжці». У переповнених залах «Просвіти» проводилися колективні читання.

Після поразки Холодноярської Республіки Горліс-Горський веде підпільну боротьбу на території СРСР, в самому лігві червоного ворога. За завданням українського підпілля Горський дав згоду працювати в аґентурному апараті ГПУ, відтак провалив не одну чекістську операцію. 1924-го — арешт. Більшовики «оцінили» антикомуністичну підпільну роботу Юрія на Поділлі 15-ма роками в’язниці та психіатричної лікарні. З Херсонської психлікарні він утік у квітні 1931 року, дістався Рівного, а потім перебрався до Львова. Тут взявся за перо. Перший твір «Ave, dictator», присвячений Сталіну, побачив світ 1933 року. Горліс-Горський писав також вірші — 1937 року вони вийшли у Львові під назвою «Тюремні поезії». Згодом доля закинула Юрія Лісовського до Греції, а потім — Туреччини. Свої мандри він описав у «Подорожніх зигзагах». Потім була Фінляндія, де він веде розвідницьку діяльність у Ленінграді, а з 1941-го очолює український відділ радіостанції у Берліні. Через Австрію Юрій Горліс-Горський із дружиною пробирається до Німеччини й оселяється в таборі для переміщених осіб («Ді-Пі») в Новому Ульмі. Загинув за не до кінця з’ясованих обставин.

Увічнення пам’яті

Письменник, лауреат Шевченківської премії Василь Шкляр є автором роману-бестселеру «Чорний ворон» («Залишенець), за мотивами якого знято повнометражний художній фільм (автор сценарію полтавець Тарас Антипович). Указом Президента Петра Порошенка 93-та окрема механізована бригада Збройних сил України отримала почесне найменування «Холодний Яр». Ребрендинг, який отримала бригада — це і нарукавні знаки з чорними воронами, і мотиваційний прапор на якому зображено дуб Залізняка і ножі-колодачі. Бійці з гордістю носять символи Холодного Яру.

УІНП у 2016 році створив про Василя Чучупаку соціально-просвітницький ролик з циклу «Люди епохи», а цьогоріч спільно з творчою майстернею Bober Film Studio нове документальне відео «І повіє вогонь новий з Холодного Яру». Нові історичні ролики показали полтавські телеканали «Центральний», «ІРТ» і «Місто+» в межах офіційної угоди про інформаційну співпрацю між менеджментом телеканалів та УІНП. Виставка УІНП «Воля України або смерть» — це 15 банерів, що розповідають про передумови антибільшовицьких селянських повстань у 1919-1920 роках. Зокрема, тут йдеться й про створення Холодноярської селянської організації. Фахівці Інституту нацпамяті у виставці використали матеріали з Галузевого державного архіву Служби безпеки України, історичного клубу «Холодний Яр», Російського державного архіву економіки, Державного архіву Кіровоградської області, Олександрійського краєзнавчого музею, Краєзнавчого музею с. Медведівка, філії «Холодний Яр» Національного історико-культурного заповідника «Чигирин».

За пропозицією заступника голови обласної ради (2015-20 рр.) Анатолія Ханка рішенням сесії Полтавської обласної ради 12 квітня 2018 року встановлено щорічну премію Полтавської обласної ради з патріотичного виховання на честь Юрія Горліса-Горського. З ініціативи регіонального представника Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області (на той час Директора департаменту інформаційної діяльності і комунікацій з громадськістю Полтавської облдержадміністрації) Олега Пустовгара, при фінансовій підтримці облдержадміністрації й облради у 2015 році телеканал «Лтава» створив короткометражний документальний фільм з циклу «Поборники незалежності», присвячений видатному землякові. Головним спікером фільму про Горліс-Горського став історик-архівіст Тарас Пустовіт.

Громадський рух «Не будь байдужим!» створив документальний фільм «Холодний Яр. Воля України або смерть», а продюсери «5 каналу» — три випуски передачі «Машина часу. Холодний Яр». Гурт «Вертеп» з м. Дніпро присвятив братам Чучупакам одну із своїх пісень «Чучупака». У межах декомунізаційних процесів, з ініціативи депутата Полтавської міської ради, воїна російсько-української війни Юліана Матвійчука на топонімічній мапі славної Полтави увічнено Героїв Холодно́ярської Респýбліки: з’явилася вулиця «Холодноярський майдан», також вулицю імені більшовика Мікеріна перейменовано на честь Юрія Горліса-Горського.

За матеріалами інтернет-джерел підготовлено Північно-східним міжрегіональним відділом УІНП

Національна пам’ять

Редактор проекту: Північно-східний відділ Українського інституту національної пам’яті

205

Полтавщина:

Наш e-mail:

Телефони редакції: (095) 794-29-25 (098) 385-07-22

Реклама на сайті: (095) 750-18-53

Запропонувати тему