Розмір тексту

«Persona grata»: учасник гурту «Джаз Парнас» Валерій Стовбир

Валерій Стовбир, заслужений артист України Валерій Стовбир, заслужений артист України

Цикл зустрічей із цікавими людьми продовжить знайомство із заслуженим артистом України Валерієм Стовбиром

[Відео було видалено]

Вед.: Мої вітання! Як завжди, о цій порі на «Вашій хвилі» стартує «Персона грата» — спільний проект рідного радіо та інтернет-видання «Полтавщина». Нагадаю, що в цій програмі ми спілкуємося із відомими людьми нашого краю, також знайомимо із цікавими особистостями, про яких варто дізнатися. У студії з вами Тетяна Онищенко і я вітаю нашого сьогоднішнього гостя — заслуженого артиста України, учасника групи «Джаз Парнас» Валерія Стовбира. Мої вітання!

СТОВБИР: Добрий день!

ВЕД.: Джаз це — не просто музика, це — стиль життя, що обирають і музиканти, і меломани. Джаз — багатогранний. Джаз супроводжує ранкову чашку кави, джаз у машині, коли їдеш у справах, джаз у голові: ти наспівуєш улюблену музику увесь час. І ніхто ніколи від неї не стомлюється, а тільки заряджається від неї живою енергією знову і знову. І джаз, до речі, популяризується: на весіллях — джаз, на корпоративних вечірках — теж джаз, на Новорічних вечірках — знову-таки джаз. І, незважаючи на те, що цій музиці майже 100 років, вона не старіє. Звучить джаз і життя стає красивішим. Отже, Валеріє Васильовичу, іще раз мої вітання і давайте для початку познайомимо усіх з вашою групою — групою «Джаз Парнас». Як з’явилася? Коли? Хто був ініціатором створення колективу?

СТОВБИР: Співпрацюємо ми з музикантами «Джаз Парнас» дуже давно. Я працював у музичному училищі ще таким молодим викладачем після закінчення консерваторії, а Саша Жуков був студентом. Мми тоді з ним познайомилися. Це було... зараз скажу: 25 років назад. Саша був студентом і він цікавився джазом, ну а я вже був музикантом, який займався, скажімо, цим напрямом. І з Володимиром Солнцевим організували біг-бенд — великий джазовий оркестр. І Саша Жуков приймав там участь: грав на контрабасі і гітарі. І з того часу ми з ним знайомі. Ліда Грінь... колись ми її побачили на вечорі. Вечір був... якось називається цей ресторанчик невеличкий. Ми там грали джаз: Жуков, Солнцев, я — саксофоністом. І Лідочка прийшла поспівала: і з нами поспівала, і поспівала зі своїм чоловіком Миколою Лобачевським. Нам так сподобалось. Я був здивований, що в Полтаві є така вокаліста. Ми з того часу з нею познайомились і вирішили запросити до нашого колективу. Тоді він ще не був «Джаз Парнас». Просто джаз-квартет. Так називався. Ліда стала нашою солісткою, а до того ми грали лише інструментальну музику. Ліда стала нашою солісткою і так сталось, що Володимир Солнцев (зараз, на жаль, його з нами немає і нема піаніста — ми вирішили взагалі піаніста не брать після нього) і запросили її чоловіка Миколу Лобачевского і став у нас джаз-квартет «Джаз Парнас». Це пройшло з того часу, можливо, років 10.

ВЕД.: Скажіть, чи всі музиканти у колективі мають професійну освіту?

СТОВБИР: Жуков Олександр — професіональний музикант. Він закінчив музичне училище ім.Лисенка по класу труби, освоїв контрабас. Як джазовий музикант освоїв бас-гітару. Взагалі він дуже талановита людина, цікавиться джазовою музикою і не тільки джазовою. В фольклорних ансамблях грав, може грати у симфонічному оркестрі як контрабасист і зараз являється керівником нашої групи. Ліда Гринь зараз студентка уже 4-го курсу Донецької національної музичної академії ім.Прокоф’єва. Микола Лобачевский — гітарист, він теж в даний момент займається гітарою. Я не знаю, де він навчався, але і самостійно володіє, і взагалі — він досвідчений музикант. Тому, я вважаю, що всі музиканти — професіональні.

ВЕД.: А де виступає група «Джаз Парнас»? Ви гастролюєте? Можливо, берете участь у конкурсах?

