Persona grata: Роман Повзик та Анна Єгорова

[Відео було видалено]

Анна Єгорова

ВЕД.: Привіт усім, хто налаштувався на хвилю. В ефірі – програма «Персона грата» - спільний проект інтернет-видання «Полтавщина» та радіо «Ваша хвиля», де ми знайомимо вас із цікавими особистостями нашого краю. У студії – Олександра Трифонова. Сьогодні наша програма буде вдвічі цікавішою, адже поряд зі мною дві талановиті і цікаві персони - поет та поетеса: Роман Повзик і Анна Єгорова. Вітаю вас!

ПОВЗИК: Доброго дня!

ВЕД.: Поети – тонка натура, дуже чутливі і чуттєві люди. Це твердження – вірне?

ЄГОРОВА: Я впевнена абсолютно на всі 100 відсотків, що це так. Окрім цього, ще додається творчість, додається не випадковість і обов’язково, звичайно ж, любов до всього, що оточує нас. Тому – чутливість, любов і творчість.

ПОВЗИК: Я не сказав би, що настільки вже тонка натура. Але кожен поет, кожен художник бачить світ по-своєму і в цьому його незвичному баченні проявляється талант.

ВЕД.: Розкажіть про свою власну творчість. Коли ви помітили свою здатність римувати? І не просто римувати, а вкладати у це душу. Чи видаєте ви збірки? Чи відбуваються у Полтаві поетичні вечори?

ЄГОРОВА: Стосовно моєї творчості – все почалося ще з дитинства. А серйозніше почала займатися вже в школі, де завдяки приємним і талановитим педагогам у дітях розкриваються їхні здібності. А уже шляхом саморозвитку досягається усе інше. Стосовно Полтави… Звісно, ми нашим невеликим об'єднанням, а також стараннями інших зацікавлених людей регулярно влаштовуємо поетичні, мистецькі вечори, акції, до яких раді будемо залучити ще більше людей.

ПОВЗИК: В мене почалося теж все в школі. Але це було якось так несерйозно. Потім – трохи в університеті і вже на останніх курсах, коли я прийшов у незалежне мистецьке об'єднання «Magnum Opus», коли воно ще тільки утворилося, то тоді, в принципі, і почалася серйозна творчість. Щодо поетичних вечорів, то на даний момент Полтава вже потроху розбурхується. Якщо в 2009 році можна було на пальцях порахувати такі поетичні вечори, що відбувалися поза університетами, то зараз є кілька організаторів, які активно вводять поезію в полтавське середовище.

ВЕД.: Якщо ми вже заговорили про вашу творчість, можливою, ви нам по віршику – хоч невеличкому прочитаєте?

ПОВЗИК:
Ти володієш такою кількістю мов,
що ми б, напевне, могли створити іще одну.
Заборонили б слова не з наших розмов,
Берегли б її, як величний музикант - останню струну.
Розповідали б лише втаємниченим.
Власне – нікому, жодного звуку.
І коли я раптово забував те чи інше слово –
говорила б за мене, рядок схопивши за руку.
Або ні! Краще так: голосно, щоб озирались довкола,
думали:, що іноземці чи психи.
Діти місцеві ходили б слідом.
Лиш вони розуміли і дихали тихо.
А, власне, знаєш: яка різниця?
Що нам з того, що ми - ненормальні?
Дивляться косо – смійся у вічі.
Психи не знають речей банальних.

ВЕД.: Якщо людина не пише дуже так, не вишукує, не цікавиться… Де можна почути, побачити, відвідати ваші вечори, коли ви читаєте вірші у творчому об'єднанні?

ПОВЗИК: Переважно, все починалося з соцмережі. В нас є своя група «Вконтакті» і там більшість наших, так би мовити, прихильників, слухачів, які потім приходять на вечори. Також ми співпрацюємо з більшістю полтавських видань. У нас є свій проект на «Полтавщині» - «Magnum Opus» і з іншими газетами: в залежності від того, коли ми проводимо наші акції. Ми робимо або анонс, або звіт і про це розповідаємо. Нас охоче виставляють.

