90 років тому на Полтавщині народився письменник Іван Білик

Батько був священиком УАПЦ, якого російсько-комуністичні окупанти розстріляли як «ворога народу». «Моя бабця, мамина мати, була із роду Котляревських, авторові «Єнеїди», вона доводилася правнукою», — писав у спогадах Іван Білик. Дитиною пережив жахливі роки кремлівського голодомору-геноциду. Після закінчення школи його направили вчителювати в глухі села Чернігівщини. Викладав німецьку мову, фізику, фізкультуру. У 26 років вступив на факультет журналістики.

Перший свій роман «Яр» Іван Білик написав у 1960 році, будучи студентом Київського університету. Прототипом селища Яр став рідний Градизьк, де письменник народився. Свої дитячі враження, розповіді матері та земляків-патріотів, що пройшли через Колиму та табірні муки, яким пощастило дожити до хрущовської відлиги і лягли в основу роману. Герой роману дивом пережив заслання на Колиму, звідки утік. А вдома опинився між двох вогнів — німецьких і більшовицьких. Письменник знав, що йому накинуть націоналізм і це підтвердила замовна рецензія Н. Тихого. Та директор видавництва «Дніпро» О. Бандура захистив автора, ще й дав йому мудру пораду: «Замкни у далеку шухлядку, загуби ключа, та відкрий років через 20. Письменник так і зробив. І тільки у 1990 році Іван Білик витягнув рукопис «Яру» із шухляди.

Роман «Меч Арея» вийшов на початку 1972 року, а у вересні того ж року його заборонили. Роман побудований на легенді. Серед скіфських племен мандрувала легенда про меч Ареса, що був покровителем війни. Цю легенду І.Білик поклав в основу свого твору і переніс час дії на IV-V століття н. е., надаючи йому слов’янської основи. «Навколо роману «Меч Арея» точиться не мистецько-літературна, а ідеологічно-політична боротьба. Це ж ясно, пише в статті «Паніка від «Меча Арея» невідомий автор, що якби меч Арея був переданий Івану Грозному або Петру I...чи навіть Л. Брежнєву, то цієї політичної возні напевно не було б. Але передано його київському князеві, володареві старої Русі, а це вже політика з посмаком «месіанізму», бож (ой лишенько) применшено роль інших претендентів на «месіанізм» («Нові дні», 09.1973).

Письменника піддали цькуванню, змусили звільнитися з «Літературної України», позбавили права друкуватися. Понад три роки І. Білик був без роботи, зрештою, 1976 року, як іронізує журналістка Ганна Черкаська, письменник «змінив орієнтацію»: влаштувався в редакцію часопису «Всесвіт» на посаду «секретар-друкарка». Іншої вакансії в журналі не було. У 1977 році виходить роман І. Білика «День народження золотої рибки», присвячений проблемі екології. 1982 року — роман «Земля королеви мод» — про людину, яка зберігає гідність і честь у найкрутіших моментах життя. В романі «Похорони богів» (1986) йдеться про події IX-X століття на землях Київської Русі. За роман «Золотий Ра» (1989) — переказ «історії Геродота», Іван Білик одержав Шевченківську премію. Далі були романи письменника «Цар і раб» (1991) та «Не дратуйте грифонів» (1993).

Іван Білик — автор багатьох творів для дітей і юнацтва. 1993 року Івана Білика нагородили Всеукраїнською літературною премією за найкращий роман року «Не дратуйте грифонів». А за кілька днів до своєї смерті він отримав відзнаку «Золотий письменник України».

Помер Іван Іванович 27 листопада 2012 року.

Північно-східний міжрегіональний відділ Українського інституту національної пам’яті за матеріалами Фейсбук-сторінки полтавського краєзнавця Анатолія Чернова