СТОВБИР: Ви знаєте, «гастролюєте» — це так... Гучно сказано і зараз це не так легко, як було колись, коли був Радянський Союз і були філармонії. Там були обов’язково і гастролі, а це — колективи такого плану — невеликого, малої форми — тоді називали. Це були обов’язкові гастролі — 3-4 місяці, навіть більше на рік, то зараз це важко організувати чисто з фінансової сторони. А так — по місту нашому, по Полтаві, іноді буваємо в Києві, іноді в інших містах.

Гурт «Джаз Парнас»«Джаз Парнас»: Лідія Гринь (вокал), Микола Лобачевський (гітара), Олександр Жуков (бас-контрабас), Валерій Стовбир (ударні) | Фото: Іванна Сердюченко, «Вечірня Полтава»

ВЕД.: З інших міст вам телефонують, запрошують?

СТОВБИР: Так, бувало, з Києва, в Київ їздимо не так часто, але бувало таке. Бувало місто Донецьк, це місто — джазове і туди, скажімо так, поїхати за честь, я вважаю, тому що там багато джазових музикантів.

ВЕД.: З багатьма українськими джазовими музикантами товаришуєте?

СТОВБИР: Товаришуємо з багатьма, знаємо багатьох і нас знає багато. Ну, скажемо, співпрацюємо не дуже з багатьма, тому що зараз граєм таку музику — навіть важко сказати, якого стилю. Тому що переплітаються різні стилі і когось запросити конкретно, щоб пограти джаз, ми не можемо, тому що музика абсолютно конкретна, де написано все в нотах, не тільки імпровізаціонна. А от з такими — Сергій Гринович, скажімо, з нами дуже часто. Ну з ним ми граєм, хоча він — джазмен-авангардист, але прекрасно володіє джазовою музикою, стандартною. То от якщо він приїжджає, то ми з ним граємо обов’язково стандартну музику, яка подобається всім.

ВЕД.: Валерію Васильовичу, скажіть, звідки група «Джаз Парнас» черпає натхнення? Де любите відпочивати? Чи збираєтеся разом?

СТОВБИР: Натхнення у нас з дитинства. Це ж не робота, це як хобі. І в нас обов’язково 1 раз на тиждень ми зустрічаємось. Добре, що в музичному училищі Микола Миколайович, директор, дозволив займатись у класі в мене, в класі ударних інструментів. Ми там готуємо програми. А відпочиваємо не часто разом, тому що разом на концертах, разом на репетиціях, якщо разом ще й відпочивати... але таке буває. І натхнення з відпочинку до джазу теж.

ВЕД: Джаз часто можна почути в ресторані, де люди спілкуються, їдять, п’ють, а музиканти їм грають. Це не принизливо? Адже в такому випадку музику слухають на піввуха, вона просто фон.

СТОВБИР: Десь щось у цьому є. Якщо грають професіональні музиканти, музиканти високого класу і грають серйозно, а джаз — це серйозна музика. А ти дивишся і там десь хтось сидить і не слухає, говорять, їдять, випивають — неприємно. Хоча деякі музиканти на це так дивляться, не сприймають ніяк.

ВЕД.: Між іншим, обивателі часто уявляють собі джазменів як людей розкутих, які ведуть нічне богемне життя. Наскільки ж цей стереотип має відношення до дійсності?

СТОВБИР: Якщо будеш зажатий, то не буде джазу. Ну дещо в цьому є. По-перше, якщо говорити про дійсний американський джаз, то американці грали вночі в основному, під вечір, після роботи, в кафе і ресторанах. І в нас дещо заведено, хоча вночі то рідко. У великих містах і є якісь клуби, у Полтаві — ні.

ВЕД.: А як ви вважаєте, чи має сучасне суспільство потребу в класичній музиці?

СТОВБИР: Скажу так, вчора буквально було закриття сезону Полтавського симфонічного оркестру театру ім. Гоголя під керівництвом народного артиста В.Скакуна. Я в цьому оркестрі вже багато-багато років, із самого початку. Вчора було закриття сезону, вільних місць не було, битком забитий театр. На протязі цього року, концертного року 2012-2013, я не пам’ятаю жодного концерту саме симфонічного оркестру, коли був напівзаповнений зал. Білети купують за 2, за 3 тижні, до початку концерту.

ВЕД.: Це, без сумніву, дуже приємно.

СТОВБИР: Абсолютно. А що ще треба для музиканта?