ВЕД.: Що таке «Magnum Opus»?

ЄГОРОВА: Якщо ми робимо якісь серйозні акції (запрошуємо видатних письменників чи ще щось), то, звичайно, наша програма – поширення такої інформації. Ми займаємося афішуванням і тоді більше людей приходить. І це завжди приємно, бо, чим більше людей цікавиться, тим більше ти розумієш, що це – недарма. А наш «Magnum Opus» ми створили саме для того, щоб такі заходи робити, щоб цю творчу атмосферу навколо осіб і поширювати. І щоб усі митці знали, куди їм іти. Так само, як глядачі знали, куди їм йти дивитися.

ВЕД.: Я вже зрозуміла, яку мету ви переслідуєте.

ЄГОРОВА: Об'єднатися.

ВЕД.: Про що ви переважно пишете? От Роман пише про кохання і тонкі душевні організації, я так зрозуміла. А переважно, які теми цікавлять вас?

ЄГОРОВА: Кожного поета, звичайно, цікавить його внутрішній світ. Тому безліч наших поезій присвячено саме душевним пошукам, але, чим далі старшим ти стаєш, чим більше дивишся довкола, тим більше речей помічаєш, якщо не можуть бути не озвученими, ненаписаними. Тому, звичайно, окрім внутрішніх філософських речей, почуттєвих, сюди вплітаються і соціальні мотиви, теми расизму, теми несправедливості соціальної і, звичайно ж, думки загальної любові, загального добра. Тобто, такого, чого, на жаль, не вистачає у нашому суспільстві сьогодні.

ПОВЗИК: Мені особисто цікаво брати якусь відому особистість і показувати її під якимсь незвичним кутом. Серед таких особистостей – Че Гевара, Зігмунд Фрейд, Леді Гага, Фрідріх Ніцше. Люди знають їх якось по канонах, а можна зробити якось так, що людина дивиться й – «Ого, така прикольна особистість!».

ВЕД.: Які миті диригують сучасним поетом? Що вас окриляє?

ЄГОРОВА: Тут, в принципі, такі самі миті, як і завжди це було з класичних часів: це – і природа, це й інші витвори мистецтва. Часом, сам у собі знаходиш натхнення. А часто – дивишся фільм, читаєш книжку і це вже породжує твої думки і, звичайно ж, найбільшим поштовхом для творчості є незвичні ситуації у житті, стресові ситуації. Усе це іде на користь поетові. Я все ж таки переконана: немає таких випробувань для людини, які вона не може здолати. І саме тому для поета – як найкраще. Кожне таке випробування випробовує і його творчий потенціал.

ПОВЗИК: От для мене найбільшим таким поштовхом є публіка, оскільки ти знаєш, що, наприклад, через тиждень буде якийсь поетичний вечір, ти в ньому береш участь і будуть люди і будуть щось чекати від тебе. І це дає таку мотивацію, такий стимул щось писати, щось робити.

ВЕД.: Яке ваше ставлення до сучасної української літератури?

ЄГОРОВА: Я, як майбутній філолог, обожнюю літературу – як сучасну, так і класичну. Особливо – українську. І в цьому плані я намагаюся не піддаватися владі імен над собою. Для мене, справді, сам твір набагато важливіший, ніж ім'я. Тому така масова література, що, в принципі, і в Україні свого поширення набуває – мене не занадто приваблює. Я, в принципі, обираю собі авторів за духом, професійно дивлюся на усі твори. Тому повз мене, я сподіваюся, не проходить жоден важливий твір і я постійно слідкую за новинами сучасної літератури, що і раджу робити усім, бо, справді, у ній ми знаходимо відблиски із нашого сьогодення.

ПОВЗИК: Ну, я також шалено закоханий у сучасну українську літературу і ми почали нещодавно (з квітня місяця майже) запрошувати відомих постатей сучасної літератури до нас. Так, 6 квітня ми зробили поетичний вечір з відомим київським поетом, найкращим сеймером Павлом Коробчуком. А 28 квітня ми робили вечір Любко Дереша і, оскільки я був один із організаторів, то по суті цілий день водив його по Полтаві, показував йому наші різні класні місця. І це виявилась наскільки чудова, душевна людина, настільки дивна. Тобто, коли ти читаєш… В принципі ми ж усі читаємо раннього Дереша, який писав свої твори з 16 до 22 років, по суті. А це вже Дереш, якому 28 років, в якого вже таке духовне зростання, що слухаєш його і просто вражений. В майбутніх планах у нас – ну, оскільки це літо, майже такий «мертвий сезон»: студенти виїжджають, ми плануємо на осінь, у жовтні запросити Тараса Прохаська, у кого виходить нова книга нарешті. Три роки він її писав. Вийде. Він уже погодився приїхати до нас. Також, спільно з полтавською поетесою Нікою Новіковою, яка також займається такими організаціями, ми думаємо запросити поета Андрія Любку, домовляється зараз із Юрком Іздриком. І в найамбітніших планах - привезти Юрія Андруховича і Оксану Забужко. І зараз над цим працюємо.

ВЕД.: Окрім написання віршів, які захоплення ви маєте?

ЄГОРОВА: Я обожнюю спорт – як споглядати, так і займатися спортом, люблю зимові види спорту. Крім того, усі інші види мистецтва. Я захоплююся грою на гітарі. А також – кіномистецтвом. В принципі, немає такої речі, яка б не захоплювала у цьому житті. І мені приємно робити все, що мені буде до вподоби. Тому так зараз дуже важко відповісти насправді.

ПОВЗИК: Я страшенно люблю біг: і ранковий, і вечірній. Сучасна українська література – це вже таке. І, оскільки я за освітою інженер, то обожнюю архітектуру і будівлі різних архітекторів.

ВЕД.: У нас у гостях не раз були художники, письменники. Усім я ставила запитання про сучасну молодь. Нині людина втрачає духовність – це факт. І, на вашу думку, чому так відбувається? Як заохотити молодь до прекрасного й вічного?

ЄГОРОВА: Втрата духовності постає саме в умовах постіндустріального суспільства. Тому що… В принципі, трохи інші потреби і трохи інші критерії часу. Якщо раніше людина, справді, могла розрахувати свій час таким чином, щоб і попрацювати, і відпочити – морально, творчо, то сьогодні це слід або поєднувати, або виключати щось з цього переліку. Звичайно, людина сама винна у тому, як вона живе і що вона робить, чого прагне. Але не буває людини, яка не переживає за свою духовність. І, в принципі, таких людей ми теж збираємо. Ми намагаємося розвивати їхній потенціал, творчий, вольовий, щоб людина відчувала себе все ж таки вільною навіть в умовах сьогодення. І, в принципі, я думаю, що такий стан речей почався на території наших країн десь в повоєнні часи, в роки війни, як це дуже важко було. Але сьогодні – вже стільки років пройшло – і трохи інший темп життя, ритм життя, засоби життя. Але людина – така істота, яка має пристосовуватися. Тому, в принципі, це ми й робимо і робимо з превеликим задоволенням.

ПОВЗИК: Ну, мені здається, ще причина в тому, що занадто багато розваг, занадто багато фільмів, занадто багато книг. Навіть дуже великих книг, які прочитати – дуже багато часу на це потрібно витратити. І, плюс до того, сучасні мережі – тобто, людині навіщо іти кудись там на вечір Любко Дереша, якщо можна цього Любкю Дереша подивитися на Youtube. І людина лінькує, не хоче нікуди йти. Так виходить.

ВЕД.: Ну, і в продовження попереднього запитання. Більшість нині захоплюється комп’ютерними технологіями, гаджетами, побутом… діти, сім'я. А ваше захоплення – глибоке і духовне. Що досить незвично в наш час. Як ставиться до вас ваше оточення і ваші ровесники?