ВЕД.: Валерію Васильовичу, на ваш погляд, на якому рівні зараз перебуває культурне життя нашого міста?

СТОВБИР: В принципі... є хороші колективи, є хороші музиканти, які приїхали до Полтави після консерваторії. Тут дуже багато таких висококласних. Тимошенко В., це мій кум і друг, ми з ним пропрацювали. В.Скакун приїхав до Полтави з Києва, організували симфонічний оркестр. То я вважаю, що музичний рівень м. Полтави — добрий, високий. Інша річ — відношення. Скажімо так, взагалі держави до музики, до мистецтва — невисокі зарплати, недостаток інструментів... Добре, що ми об’їздили півсвіту. Подивились, як за кордоном. Ми знаємо, що найменший, якийсь поганенький оркестр у Німеччині чи Італії укомплектований такими інструментами, що ми й не бачили. Вони коштують дорого, тому що за кордоном музику вважають елітним заняттям. Добре, що в симфонічному оркестрі нам допомогла наша влада, обласна влада, і управління культури, і В.Шапошніченко. Тоді він працював, зараз на пенсії. Вони допомогли нам із коштами і ми придбали дуже гарні інструменти. Але цього замало, треба більше. Скажімо, нема фагота в симфонічному оркестрі, а він коштує 25 тис. дол. Немає в нас кларнета. Нас не зрозуміють професійні музиканти великого симфонічного оркестру. Як це так, що немає бас-кларнета або англійського рожка? А він стоє таких грошей... У цьому є проблема і це не тільки в Полтаві, це взагалі по Україні.

ВЕД.: Тобто, є нам до чого прагнути в культурному плані...

СТОВБИР: ...прагнути, взагалі прагнути, немає такої вершини, в музиці предєла нет. От як почав із дитинства займатися музикою, я всім кажу, що ви повинні знати, що до кінця своїх днів ми маємо вчитися...

ВЕД.: ...і не зупинятися...

СТОВБИР: ... не зупинятися, тому що досконалість не має меж.

ВЕД.: Саме так. Валерію Васильовичу, а як стати хорошим музикантом? Кілька порад від професіонала для молодих виконавців.

СТОВБИР: Перш за все, молоді музиканти... в мене зараз і донька закінчила музичну школу, я так по ній дивлюсь, дивлюсь по своїм студентам...Перш за все, молодим музикантам хочеться сказати, якщо їм хто скаже, що не треба навчатись — нікого не слухайте. А про це дуже часто говорять. Це нереально. Це неможливо. Перш за все, треба навчатись. А взагалі, щоб грати естрадну джазову музику, обов’язкова треба навчатись академічній спочатку.

ВЕД.: Валерію Васильовичу, а чим зараз займається колектив «Джаз Парнас»?

СТОВБИР: Зараз практично в нас концертів немає, тому що ми на студії пишемо диск, а ще О.Никифоренко записує кліп, який буде показаний десь у вересні. Вона — режисер, а П.Сливка — звукорежисер. То цим ми зараз займаємось. А що було з останніх цікавих проектів? Це концерт в театрі ім. Гоголя — «Джаз Парнас» і Полтавський симфонічний оркестр разом. Не те, що оркестр пограв, а потім пограли ми, а разом, твори, які було вперше виконано в Полтаві. Це, скажімо так, був наш останній виступ на концертному майданчику з Полтавським симфонічним оркестром. І після того ми стали записувати. А це така копітка робота і потребує часу.

Валерій Стовбир

ВЕД.: І на завершення програми «Persona grata» послухаємо пісню «Полтава»...

СТОВБИР: ...її написав С.Жуков. Це така веселенька пісня про наше місто. Дещо нагадує і давні часи, і як було раніше, і як сьогодні. А найголовніше, що Полтава — це місто № 1.

ВЕД.: Саме так і є. Уже за мить будемо слухати і насолоджуватися. А поки що я нагадаю, що гостем студії сьогодні був заслужений артист України, учасник групи «Джаз Парнас» — Валерій Стовбир. Спасибі вам, Валерію Васильовичу, що завітали до нашої студії.

СТОВБИР: Дякую вам за запрошення, до побачення, всього доброго.

ВЕД.: А я, Тетяна Онищенко, теж прощаюся з вами зовсім не надовго і кажу: почуємось!

Партнерський проект
Persona grata

Про проект

Редактор проекту:
Радіо «Ваша хвиля»

157

Полтавщина:

Запропонувати тему