ЄГОРОВА: Ми абсолютно чудово згуртувалися і знайшли своє коло спілкування, але при цьому, я впевнена, що кожен з нас не відстає, абсолютно не відстає від вимог сучасності. Тому ми теж прилаштовуємо до себе всі гаджети і так далі і дуже приємно слідкувати. Я абсолютно за прогрес, за усі технологічні та технічні винаходи - абсолютно всі. Тому мені тільки приємно, що людство здобуває все ж таки яких-небудь таких висот. Але я щаслива з того, що в моє коло спілкування входять люди, які справді духовно найбагатші. І цих людей не можна розкрити до кінця ніколи тим вони цікавіші для тебе щораз.

ПОВЗИК: Досить цікаво поєднувати поезію з сучасними технологіями так дуже багато поетів уже на даний момент читають не з листочка коли виходять, а з планшетів, або електронних книг і також існує вже останнім часом такий тренд поєднувати поєднувати поезію з наприклад візуальним мистецтвом тобто коли людина читає вірш, а в цей час на проекторі там якісь ілюстрації зображення. Просто слухати вірші людині яка звикла до мультимедійності нудно, а коли це якость поєднюється або з музикою, або з відео то настає такий коктейль, який примушує тримати увагу на собі.

ВЕД.: Напевно, ви знаєте, що таке анкета Пруста. Я відокремила кілька запитань, щоб просто більше розкрити ваші особистості. Перше запитання для Ані. Які якості Ви найбільше цінуєте у чоловіках?

ЄГОРОВА: Дуже приємне питання. Чоловік для мене це, в першу чергу, людина, а не чоловік. Тому найперше, знову ж таки, творчість, неординарність і обов'язково – чесність. І грамотність.

ВЕД.: Якщо раніше чоловіки загравали з букетами та шоколадками, враження складалося, то зараз хлопець написав тобі грамотну записку – це так приємно.

ЄГОРОВА: Багато жартів стосовно цього існує в Інтернеті, але в принципі, знаєте, у нашому колі спілкування такі лицарі є. І саме духовно багаті. Тому – завітайте, будь ласка, до нас на вечори і познайомитеся, можливо, зі своїм майбутнім лицарем.

ВЕД.: А які якості Вас навпаки – обурюють в чоловіках?

ЄГОРОВА: Мене обурює в чоловіках безвідповідальність за свої вчинки, за свої слова. І, в першу чергу, мабуть, відсутність розуму. Якщо людина не переважає мене інтелектуально, то мені дуже важко з нею спілкуватися, бо, знову ж таки, я починаю втомлюватися і заходити в якусь рутину. Тому інтелектуальний розвиток, культурний, моральний… а лукаві люди, люди, які ставлять себе вище за інших – це не для мене.

ВЕД.: Романе, ну про чоловіків я у тебе запитувати не буду. Але таке саме запитання. Але які якості ти цінуєш у жінках?

ПОВЗИК: У жінках – щирість, чесність, така дивакуватість, неординарність. Не така, як всі.

ВЕД.: А що відштовхує?

ПОВЗИК: Відштовхує? Ну, мабуть, теж – безграмотність і дуже важливо для мене – смаки: музичні, фільмові. Тобто, якщо дівчина слухає Quest Pistols або Діму Білана, то це вже якийсь діагноз.

ВЕД.: Запитання для вас обох. Ваша мрія про щастя?

ПОВЗИК: Ого! Мабуть, як у звичайної людини – сім'я, будинок і, як «Magnum Opus», то це – вихід на всеукраїнський рівень, залучення якомога більше сучасних українських письменників до Полтави, виїзди на різні форуми і зробити так, щоб культурне життя Полтави розвивалося, щоб це була духовна столиця України. Не просто на словах, а таки дійсно.

ЄГОРОВА: Як особистість, я мрію про вічну свободу, не хочу, щоб щось мене примружувало і залишало на одному місці постійно. А стосовно, звичайно, свого міста, свого об'єднання, я хочу, щоб все лише ішло вгору і усі перешкоди гідно проходити разом зі своїми друзями, разом зі своїми родичами і щоб справді у кожного була любов. Для мене щастя, коли усіх оточує любов.

ВЕД.: Що ви вважаєте найбільшим нещастям?

ЄГОРОВА: Для мене найбільше нещастя – це втрата особистості і втрата людини в людині. Коли усе в людині нівелюється і спадає нанівець і ніхто не може допомогти цій людині, і сама вона уже нічого не хоче робити. Коли відбувається така загибель - це найбільше нещастя для особистості. А як стосовно соціальних речей, то, знову ж таки, це – падіння моралі, падіння цінностей одвічних. Зараз ми переживаємо такий час, коли родинні цінності трохи протиставляються цінностям особистості. І невідомо – ти все ж таки єдиний у цьому світі і ідеш поруч з кимось чи все ж таки в тебе є свій осередок, ти за нього весь час. Навіть якщо відбуваються якісь розлади.

ПОВЗИК: Для мене найбільше нещастя це, мабуть, коли ти прокидаєшся і розумієш, що немає заради чого прокидатися, немає заради чого жити. Тобто, в людини має бути прекрасна робота, яка задовольняє її, заради якої варто рухатися кудись, сім'я і є таке прислів'я чи, так сказати, «Щастя – це, коли ти зранку радий, що йдеш на роботу, а увечері радо поспішаєш додому». Тобто, коли усе це збалансовується.

ВЕД.: Якою б здатністю ви хотіли володіти?

ЄГОРОВА: Стосовно професії – це, мабуть, читати набагато швидше і усе, наче губка, в себе всмоктувати інформацію, бо для її обробки зараз, на жаль, замало часу. А прочитати хочеться багато. А так, в принципі, мені б цікаво було уміти зчитувати емоції людей і бачити їхні чесні чи нечесні вияви на обличчі і таким чином іти по життю і бачити: хто з тобою, а хто – проти тебе.

ПОВЗИК: В дитинстві колись, після фільму «Чародій», я хотів мати таку здатність, як проходити крізь стіни.

ВЕД.: Я думала – костюм.

ПОВЗИК: А зараз я, мабуть, найбільше ціную незалежність від непотрібних речей. І мені б хотілося мати цю незалежність. Це дуже важко дається.

ВЕД.: Ваш душевний стан у даний момент?

ЄГОРОВА: Мій? Дуже чудово! Я перебуваю в атмосфері загальної любові, загального добра. Я уже стільки разів це сказала. Мені настільки усе подобається, що це - весна, літо, оце така погода, такі посмішки навколо – все, мені чудово. Ще б не сесія, а так – чудово. так все добре. Всім – добра.

ПОВЗИК: Ну, я теж відчуваю піднесення. Незабаром у нас відбудеться дві акції, про які ми весь час думаємо. Це 11 травня ми збираємося біля Співочого поля робити природник, арт-свіжак. Ну, природник - це така суміш звичайного пікніка і літературного вечора. Тобто люди приходять з покривалами, можуть - з їжею, з водою (бо, може, буде жарко), і поети - на даний момент в списку було 12 чоловік – читають свої вірші і насолоджуються. А 25 травня ми робимо трохи глобальніший проект: це – Мегамарш у вишиванках. У багатьох містах України відбудеться марш у вишиванках. Ми збираємося на 12 годину і в час вирушаємо від монументу Слави і до Білої Альтанки і там відбудеться невеличка літературно-мистецька акція.

ВЕД.: Долучайтеся, полтавці! Ваш девіз життєвий?

ПОВЗИК: Ну в мене над столом висить два надписи. Один Че Гевара: «До перемоги – завжди!», інший - цитата з Любка Дереша: «Неможливих речей немає, є недостатня кількість».

ЄГОРОВА: Мій жартівливий девіз все життя: «Хай так!» «Хай так», але не у тому сенсі, що хай іде, як хоче, а в тому, що я не бачу проблем, як справжніх проблем. Для мене це, справді, якісь нові випробування, які, я знаю, що я їх пройду. Тому «Хай так» - хай все буде так, як є. І так – класно.

ВЕД.: На цьому у мене все. Дякую, що прийшли до нас у студію. Бажаю вам натхнення, здійснення мрій. А нашим слухачам нагадаю, що програму провела Олександра Трифонова і гостями студії були полтавські поети Роман Повзик і Анна Єгорова. Почуємося!